ВСТАВНI КОНСТРУКЦIÏ (ВСТАВНI ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ).

ВСТАВНI КОНСТРУКЦIÏ (ВСТАВНI ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ). Вставними називаються
такi слова або сполучення слiв, якими мовець виражає своє
ставлення до того, про що вiн повiдомляє. Вставним конструк-цiям
приписується субєктивно-оцiнне значення. Вставнi
конструкцiï не є членами речення, ïх традицiйно
подiляють на вставнi слова, словосполучення, речення:
Тут же, на Данькове щастя, бiльшiсть було таких же босих, як i вiн
сам» (О. Гончар); Може, я мiг би вам допомогти? — довiрливо
запитав незнайомий»(О. Гончар); *Правду кажучи. Семен тодi не
зрозумiв завдання, яке доручив йому Щорс» (С. Скляренко);
Береговенко, як здавалося менi, з недовiрям глянув i пiдморгнув»
(Ю. Збанацький). На письмi вставнi члени речення найчастiше видiляються
комами, у вимовi паузами та iнтонацiєю:
1) Воно, звичайно, може. ïхня правда (О. Довженко);
2) Правду кажучи, йому самому кортiло довантажити пiдводи» (О.
Гончар). Вставнi конструкцiï означають:
3) достовiрнiсть сказаного (правда, дiйсно, справдi);
4) впевненiсть — невпевненiсть (звичайно, очевидно)',
5) джерело думки (кажуть, на мiй погляд);
6) емоцiï мовця (на щастя, як на зло, чого доброго)',
7) порядок думок i звязок мiж ними (по-перше, отже)',
8) привертання уваги спiврозмовникiв (уявiть собi, звернiть увагу): а)
Ви, звичайно, знаєте мою сестру, б) Вiдступати нам, по-перше,
пiзно, а по-друге, немає пiдстав (В. Собко). Якщо перед
вставним словом є сполучник, воно вiдокремлюється комою.
Коли цей сполучник виконує функцiю частки, кома пiсля нього не
ставиться: Обiщався вернутися, та, мабуть, i згинув» (Т.
Шевченко); А й справдi, чого ж ми ждемо?. Два вставних слова одне
вiд одного вiдокремлюються комою: На мою думку, мiж iншим, необхiдно
завiтати до них. Примiтка: Деякi дiєслова (здається,
кажуть, гадаю, думаю), при-слiвники (звичайно, видно, можливо),
iменники (правда, на жаль, на бiду) у реченнi можуть виконувати
функцiï i члена речення, i вставного слова. Наприклад: Може, я
справдi завтра прийду» -вставне слово (невпевненiсть) i Нiхто
не може свiта пережити»- член речення (присудок).