ЗАГОЛОВОК, або НАГОЛОВОК
ЗАГОЛОВОК, або НАГОЛОВОК автор, назва тв., шо є структурним складником тексту, першою його вирiзненою, графiчно видiленою архiтектонiчною частиною. Назва має сконцентрувати сенс мист. твору, вiдобразити автор, задум, привернути увагу ло домiнантних складникiв тв. Про вагомiсть 3. писав, зокрема,
I.Кочерга: Назва <…> при всiй своïй стислостi є
насамперед синтез, душа твору, i потрiбне чимале вмiння, шоб
кристалiзувати в двох-трьох словах цю душу. Назва <…>
повинна бути точною, стислою, характерною <…> витiкати з
сюжету, з характерiв або з основноï iдеï твору. У давнину
3. розташовувався наприкiнцi рукопису (сувою або кн.). До XVII! ст.
переважали довгi 3., якi мiстили рiзноманiтну iнформацiю про даний
тв., своєрiдну анотацiю. Напр., Се повiсти временных лiт,
откуду есть пошла Русская земля, кто в Києвi нача первое
княжити и откуду Русская земля стала єсть» (21 слово).
Така багатослiвнiсть була характерна й для 3. тв. худож. прози. Так,
повна назва Робiнзона Крузо Д.Дефо складається з 49 слiв,
Гуллiвера» Дж.Свiфта з 15 слiв. Л-ра новiшого часу тяжiє
до стислих 3. Довгi докладнi 3. вживаються як засiб
стилiзаиiïпiд старовину (Вогненний ангел В.Брюсова 63 слова), чи
роман австр. письменника X. фон Додерера (1896-1966) Освiтленi вiкна,
або Перетворення дiйсного радника Юлiуса Цихаля на людину»,
роман К.Воннегута Бiйня номер пять, або Хрестовий похiд дiтей, iст.
повiсть Б.Окуджави Мерсi, або Пригоди Шипова. Старовинний водевiль.
Поетика 3. повязана з поетикою всiх структурних рiвнiв худож. тв. З
огляду на те, що саме наголошено в 3., ïх можна подiлиш на
групи. Така класифiкацiя 3. дешо умовна. Окр. 3. можна зараховувати
до двох груп водночас. 3. гол. персонаж: назви майже всiх ант.,
ренесансних i класицистичних трагедiй, Фауст Й.-Ф.Гьоте, Наталка -
Полтавка 1. Котляревського, Айвенго В.Скотта, Гобсек О.де Бальзака ,
вгенiй Онєґiн О.Пушкiна, Пан Тадеуш
J.Мiцкевича, Назар Стодоля Т.Шевченка, Микола Джеря» I.Нечуя-
Левицького, Я, Богдан П.Загребельного (це дуже численна група 3.).
Варiантом цiєï групи є назва тв. iменами двох
персонажiв: Тристан та Iзольда, бл.-сх, дестани Лейла i Меджнун,
Ферхад i Ширiн (Хосров i Ширiн), Тахре i Зухра, груз. нар. епос
«Абессалом i Етерi, Ромео i Джульетта
K.Шекспiра, Баба Параска i баба Палажка
L.Нечуя-Левицького. Персонажi в 3. можуть бути названi не лише за
якоюсь спiльнiстю але й за протиставленням: Лускунчик i мишачий
король» Е.Т.А.Гофмана. 3.-персонажi: Дами i гусари гр. .Фредра,
Три мушкетери О.Дюма-батька, Селяни В.Реймонта. 3. може бути також
кличка тварини: Бiле Iкло Дж.Лондона. 3.-персонаж, крiм
номiнацiï, може наголошувати на позитивному чи негативному
автор, ставленнi до дiйових осiб: Бiдна Лiза М.Карамзiна,
«Сердешна Оксана Г.Квiтки-Основ'яненка, Знедоленi В.Гюґо,
Моральнiсть панi Дульськоï ґ.Запольсько'i. 3. типу вказаних
повiстей Карамзiна та Квiтки вiдображують не лише автор, модальнiсть
але й модальнiсть цiлого лiт. напряму сентименталiзму. 3. тема-.
Дворянське гнiздо I.Тургенєва, Земля О.Кобилянськоï. 3.
проблема: «Батьки i дiти Тургенева, Кому на Русi жити добре
М.Некрасова. Можливi 3., де поєднано ознаки теми та проблеми:
Вiйна i мир Л. Толстого, Росiйський лiс Л. Леонова. З.-iдея: Лихо
через розум О.Грибоєдова, «Воскресiння» Л.Толстого.
З.-образ-предмет, шо має визначальну сюжетну й символiчну вагу
в тв.: Викрадений лист I.Л.Караджале, Вишневий сад А.Чехова, Золотий
ланцюг i Пурпуровi вiтрила О.Грiна, Засiб Макропулоса К. Чапека,
Алмазне жорно
1.Кочерги. З, — мiсие лi!: Кентерберiйськi оповiдання Дж. Чосера,
Вечори на хуторi бiля Диканьки , Миргород» М.Гоголя,
Малостранськi оповiдання Я.Неруди, Лурд Е.Золя, Бориславськi
оповiдання I.Франка, Петербург А.Бєлого, Празькi куранти»
Назима Хiкмета. 3. час дiï: в минулому (Хронiка часiв Карла IX
П.Мерiме, 93-й рiк» В.Гюґо), у сьогочасностi, або й у
майбутньому (1984″ Дж.Оруелла). 3. можуть вказувати воднораз на
тему й на час дiï (Хрестоносцi Г.Сенкевича). Поширенi 3. тропи:
порiвняння (Глитай, або ж Павук М.Кропивницького), метафори (Лялька
Б.Пруса, Блошиця та Лазня В.Маяковського), символи (Камiнний хрест
В.Стбфаника, Камiнна душа Г.Хоткевича), символiчний сенс можуть
набувати в назвах природнi явиша (Гроза О.Островського, Зелений
промiнь Т.Гардi, Перед сходом сонця та Перед заходом сонця
Г.Гаугттмана, Свiтло в серпнi В.Фолкнера), алегорiï (Досвiтнi
вогнi Лесi Украïнки, Каменярi» Франка), метонiмiï
(Борислав смiється Франка, Гомонiла Украïна П.Панча),
гiперболи (I ловше вiку триває день Ч.Айтматова), оксюморони (
Мертвi душi Гоголя, Живий труп Л.Толстого). Цiкавим випадком є
той, коли в назвi слова набувають значення контекстуальних антонiмiв:
Червоне i чорне Стендаля, Кролики та удави Ф.Iскандера. Антонiми
можуть претендувати теж на всезагальнiсть, на цiлiсне антитезування-.
Вiйна i мир Л.Толстого.
2. можуть оформлятися як риторичнi фiгури: Подивись на свою домiвку.
Янголе Т.Вулфа, Гей, хто-небудь В.Сарояна, Бувай здоровий,
школяре!» Б.Окуджави, Прощавай, Гульсари! Чингiза Айтматова.
Окр. групу складають 3., шо позначають пише якусь кiлькiсну ознаку:
Книга тисячi й однiєï ночi, Декамерон Дж. Бокаччо,
Пентамерон Маргарити Наваррськоï, Iсторiя свiту в 10 1/2
главах» Дж. Барнса. Досить поширене називання тв. ,
фразеологiзмами, крилатими словами (Вогнем i мечем Г.Сенкевича) або
прислiвями (На всякого мудрiя досить простоти О.Островського, 1 один
у полi воïн» Ю.Дольд-Михайлика).
3. вiдображує жанр, приналежнiсть тв. Тому як 3. може
використовуватися автор, жанр, (часто квазiжанр.) визначення:
Сповiдь Аврелiя Августiна, «Сповiль» Ж.Ж.Русо, Сповiдь
сина вiку» А, де Мюссе, Казки матiнки Гусинi Ш.Перро, Подорож з
Петербурга в Москву О.Радiшева, Подорож у Арзрум О.Пушкiна,
Посмертнi записки Пiквiкського клубу Ч.Дiккенса, Старовиннi чеськi
перекази»
A.iрасека, Лiсова пiсня, Давня казка» Лесi Украïнки, Балада
про Захiд i Схiд Дж.Р.Кiплiнга, Сага про Форсайтiв»
Дж.Голсуорсi, Оповiдання з однiєï кишенi», Оповiдання
з другоï кишенi, «Книга апокрифiв К. Чапека,
«Оптимiстична трагедiя
B.Бишневського, цикл Сонети до Орфея Р.М.Рiльке, Записки кирпатого
Мефiстофеля» В.Винниченка, Педагогiчна поема» А.Макаренка,
Поема Гори, Поема Кiнця, Поема Драбини», Поема Повiтря»
М.Цветаевой Поема без героя А.Ахматовоï, Поема дощу
Б.Ахмадулiноï, Балада про перукаря П.Маркiша. В подiбних
випадках жанр, назва-3. часто мiстить у собi вказiвку на ставлення
автора до певноï традицiï: Небожествена комедiя
З.Красiньського, Людська комедiя» Бальзака, Слово про рiдну
матiр М,Рильського. Чи не частiше, нiж пряме називання, жанр,
визначенiсть дається в 3.: примiром, у бiографiчних
(автобiографiчних) романах та повiстях (трилогiя С.Аксакова Сiмейна
хронiка, Спогади, Дитячi роки Багрова- внука; трилогiя Л.Толстого
Дитинство. Отроцтво, Юнiсть»; «Пiдлiток старих часiв
Ф.Морiака) або в сiмейних романах (Пани ґоловльови» М.Салтикова-
Шедрiна, Брати Карамазови Ф.Достоєвського, Люборацькi
А.Свiднииького, Буденброки Т.Манна, Життя Iмтеургiна-старшого»
юкагiрськога письменника Текi Одулока, Сестри Рiчинськi I.Вiльде).
Iснує обопiльний звязок 3. i лiт. напряму. З од. боку,
показовий приклад, коли назва кн. так точно визначила сутнiсть
напряму, що дала йому назву: Сентиментальна подорож Л.Стерна. З iн.
боку, напр., характернi назви низки тв. письменникiв-натуралiстiв, шо
наголошують бiологiчно-сексуальну сутнiсть дiйових осiб: роман Людина-
звiр» Е.Золя, драма Пацюки» Гауптмана, драми Чоловiк, Жiнка
без ганджу', зб. оповiдань «Людський звiринець
Г.Запольськоï.
3. вiдбивають най. традицiю та традицiю мiжнар. взаємин. Так,
напр., на поль. культуру протягом вiкiв впливали католицтво, лат.
мова i латиномов. писемнiсть. Глибоко вкорiнилася лат. фразеологiя.
Вiдображенням цього є 3. Якшо в романi Сенкевича Quo
vadis?» лат. 3. умоти вований тим, шо дiя вiдбувається в
Римi I ст. н.е., то Bene nati Е.Ожешковоï, Polonia irredenta
A.Немоєвського, Homo sapiens С.Пшибишевського вiдображують поль.
життя кiн. XIX — поч. XX ст. Досить сильна була латиномов,
традицiя в Украïнi. На поч. XX ст. орiєнтацiя на цю
традицiю пiдсилювалася прагненням до європеïзацiï
укр. письменства. Вiдтак вiдповiднi 3.: Франко «Boa
constrictor», Semper tiro; M.Коцюбинський Persona grata; Леся
Украïнка Contra spem spero, Slavus-sclavus», Fiat
nox», Ave regina; M,Вороний цикли Amoroso», Ad astra, De
mortuis, Гуморески. Cum grano salis». Менше зустрiчаються
подiбнi 3. в рос., болг., л-рах, якi не були безпосередньо зв'язанi з
латиномов. традицiєю. Нечисленнi винятки лiше пiдтверджують це
положення. Лат. 3. застосовує Брюсов, наголошуючи
орiєнтацiю на ант. i європ культуру: зб. поезiй Me eum
esse (1897), Tertia vigilia» (1900), Urbi et orbi (1903), Mea
(1924). В окр. випадках 3. можуть вiдбивати латиномов. традицiю
опосередковано. В поезiï С.Чеха Ad majorem dei gloriam
використання єзуïтського девiзу i рефренне його повторення
в текстi має антиклерикальний викривальний сенс. 3.
алегоричноï казки Attalea princeps (1880) рос. письменника
В.Гаршина ботанiчна назва рослини. З, мiстять естет, сигнали,
позначки про джерела, якi автор у той чи iн. спосiб використав. Це
можуть бути цитати з фольклору: Ой не ходи, Грицю, тай на вечорницi
М.Старицького, або У недiлю рано зiлля копала О.Кобилянськоï,
або з л-ри: назва роману Айтматова I довше вiку триває день
рядок з вiрша Б.Пастернака динi днi. Частiше, звiсна рiч, 3. мiстять
вiдомостi про iдейно-твор. близькiсть мiж письменниками. 3. Камiнний
господар Лесi Украïнки пiдказує зiставлення з
традицiєю саме Камiнного гостя Пушкiна (а не iн. численних тв.
про Дон Жуака|. В бiлор. поезiï склалася засада, наслiдуючи
«Кобзар Шевченка, називати зб. вiршiв нар. iнструментом чи нар.
виконавцем: Ф.Богушевич Дудка бiлоруська, Смик бiлоруський»,
Скрипка бiлоруська, Я.Купала Жалейка», Гусляр. О бразнi
аналогiï, перенесення запозиченого образу-персонажа в новi iст.
й най. умови пiдкреслюються. 3. Новий Дон Кiхот, або Сто шаленств
поль. комедiографа графа Фредра, рос. моралiстично-сатир. романи:
B.Нарiжного Росiйський Жилблаз, або Пригода князя Гаврили Симоновича
Чистякова (1814) i Й.Сєнковського Росiйський Жилблаз, пригода
Олександра Сибирякова, або Школа життя (1839), комедiя чес.
драматурга В.Незвала Новий Фiгаро» (1935), тур. автора Назима
Хiкмета Тартюф-59. Окр. випадок 3. шо звучить полемiчно шодо трад.
iдейно-образного матерiалу: iст. повiсть поль. письменника
Л.Кручковського Кордiан i Хам (1932) полемiчна образна аналогiя до
трагедiï Ю.Словацького Кордiан. Гумор, забарвлення має 3.,
шо обєднує мiкроцикл з двох жартливих оповiдань
В.Шишкова: Шерлок Холмс Iван Пузiков». Традицiя в назвi лiт. тв.
може виступати теж як алюзiя (Потоп Сенкевича алюзiя на бiбл.
Всесвiтнiй потоп) У назвах тв. на трад. сюжети майже завжди має
мiсце номiнативне пiдкреслення звязку з першоджерелом: Гамлет
Шигровського повiту
C.Тургенєва, Гамлет, або Довга нiч доходить кiнця А.Деблiна,
Доктор Фаустус Т.Манна тошо. Жанр, традицiю може вiдображати
ономастична структура 3. Вергiлiй (70-19 р. до н.е.) написав рим.
епопею, наслiдуючи не лише основнi жанр, ознаки гомерiвських епопей,
але й створив на кшалт Одiссеï та Iлiади 3. своєï
епопеï Енеïда. В подальшому така словотвiрна модель: iмя
гол. героя, або назва держави + суфiкс -ïда, -ала, стала жанр,
традицiєю героïчноï епопеï часiв Вiдродження
(Тесеïда (1339-41) Дж.Бокаччо; Лузiади (1572) порт, поета Л. дi
Камоенса) та класицизму (Франсiада, 15*72, франц. поета П. де
Ронсара; Генрiада, 1728, Вольтера). Численнi подiбнi йменування у
традицiï рос. класицизму: Петрiада (1730) А.Кантемiра, Дмитрiада
П.Сумарокова (17 ), Россiада (1779) М.Хераскова. Ще з поч. XVI а . ця
тргш яиiя стала пародiюватися. Постають назви-пародГi: Мухоïда
одна з трьох поем, шо складали Макаронiю iтал. поета Т.Фломенго (1491-
1544), вiдтак Мишоïда (1775) поль. письменника I.Красiцького iроï-
комiч. поема про вiйну мишей з котами, поема- травестiя Горпинида, чи
Вхоплена Прозерпiна (1818) П.Бiлецького-Носенка, Гавриïлiада
(1821) сатир, антирел. поема Пушкiна, сатир, повiсть Ю.Андруховича
Московiада (1993).
3. дуже важливий складник тв. для автора, а також для адекватноï
рецепцiï тв. читачем. Тому не є рiдкiстю випадки, коли
письменник, працюючи над текстом, змiнює назву тв., аби
досягнути найбiльшоï вiдповiдностi мiж автор, задумом i 3.
(напр., Льореляй Без подiй Царiвна Кобилянськоï). Подiбнi змiни
можливi й пiсля оприлюднення тв. чи то з автор, волi (Безталанный
Тризна Шевченка, Грошi Сто тисяч» Карпенко-Карого), чи то
згiдно з вимогами цензури (повiсть Лихi люди Товаришi, роман Хiба
ревуть воли, як ясла повнi? Пропаша сила» Панаса Мирного).
Анатолiй Волков
