ВОÏНСЬКА (ВОЯЦЬКА) ПОВIСТЬ
ВОÏНСЬКА (ВОЯЦЬКА) ПОВIСТЬ жанр сер.-вiч. л-ри ХI-ХУII ст. Це свiтська iст. повiсть, шо присвячена зображенню битв, вiйськ, перемог та побуту. В основi сюжету можуть бути реальнi або легендарнi iст. подiï. Змiст В.п. просякнутий патрiотичним пафосом, турботою про долю батькiвщини. Помiтне тяжiння до фактографiчного опису. Жанру притаманнi певнi етил, формули та схеми зображення героïв, ïхнiх дiй та почуттiв. Зустрiчаються часом монологи персонажiв, зверненi до певного адресата (Бога, воïнiв, ворогiв). Продовжуючи фольклор, епiч. традицiï. В.п. взаємодiє з iсторичною прозою та агiографiєю. З перекладних В.п. у вропi були широко вiдомi «Александрiя та Юдейська вiйна» Йосифа Флавiя. У Давн. Русi популярнiстю користувалися тв. вiзант. походження Девгенiєве дiянiє, Троянськi дiяння», а пiзнiше Повiсть про Скандербега, князя албанського та iн. В.а Киïв. Русi розповiдає про боротьбу княжих дружин iз печенiгами та половцями. Гол. герой В.п. реальна iст. особа, князь, якому притаманнi риси iдеального воïна- християнина. Яскравий опис битв досягається за допомогою сталих лексико-стил. формул, що закрiпленi за цим жанром. Жанр, елементи В.п. мають й повiстi про княжi злочини та суперечки. Пiсля монг.-татар. навали характер В.п змiнюється. Мужнiсть героя перед непереможним ворогом набуває трагiч. забарвлення та рис христ. подвижництва (Повiсть про битву на Калцi. Повiсть про спустошення Рязанi Батиєм). В.п деякими елементами наближається до жанру житiй (Житiє Олександра Невського). Пiсля Куликовськоï битви В.п. набуває мажорних тонiв (Залоншина. «Сказання про Мамаєво побоïше). Змiни у вiйськовiй технiцi, поява вогнепальноï зброï спричинили появу нов. засобiв опису битви. Зокрема це вiдбилось у Повiстi про захоплення Царьграду турками у 1453 р. Нестора Iскандера. Подальшого розвитку вони одержали в Iсторiï про Казанське царство» (XVI ст.). На цей час припадає й поява повiстей про боротьбу iз зх. сусiдами: Повiсть про приходження Стефана Баторiя на град Псков, про Азов та iн. Вплив жанру В.п. був досить плiдним в галицькiй лiт. традицiï (Галицько-Волинський лiтопис) Досвiд В.п. використовують укр. iсторiографи XV- XVII ст., зображуючи дiяльнiсть князя Вiтовта (Литовський лiтопис), Костянтина Острозького («Короткий Киïвський лiтопис), подiï визвольноï вiйни 1648-54 рр. та життя Украïни 2-оï пол. XVII — поч. XVIII ст. (козацькi лiтописи Самовидця, Самiйла Величка. Григорiя Грабянки. Iсторiя русiв). З 2-оï пол. XVII ст. жанр В.п. починає поступатися мiсцем побутовiй та пригодницькiй повiстям. Валерiй /Iавренов
