Лiрика

ЛIРИКА (вiд грец. муз. iнструмент, пiд акомпанемент якого виконувалися
вiршi) один з трьох основних лiт. ролiв поряд з епосом i драмою . вроп.
традицiя теор. визначення родовоï змiстовностi Л. бере поч. вiд
Платана та Арiстотеля, хоча сам термiн «Л. став уживаним пiзнiше.
Вияв специфiчноï сутi Л. ускладнений тим, що обсяг ïï
родовоï змiстовностi (як i епосу та драми) виявляється iст.
рухомим, насамперед, через процес взаємного тяжiння i
вiдштовхування лiт. родiв, видiв, жанрiв, який генетично зумовлений
розподiбненням первiсного синкретичного мист- ва. Виникають такi
мiжродовi утворення, як лiр. епос, лiро-епiч. жанри (роман у вiршах,
поема, балада тошо), лiрична проза, лiрична драма та iн. Ця мiжродова
дифузiя, шо здiйснюється закономiрно, перiодично активiзує
концепцiю, яка бере свiй початок вiд Й.В.Гьоте, про взаємодiю в
кожному тв. лiр., епiч. i драм, елементiв, отже й про неможливiсть чи
даремнiсть ïх теор. вiдокремлення як самостiйного роду
(В.Бєлiнський, С.Штайгер, Б.Кроче, Г.Маркевич, Ю.Кляйнер,
В.Днєпров). Все це зумовлює той факт, шо дескриптивнi ознаки
Л. та ïï атрибутивнi якостi важко пiддаються структурнiй
типологiзаиiï, зведенню до заг. дефiнiтивного знаменника. Звiдси
наявнiсть багатьох визначень Л., кожне з яких, виходячи з власноï
методологiчноï настанови, висуває як аргумент, що
обгрунтовує родову вiдмiннiсть Л.. тi чи iн. метонiмiчно видiленi
ïï атрибути. диним критерiєм Л., котрий.став трад. у
всiх європ. поетиках, є характер субєкта, що
висловлюється i зумовлює ïï змiстовнi i виражальнi
особливостi, за словами Арiстотеля, виклад «вiд самого себе, не
замiнюючи себе iншим. Субєктивний характер лiр. змiсту вiдстоювали
i нiм. теоретики А.В.Шлегель, Ф.В.Шеллiнг. У своïй «Естетицi
Г.В.Ф.Гегель стверджував, шо змiстом Л. є все суб'єктивне,
внутр. свiт, душа, що розмiрковує, вiдчуває, яка не
переходить до дiй, а затримується в собi». Аналогiчноï
думки дотримувалося й багато пiзнiших теоретикiв, зокрема,
Бєлiнський та I.Франко. Якщо вiдiйти вiд псих, характеристик лiр.
особистостi (чуттєва, пасивна, та. що вагається на вiдмiну
вiд несповненоï почуттям, матерiалiстичноï епiч. i
активноï драм. Е.Ерматiнгер) i визначити диференцiйну ознаку
висловлювання в Л., то нею є iндивiдуалiзованiсть (Ю.Кляйнер) лiр.
суб'єкта на вiдмiну вiд анонiмностi (Г.Гачев) субєкта
висловлювання в епосi. Це зумовлено несхожiстю лiр.,
орiєнтованоï на вiдтворення структурноï типологiï
суб'єкта, свiдомостi i епiч. свiдомостi, яка орiєнтована на
вiдтворення структурноï типологiï обєкта. Пiдставою для
розрiзнення Л. i епосу може бути часовий модус взаємозвязку мiж
субєктом i предметом висловлювання. Епiк, обєктивуючи
предмет висловлювання, тим самим надає йому статусу подiï,
яка звершується в умовному минулому стосовно свiдомостi
суб'єкта висловлювання, а самому субєктовi висловлювання
надає статусу дистантного оповiдача. Лiрик намагається
назавжди зберегти предмет висловлювання суб'єктивованим, розчинити
його в свiдомостi субєкта висловлювання, отже законсервувати в
перманентному теперiшньому. Тому багато вчених (Жан Поль, Р.Якобсон,
Гачев та iн.) спiввiдносять епос з минулим, а Л. з теперiшнiм часом.
Родовим критерiєм може бути й засiб, за допомогою якого
досягається цiлiсне уявлення про свiт. У цьому розумiннi Л.
є iмагiнативною, тобто зв'язаною з уявою, на вiдмiну вiд
орiєнтованого на пам'ять мнемонiчного епосу та драми, яка мiстить
у собi настанову на дiю. Думка Гьоте, шо Л. звязана з переживанням
подiï, епос з оповiддю про неï. а драма з зображенням
подiï, може служити поясненням родових вiдмiнностей. Наочною
моделлю вiдмiнностей лiр., драм, i епiч. зацiкавленостi об'єктом у
вiдповiдностi з судженням Гьоте може стати феномен театру марiонеток.
Драм, висловлювання в даному випадковi спiввiдноситься з тим умовним
життям персонажiв, яке, розвиваючись на очах глядача нiби за своïми
законами (сюжетом), не знає про автора, про актора, який
смикає за ниточки. Лiр. ж рефлексiя (висловлювання'про життя),
навпаки, висвiтлює саме автора актора, його iгрову поведiнку i
супутнє хвилювання, але затемнює, не враховує
сценiчного життя лялькових персонажiв. Розповiдь же про те, шо
вiдбувається на сценi (i про актора, i про ляльок») у
виконаннi третього, напр., глядача, є епiч. формою висловлювання.
Такi осн. змiстовнi характеристики лiр. роду. Що ж до виразних ознак Л.,
то вони визначаються специфiкою зв'язку ïï родовоï сутi
зi словом в його мовленнєвому iснуваннi. Щодо змiсту лiр. слово
завжди має реляцiйне значення, теор. усвiдомлення якого знайшло
вiдображення в багатьох не лише європ. поетиках. Так, араби
розрiзняють лафз» I (словесний або звуковий вираз) i ма на»
(значення, мотив, iдея). Багатошаровiсть Л. утверджується у всiх
iнд. трактатах (аланкара прикраса i раса емоцiя, переживання). Про
емоцiйний змiст (кокоро») i його вираження йдеться в япон. поетицi
X ст. (Цураюки) тощо. I для епосу, i для драми слово теж є
матерiалом', який використовується для здiйснення автор, намiру,
впливає на реципiєнта. Але в епосi в такiй ролi
виступає сюжет, в драмi л/алог. а в Л. голос автора», автор,
iнтонацiя, шо викликає емоцiйне збудження слухача. Тому епос
активiзує в словi його здатнiсть до найменування реалiй, драма
його комунiкацiйний потенцiал, а Л. ритмо-мелодiйнi можливостi слова, шо
зумовлено тяжiнням Л. до чистоï музики з ïï насамперед
винятковою можливiстю сугестивного впливу на аудиторiю (стань музикою,
слово! М.Заболоцький). З музикою Л. повязана не тiльки генетично, але й
iст., про шо свiдчить хоча б практика, распсодiв, скальдiв, трубадурiв,
менестрелiв, майстер- зiнгерiв, с к о м о р о х iв , к об зар iв , а к и
н iв , шансоньє, суч. бардiв i т.д., а також такi лiрико- муа
жанри як пiсня, билина, дума, коломийка, балада, каниоиа, альба,
кантилена, ром анс тощо. Звичайно, родова функцiональнiсть слова
характеристика явно абстрактна, оскiльки навряд чи може бути реалiзована
в худож. практицi в чистому виглядi, але саме з нею спiввiдносна родова
iдея Л., епосу i драми. Лiр. ангажування слова необхiдно вiдрiзняти вiд
образного мислення у словi, яке є атрибуцiєю поезiï, шо
певною мiрою усвiдомлювалося Д.Овсянико-Куликовським, який стверджував
безобразнiсть чистоï Л.. Якшо Л. виявляє себе i в
iнтонацiйнiй конфiгурацiï ритмо-мелодiйного руху худож. цiлого, то
поетичне насамперед в метафорi, яка Грунтується на асоцiативному
(iгровому) зв'язку мiж словесним знаком i тим, шо визначається
(хоча метафора є засобом худож. мислення i в iн. видах мистецтва).
Тому Л. i поезiя поняття спiввiдноснi, але не iдентичнi, шо
усвiдомлювалося в XIX ст., а у XX ст. набуло особливоï ваги у
звязку з заг. дерегламентацiєю лiт. родiв i жанрiв. Довгий час
поняття лiричне повязувалось iз жанр, пафосом тв., тобто змiстовнiсть
цього поняття характеризувалася комунiкативною стiйкiстю. Лише
орiєнтацiя романтизму на еманси пацiю принципу
суб'єктивностi» (С.Аверiниев) поклала початок руйнацiï ж
ан ровоï матрицi назагал i ж ан р ов оï системи як такоï.
Така орiєнтацiя сприяла тому, що родовий потенцiал Л., обходячи
цехову традицiю жанру, стає засобом вираження iндивiдуально-автор.
рефлексiï на реалiï свого досвiду. Невипадково саме на поч.
XIX ст. Л. звертається до музики з ïï безпосереднiм
худож. вiдтворенням внугр. реальностi субєкта. Проте i Л,
постромант. перiодiв, яка вихована переважно не на iмiтацiï
взiрцiв, а на сваволi поета (Ф.IПлегель), не завжди вiдмовляється
вiд ж а н р о в о ï п ам я т i, передусiм тому, шо саме структура
жанру сприяє збереженню нац. своєрiдностi Л. Жанр, параметр
Л. дозволяє провести ïï видову диференцiацiю. Так,
типол. подiбнi за жанр, пафосом ода, дифiрамб, гiмн, сканд. д р а а п а
, араб. мадх. сх. касида тошо об'єднуються в панегiричний вид, або
метажанр. Проте iснують iн. видовi класифiкацiï Л., якi не
пов'язанi з ïï жанротвiрним тяжiнням. Поль, дослiдниця
С.Скварчиньська розрiзняє особистiсну, тобто ту, яка
звертається до iншоï особи (мадригал, дружнє п осл ан
ня i т.п.), i ситуативну Л. (застiльна пiсня сколiя).; угор.
лiтературознавець Я.Барта веде мову про Л. настрою, риторичну,
метафоричну i описову; поль. вчений Г.Маркевич видiляє Л.
безпосередню, закличну, зображальну, а нiм. теоретик В.Шерер автор. Л.,
Л. маски i Л. ролi» тошо. В нар. Л. осн. критерiєм видового
розмежування ïï є побутова функцiональнiсть (календарна,
весiльна тошо). [снує i шкiльна, тематична класифiкацiя: пейзажна,
фiлос., громадянська Л. тошо. Плюралiзм класифiкацiйних пiдходiв до Л.
може бути подоланим таким iнтеграцiйним поняттям, як лiричний герой.
Борис Iванюк