Талмуд
ТАЛМУД вiд гебр. ‘lamed (вивчення) зб. догматiв i приписiв
юдаïзму, шо виникла як коментар до Мойсеевого Пятикнижжя (Тори)
найважливiшоï для юдаïстiв частини Бiблiï. Найдавн. уснi
коментарi вiдомi вже з VI ст. до н.е.; згодом ïх було зiбрано в зб.
Мiшна» (Повторення Закону) в 210 н.е. гудою га-насi. Коментарям
скоро починає пiдлягати вже й сама Мiшна виникає кн. Гемара.
Мiшна й Гемара разом складають текст Т. Розрiзняють палестинський Т.
(Талмуд Срушалмi) та вавилонський Т. (Талмуд Балвi). Будь-яке видання Т.
обовязково мiстить 5894 сторiнки (2974 аркушi). Поряд з богословськими
трактатами та юридичними нормами тут зустрiчається й худож.
елемент, який становить т.зв. Агаду. Т. виник на тлi драм, розмежування
в юдей. сусп-вi пiсля завоювання Палестини гелле- нiзованими царями
Сiрiï Селевкiдами, коли виникала часом загроза самим основам трад.
юдей. культури. Завойовники прагнули знишити ïï як
«варварську», не гребуючи найбрутальнiшими методами (див. про
царя Антiоха Епiфана та його спроби зиишкти культ Ягве в 2-й кн.
Макавейськiй). Вистачало й власних перевертнях, на зразок первосвяшеника
Ясона, котрi переймали геленiзм, i цей потяг частини сусп-ва до грец.
культури спричинював часом ситуацiï, шо загрожували громадянською
вiйною. Т. став виразом ортодоксального руху, шо прагнув зберегти
непорушними основи най. культури; зокрема вiн виникає в атмосферi
суперечок мiж ортодоксами- фарисеями та геленiзованими саддукеями, про
яких часто йдеться у Нов. Завiтi. Тому концепцiя Т. розгортається
в широкiй полемiцi з усiм грец. Автори Т. засуджують культ статуй
(iдолiв), заперечують грец. фiлософiю, полемiзують з гностиками, котрi
прагнули в першi ст. н.е. зруйнувати авторитет Ст. Завiту й надати
християнству виразного поганського спрямування. В Т. придiлено, проте,
вел. увагу питанням, подiбним саме до тих, що займали увагу гностикiв,
напр., встановленню iєрархiï небесних сил; тут, у контекстi
розмежування з християнством, викладено багато мiркувань про Месiю,
есхатологiю та iн. Цiкавий термiн епiкейрос свиня зi стада Епiкура, ним
тавруються тi, хто перейнявся геленiзмом. Хоча автори Т. виявляють лобру
обiзнанiсть в ант. фiлософiï та культурi, вони гостро заперечують
необхiднiсть ïï вивчення. Коли раббi шуа спитали, чи можна
вчити сина грец. книгам, вiн вiдповiв, шо так, можна, але лише в той
час. коли не день i не нiч — бо ж шуа Навiном було сказано: »
Нехай не вiдходить ця книга Закону (Тора) вiд уст твоïх, але
навчайся неï вдень i вночi. Стиль Т. можна уявити за таким уривком:
«Лень має 12 годин. В першi 3 години Бог… сидить i
займається законами. В другi 3 години Вiн iде й судить всесвiт;
коли вiн помiчає, шо свiт заслуговує на погибель, тодi,
вставши з трону суду, вiн сiдає на трон милосердя. В третi 3
години Вiн сидить i фас з усiм свiтом, починаючи вiд рогу
єдинорога до яєць хробакiв. В четвертi 3 години Вiн сидить i
грає з Левiафаном. До талмудичноï л-ри вiдносять також
складенi в сер. вiки Мiдрашi, сповненi мiфол. духу й атмосфери
казковостi. В центрi уваги Т. завжди знаходиться образ мудреця-раббi,
вчителя, який базується багато в чому на бiографiях реальних осiб,
але генетично походить вiд типу хакама часiв Соломона, шо запровадив при
Храмi русалимському справжнiй лiт. iнститут, який складали мудрецi, що
об'єктивно стали попередниками талмудистiв пiзнiших епох. Семен
Абрамович
