Сюрреалiзм
СЮРРЕАЛIЗМ (франц. виггеаiiбте, букв, надреалiзм) авангардистськоïтечiя в л-рi та мист-вi, шо виникла у Францiï в 10-20-i рр. XX ст.
i поширилася у шерегу краïн вропи, Америки та в Японiï. Термiн
С. вперше вжив франц. поет поль. походження ґiйом Аполлiнер (1880-1918)
у драмi «Груди Тiрезiя (1917). В першому Манiфестi сюрреалiзму
(1924), розробленому Андре Бретоном (1896-1966), словом С. позначили
нов. спосiб чистого вираження в худож. творчостi. Група сюрреалiстiв
Л.Арагон, А.Бретон, Р.Вiтрак, Р.Деснос, Ф.Супо, П.Елюар та iн. -
намагалася в поезiï та прозi оголити внутр. матерiю свiдомостi,
розкрiпостити духов, енергiю особистостi, утвердити в правах творчостi
iнтуïцiю, спонтаннiсть, безпосереднiсть. Оголошувалася вiйна
розумовi, логiчному пiзнанню, матерiалiзму та реалiзму в мист-вi.
Манiфест характеризував С. як чистий психiчний автоматизм, метою якого
є виразити … реальне функцiонування думки. Диктування думки
поза всiляким контролем з боку розуму, поза будь-якими естет, або
моральними мiркуваннями». В «Трактатi про стиль (1928) Арагон
визначає риси поетики С.: Затоптаний синтаксис… Фрази
помилковi чи неправильнi, незєднуванiсть частин, забування вже
сказаного,… зневага до правил, … змiшування часiв, замiна
прийменника сполучником, неперехiдного дiєслова перехiдним.
Основними прикметами образу в С. висувалися ефект несподiваностi, чорний
гумор, приголомшуючi зєднання непоєднуваних речей та понять.
Фiлос. та естет, основа С. сумiш рiзноманiтних вчень, популярних серед
зх. iнтелегенцiï в часи бурхливих потрясiнь. Тут i iнтуïтивiзм
А.Берґсона з його недовiрою до розуму, i теорiя нiм. фiлософа
В.Дiльтея, шо пiдкреслювала особливу ролю фантазiï як засобу
пiднесення випадкового до рангу значного. Найсильнiше С. був повязаний з
психоаналiзом З.Фройда. Визначаючи глибинним фундаментом психiки
пiдсвiдоме, Фройд вважав iнстинктивнi спонукання та потяги основним
стимулом психiчноï, творч. й практичноï дiяльностi людини. В
сновидiннях убачав iстинний шлях до пiзнання природноï сутностi
особистостi. Слiдом за Фройдом сюрреалiсти бачили в снах чи маячливiй
галюцинацiï кращий спосiб прориву в глибини пiдсвiдомого, сприйняли
фройдистськi принципи вiльних асоцiацiй» свiдомостi, впливу
темних» iнстинктiв на худож. дiяльнiсть. До раннiх джерел С. його
представники вiдносили течiï романтизму, позначенi впливом мiстики
та iррацiоналiзму. Було сприйнято судження нiм. романтика Новалiса:
подiï, котрi розвиваються паралельно до реальних. Ближчими
попередниками називалися Ш.Бодлер, А.Рембо, довоєнна
авангардистська течiя дадаïзм (вiд франц. dada мовою дiтей
iграшковий коник), що виникла 1916 у Швайиарiï i була за суттю
раннiм етапом С. Ïï адепти Т.Тцара, Г.Балль, художник Г.Арп
висунули визначення: Дадаïст: iнфантильна iстота, … що
пов'язла в грi слiв та граматичних фiгур, розгляд витокiв С .
зобовязує враховувати образний досвiд таких митцiв, як Ф .Рабле,
I.Босх, П.Брейгель, Т.Тайя. У 1919-24 pp. центром франи. С. був жур.
Лiтература», заснований Арагоном, Бретоном, Cyno i Tuapa.
Зберiгаючи звязок з дадаïзмом, нова течiя трансформує
анархiчний бунт дала в заклик до революцiï, шо забезпечило С. певну
популярнiсть серед лiвоï франц. iнтелiгенцiï. У 20-30-i pp. С.
поширюється за межами Францiï. В прямому зв'язку з паризькою
групою розгорталася дiяльнiсть сюрреалiстiв у Бельгiï, де поети
П.Нуже, Н.Леконт заснували в 1924 р. журнал Кореспонданс» i
видiлялася творчiсть маляра-сюрреалiста Р.Магрiта. В Сербiï
пропагандистом С. став редактор журналу Шляхи М.Рiстiч, яккий
опублiкував разом з К.Поповичем Ескiз феноменологiï iррацi
онального, в якому зроблено спробу поєднання психоаналiзу з
дiалектичним матерiалiзмом. В групi серб. С. були поети А.Вучо,
О.Давiчо, Д.Матiч. На чолi чес. сюрреалiстiв стояв В.Незвал (1900- 1958)
з його антифашистським бунтарством, антибуржуазнiстю i певною
орiєнтацiєю на франц. С. У складi групи були поет К.Бiбл,
теоретик К.Тейге, режисер Й.Гонзль. Чес. сюрреалiзм був продовженням
поетизму. У 1938 р. Незвал оголосив розпуск групи. Сюрреалiстична проза
була представлена Найлiпшою пригодою» (1929) Iржi Магена. В словаи.
л-рi С. склався в творчостi поетiв Р.Фарби, В.Рейсела, Щ.Жари,Я.Брезiна. В ньому вiдбилося неприйняття профашистськоï
iдеологiï. В 2-й пол. 30-х pp. сюрреалiстськi угруповання виникають
у Мексицi (О.Пас), на Кубi (А.Карпентьєр), в Аргентинi
(А.Пелегрiнi). Пелегрiнi цiнить С. за приголомшуючу свободу вираження,
за експериментальний характер. У 40-i pp. дiяльнiсть Бретона, який
пропагував С., у вропi та Америцi, вже не мала успiху. А його нов. гасло
про тотальну революцiю», шо кардинально змiнює погляди,
вiрування, кохання без перебудови матерiальних умов буття, зустрiло осуд
з боку екзистенцiалiстiв Ж.-П.Сартра i А.Камю. В 60-тi pp. iнтерес до С.
пожвавився через низку причин. Арагон вважав за можливе використати його
досвiд у експериментальному романi» (Загибель всерйоз). П.Декс у
книзi Нова критика i сучасне мистецтво (1968) тверджував. шо сюрреалiзм
узагальнив процес осучаснення мист- ва, початого зусиллями символiстiв i
кубiстiв. До сюрреалiстичноï школи письма» тяжiють франи.
структуралiсти (Ф .Соллерс), прихильники антироману (нового
роману») та драмн абсурду. Суч. адепти С. намагаються його оживити
за рахунок соц.-полiт, подiй. Теоретик нов. лiвих Г. Маркузе (1898-
1979), шо ототожнював полiт, i естет, революцiю, вбачав у С. енергiю,
яку дає пiдсвiдомiсть для здiйснення соц. перевороту. Поширення
сюрреалiзм набув у образотвор. мист-вi. Його попередниками були М.Дюшан,
Ф.Пiкабiя, П.Пiкассо, Г.Грос. М.Ернст, В.Кандiнський, М.Шагал. У основi
ïх творчостi лежали iррацiоналiзм, деформацiя реальностi,
iнфантилiзм та алогiзм. Засновником С. в малярствi називають iтал.
художника i поета Дж. де Кiрiко (1888-1978), який визначив суть свого
методу словами: Не треба забувати, що картина повинна бути завжди
вiдображенням глибокого вiдчуття i шо глибоке означає дивне, а
дивне означає невiдоме й незнане. Для того, шоб тв. мист-ва був
безсмертним, необхiдно, шоб вiн вийшов за межi людського, туди, де
вiдсутнi здоровий глузд i логiка. Т.ч. вiн наближається до сну та
дитячоï мрiйливостi. В 1925 р. вiдбулася перша виставка малярiв-
сюрреалiстiв серед першоï армiï»: М.Ернст, Х.Мiро,
I.Тангi, А.Массон. В 30-i рр. пiдноситься постать С.Далi (1904-1989).
Вiн поєднує в картинах впевнену професiональну технiку,
рiдкiсний дар худож. iмiтацiï з параноïдальними галюцинацiями,
прагнучи приголомшити свiдомiсть глядача. Як програмна течiя, шо
повязана з певною групою письменникiв та художникiв, С. вiдiйшов у
минуле, але принципи його не вичерпанi. В 2-й пол. 80-х рокiв вони
знайшли прихильникiв у краïнах Сх. вропи та СРСР, гол. чином у
образотвор. мист-вi. Вплив С. знаходить втiлення не тiльки в станкових
формах малярства, графiцi та скульптурi, але й в театр, декорацiях,
дизайнi, кiнематографi (франц. режисер Л.Бунюель). Микола Нефьодев
