Сонет

СОНЕТ (iтал. sonetto, вiд sonare звучати, дзвенiти) тверда строфiчна
форма, яка складається з двох катренiв i двох терцетiв (всього 14
вiрш, рядкiв), обєднаних упорядкованим римуванням. Часом у
строгому С. дотримується композицiйно-тематична єднiсть:
перший катрен грає роль своєрiдноï експозицiï,
другий катрен розвиває, а перший терцет завершує тему,
другий териет закiнчує весь С. Крiм того, знову ж у строгому С.
жодне слово, опрiч худож. повторiв (напр., анафора), не повинно
вживатися двiчi. За спостереженням Р.Якобсона, нерiдко 7 та 8 вiршi С.,
тобто його середина, протиставленi вiдповiдно попереднiм та фiнальним
рядкам за змiстом i т.ч. створюють контрапункт всього тв. Iснує
припущення (М.Гаспаров) щодо походження С. з однострофноï (два
чотиривiрши i шестивiрш) канцони, яка веде свiй родовiд iз iтал.
танковоï нар. пiснi, шо ïï рядки римувалися за принципом
abab. Схема первiсного С., який виник в сер. ХШ ст. на Сицiлiï:
abab abab cdcdcd. В кiн. ХIП на поч. XIV ст. С. пiддається обробцi
поетами солодкого нового стилю (стильновiсти), а також Данте i
Ф.Петраркою. Звичним для того часу стає С., який проiснував в
Iталiï до XIX ст. abab abab cde cde). З iтал. поезiï С. в XVI
ст. перейшов до франц. i став бiльш нормативним (напр., вводиться
правило альтернанса чоловiчих та жiночих рим). Схема франи. (або
маротичного» — вiд прiзвища першого франц. сонетяра LI.Mapo)
С. така: abba abba ccd ccd. В XVI-XVЬ ст. виникає
англiйський» С. (ввiв Г.Х.Саррi): abab cdcd efef gg). Поступово С.
стає однiєю з найпопулярнiших строфiчних форм у всiй
європ. (i не тiльки) поезiï, чому сприяють переклади. Так,
уперше вдубровнииькiй лiт. С. зявився завдяки перекладам С.Джюрджевича
(XVII ст.) iтал. поета Дж.Марiно, в рос. поезiï сонетна традицiя
починається перекладом В.Тредiаковського (XVIII ст.) француза Ж
.Барро, в укр. поезiï цю форму опановує .Шпигоцький (XIX ст.)
перекладами А.Мiцкевича. Серед авторiв С. австралiєць Ч.Гарпур
(XIX ст.), австрiєць Р.-М.Рiльке (ХIХ-ХХ ст.), албанець З.Серемба
(XIX ст.), американцi Г.Лонґфело (XIX ст.), Дж.Беррiмен, Р.Лоуел
(XX ст.), англiйцi Е.Спенсер, В.Шекспiр, Д.Донн (XVII ст.), Д.Кiтс (XVIII-
X1X ст.), Т.Едвардс, Т.ґрей (XVIII ст ),
B.Вордсворт, А.Ч.Суiнберн (XIX ст.), болгарин К.Хрiсгов (XIX ст.),
бельгiєць Е.Верхарн (ХIХ-ХХ ст.), угорець Ф.Фалудi (XVIII ст ),
грек А.Ласкаратос (XIX ст.), ланець Ф.Палудан-Мюлер (XIX ст ),
iталiйцi М.Боярдо (XV ст.), Л.Арiосто (XV-XVI ст.), Дж.Бруно (ХЛ
ст.), Ф.Браччолiнi (XVII ст.), iспанцi
1.Мендоса (Сантiльєна) (XJV-XV ст.), який ввiв у нац. поезiю
iтал. С., ХЛрчiхо (XVII ст.), М.Унамуно (ХIХ- ХХ ст.), Ф.Гарсiя Лорка
(XX ст.), нiмцi М.Опiи, А.Грiффiус (XVII ст.), А.Платен (XVIII ст.),
Й.Бехер, Б.Брехт (XX ст.), нiдерландцi Ю.Хардейн.
C.Бомонт (XVII ст,), С.Вестдейк (XX ст.), нiкарагуанець Р.Дарiо (ХIХ-ХХ
ст.), поляки Я.Кохановський (XVI ст.), I. та Я.Морштин (XVII ст.),
А.Мiикевич, С.Гошиньський, Ю.Словацький, М.Конопницька (XIX ст.),
Я.Каспрович, К.Тетмайєр, Л.Стафф (XX ст.), португальцi
С.Мiранда (XV-XVI ст.), Л.Камоенс (XVI ст.), А.Кентал (XIX ст.),
К.Песанья (XX ст.), румун С.Мачедонський (XIX ст ), серб Я.Барт-
Чiшинський (ХIХ-ХХ ст.), словак П.Гвезлослав (ХIХ-ХХ ст.), словен
I.Стратар (XIX ст ), французи Дю Белле, П.Ронсар (XVI ст.),
дОбiньï (XVI-XVH ст ), П.Корнель (XVII ст.), Ж.де Нерваль,
А.Мюссе, А.Рембо, Ш.Бодлер, С.Маларме, Ж.Ередiа (XIX ст.), А.Сальмон,
Б.Сандрар (XX ст.), хорват О Враз (XIX ст.), шведи Т.Шеркйельм (XVII
ст ), який увiв С. у нац. поезiю, С.Бергбу (XVII ст.), К.Снойльський
(ХIХ-ХХ ст.) та iн. Поширена сонетна форма також i у сх. слов'ян.
Рос. С. зустрiчається в О.Сумарокова, Г.Державiна (XVIII ст.),
В.Жуковського, М.Язикова, А.Дельвiга, Д.Веневiтiнова, О.Пушкiна,
П.Вяземського, М.Лєрмонтова, К.Павловоï, 1.Козлова,
А.Фета, Я.Полонського, АпГригорєва, К.Фофанова (XIX ст.),
В.Соловйова, I.Аненського, З.Гiпiус, М.Гумiльова,
I.Сєвєрянiна, О.Мандельштама, А.Ахматовоï,
В.Соколова, Н.Матвеєвоï. Г.Горбовського (XX ст.) та iн.
Найбiльш вживаним вiрш, розмiром рос. С. є 5-, рiдше 6-стопний
ямб. У бiлорус, поезiï С. серед iн. писали А.Багданович,
Я.Купала, П.Трус, Я.Пушчи, А.Звонак. В укр. поезiï С., опрiч
перекладiв (напр., О.Зуєвським шекспiрiвських С.),
репрезентований iменами I.Франка, М.Рудницького, Б.Лепкого(ХIХ-
XX), М .Зерова, М.Рильського, Ю.Клена, Т.Осьмачки, Т.Курпiта,
Я.Славутича, Г.Черинь, Б.Кравиiва, .Маланюка, Л.Павличка,
A.Гарасевича. В.Симоненка та iн. Метричний дiапазон укр. С. не
обмежується трал, для нього 5- або 6-стопним ямбом i
включає в себе хорей (О.Шпигоцький, А.Метлинський. М.Шашкевич),
дактиль (М.Устиянович) i т.д. Силабiчнi С.писав молодомузiвець
М.Кiчура. У XX ст. С. зявляється у деяких молодописемних л-рах,
якi засвоюють набуток європ. поезiï, як от у марiйськiй.
Расул Гамзатов уперше в аварськiй л-рi написав С., але згiдно з духом
i традицiєю най. поезiï неримованi. В процесi довгоï
еволюцiï С. продемонстрував не тiльки здатнiсть до
тематичноï, композицiйноï та функцiональноï гнучкостi,
але й до самоекспериментування. Виникли перекинутi» (
«оберненi) С., в яких катрени йдуть за терцетами або двовiршем
(напр., у П.Верлена); хвостатi», шо включають вiльну кiлькiсть
терцетiв; половинчастi, якi складаються з одного катрена та одного
терцета; безголовi, у яких вiдсутнiй один катрен (напр., Коли, дитя
жадання i вагання…» .Баратинського); «кульгавi»
з пiдкороченим останнiм вiршем у катренах; С. з кодою (надлишковим
вiршем) i т.д. У Р.Ларiо є тринадцятирядковий С., у Б.-
I.Антонича, крiм звичайних С., зустрiчаються i такi, шо сполучають
катрени з терцинами, у М.Вороного подвiйний сонет». С.-
акровiршi, С.-бурiме, бiлi, тобто неримованi С. (у
Е.Андiєвськоï, Л.Павличка, Й.Бродського). Часто С.
групуються у цикли (Любовнi сонети Протея англ. поета Х1Х-ХХ ст.
У.С.Бланта, 33 сонети, написаних потай франц. поета XX ст. Ж.Кассу,
зб. Сонети франц. поета XX ст. Р.Кено, Книга Немовляти та Бога
нiдерл. поета ХIХ-ХХ ст. В.Клосса, 100 сонетiв рятувальницi вiчного
студента Роберта Давша, Дванадцять сонетiв Роберту Незвалу» чес.
поета
B.Незвала, Римськi сонети Л.Полтави, » Волинськi сонети
О.Стефановича, Сонети серця» I.Крушельницького укр. поетiв XX ст
). Винятково складним у композицiйному вiдношеннi є вiнок
сонетiв. Iгровi можливостi С. проявляються i в епiстолярних змаганнях
поетiв. Iснує т.зв. сонет- вiдповiдь (ЗопеНо с/i
гiïроïiа): на присланий С. писався другий на тi ж рими. У
лiт. оточеннi Вяч. Iванова цi правила ускладнювалися: на присланий
C. треба було вiдповiсти iн., угадавши i використавши пропущенi в 1-му
С. рими. С. виявився придатним i для графiчноï поезiï.
Напр., суч. рос. поет Л.Аронзон написав «Порожнiй сонет у
виглядi багаторядкового квадрата. Суперечним є питання про
жанр, змiстовнiсть С.. шо, однак, не означає вiдсутностi у
нього жанр, характерностi (напр., бурлескнi С. iтал. поета XV ст.
Д.Буркьело, Духовнi сонети нiм. поета XVII ст. К.Фрейфенберга,
сатир. С. iсп. поета XVI-XV1I ст. Ф.Кеведо, iтал. поета XVIII-XIX
ст. К.Порта, норв. поета XIX ст. Ю.Вельхавена, укр. поета XX ст.
Г.Черинь (цикл Нiмецькi сонети), фiлос. С. поль. поета XIX ст.
А.Асника, болг. поета ХIХ-ХХ ст. С.Мiхайловського i т.д. Почасти С.
використовується як строфiчна форма рiзних жанрiв (поема чес.
поета XIX ст. Я. Коллара Дочка Слави, поема Вяч.Iванова Суперечка,
С- послання (напр., у рос. поета А.Дельвiга М.М.Язикову, в укр.
поета М.Устияновича Побратимовi в день iменi його та iн.). С.
має необмежений тематичний дiапазон, про шо свiдчать факти
навiть самоусвiдомлення С., коли темою стає вiн сам (напр.,
Сонет про сонет Л. де Веги, вставлений у комедiю Срiбляста
дiвчина», Суворий Дант не зневажав сонета… О.Пушкiна,
Сонети се раби. У форми пута… I.Франка з циклу Вiльнi сонети
та iн ). Структурно-тематичнi можливостi С. забезпечили йому довге
продуктивне життя у свiт, поезiï. Борис Iванюн