СОЦIАЛIСТИЧНИЙ РЕАЛIЗМ
СОЦIАЛIСТИЧНИЙ РЕАЛIЗМ метод i напрям в л-рi та мистецтвi СРСР 30-70-хpp. XX ст. С.р. домiнував також у краïнах народноï
демократiï в кiн. 40-50 pp. i був представлений низкою периферiйних
явиш у л-рi Зх. вропи, США, Лат. Америки та ше деяких регiонiв свiту. На
противагу iн. худож. напрямiв поява С.р. була зумовлена не естет,
закономiрностями розвитку мист-ва, а полiт, необхiднiстю, шо й визначило
наперед його специфiку. Основнi принципи С.р. були визначенi на I
зïздi совєтських письменникiв (1934). Гол. формула С.р.
постулювала: …будучи основним методом совєтськоï л-ри,
С.р. вимагає правдивого, iсторично конкретного зображення
дiйсностi в ïï революцiйному розвитку. При цьому правдивiсть
та iст. конкретнiсть худож. зображення дiйсностi повиннi
поєднуватися з завданням iдейноï переробки та виховання
трудяших у дусi соцiалiзму. М.Горький визначав нов. метод наступним
чином: С.р. стверджує буття як дiяння, як творчiсть, мета
якоï неперервний розвиток найцiннiших iндивiдуальних здiбностей
людини заради перемоги П над силами природи, заради ïï
здоров'я та довголiття, заради вел. шастя жити на землi». Показова
дискусiя з приводу назви нового худож. методу. О.Толстой пропонував
варiант «монументальний реалiзм, Вяч.Полонський «романт.
реалiзм, Д.ґорбатов динамiчний реалiзм», А.Зонiн пролетарський
реалiзм, iснувала версiя «тенденцiйний реалiзм». Взяла гору
т.з. Й.Сталiна, який з подачi I.Гронського дав визначення С.р..
Засновником нов. методу був проголошений М.Горький, клас. тв. його роман
«Мати. Дискусiя про назву та остаточний ïï вибiр
красномовно свiдчили про домiнування в С.р. соц.- полiт. критерiïв
над естет., варiант, який встановився, був за суттю логiчним нонсенсом:
худож. категорiï передувало полiт, визначення. Виходячи з назви
сформулювалася низка основних положень i рис нов. мист-ва. Провiдним
принципом стала т.зв. партiйнiсть поняття, яке увiйшло до теорiï
С.р. з перекрученого тлумачення статтi В.Лєнiна Партiйна
органiзацiя i партiйна лiтература (1905). Малося на увазi, шо митець
вiдкрито й свiдомо служить iснуючому полiт, ладу, його iнтересам, його
iдеологiï. Iнакше кажучи, мова йшла про яскраво виражену
тендецiйнiсть, ангажованiсть творця, шо неодмiнно призводило до
декларативностi та втрати художностi. Це, до речi, достатньо розумiв i
Ленiн, який мав на увазi у своïй статтi не худож. творчiсть, а
партiйну публiцистику, а також Ф.Енгельс, який дорiкав П.Лафаргу за
надмiрну тенденцiйнiсть. Другим важливим принципом С.р. стало зображення
дiйсностi в ïï революцiйному розвитку». В широкому
розумiннi пiд таке визначення можна було б пiдвести творчiсть будь-
якого вел. письменника, який передбачав майбутнє (напр.,
Ф.Достоєвського). Проте знову-таки малося на увазi показувати
життя не таким, яким воно є насправдi, а з погляду соцiалiстичного
iдеалу, пiдкреслювати в сьогоденнi та минулому риси цього iдеалу,
розкривати сьогодення й минуле як рух до майбутнього (зрозумiло,
комунiстичного), або, за словами М.Горького, вмiння дивитися на
сьогодення з майбутнього. У худож. практицi С.р. цей принцип нерiдко
виливався в повне зневажання брутального сьогодення в iмя прекрасного
майбутнього, тобто в утопiзм; показовi вже назви творiв С.р., шо є
усвiдомленими чи неусвiдомленими алюзiями на Мiсто Сонця Т.Кампанелли:
Степове сонце, Сонце Алтаю, Свiтло над землею, Схiд, Зоря. Московськi
зорi, Майбутнє починається» тошо. Далi йде комплекс
iдеологiзованих змiстовно- тематичних принципiв, якi з худож. погляду
важко поєднуються: совєтський патрiотизм та iнтерна
цiоналiзм, комунiстична iдейнiсть та нац. своєрiднiсть,
народнiсть, монументальнiсть, поєднання традицiй i новаторства.
При цьому присутня безперечна тематична градацiя, явна перевага
надається зображенню подiй державного значення, виробничiй
тематицi; особисте життя, iнтимнi, психол. проблеми лише вiдтiняють
важливiсть громадських, обовязок незмiнно бере верх над почуттям,
характери персонажiв одномiрнi й часто є рупорами автор, iдей,
особливе й обовязкове мiсце в тв. займає позитивний герой методом
худож. узагальнення в С.р. виступає iдеалiзацiя. Теорiя С.р.
передбачала багатство жанрiв i стилiв i в той же час ïх строгуiєрархiю (поема й роман безсумнiвно вишi, нiж сатира й iнтимна
лiрика). Декларативнiсть дiалогiв та монологiв спричиняли пафос i
пiднесенiсть стилю, якi нерiдко межували з просторiччям, оскiльки
героєм С.р. переважно був робiтник, бiдний селянин, цiлiснiсть
свiдомостi яких протиставлялася iнтелiгентськiй рефлексiï та
роздвоєностi. Цi риси методу примушують згадати теорiю й худож.
практику класицизму, чому сприяла й подiбнiсть соц.-полiт. умов:
абсолютна верховна влада в СССР настирливо шукала iст. паралелi з епохою
рос. абсолютизу (Iван Грозний Петро I Сталiн). Напрошується
паралель i з iдеологiчною тенденцiйнiстю епохи Просвiтництва: там
прославлявся третiй стан буржуазiя, тут четвертий пролетарiат. Однак в
нов. iст. умовах подiбнi запозичення виглядали анахронiчно й нерiдко
пародiйно. Не можна не враховувати й iст. досвiд Росiï та деяких
iн. слов, краïн, де iдеï обшинностi, соборностi, загальнонац.
єдностi домiнували над iндивiдуалiзмом та приватною iнiцiативою.
Не пройшовши через ренесансне розкрiпачення особистостi, не вiдчувши
глибоко сутi етич. постулатiв христ-ва, сприйнявши його поверхово й так
само поверхово вiдсахнувшись вiд нього в роки революцiï, переважна
частина населення Росiï опинилася пiд впливом нов. релiгiï,
яка, однак, парадоксальним чином базувалася на травестованiй христ.
мiфологiï: зявилися новi пророки (К.Маркс та Ф.Енгельс), нов. месiя
(В.Лєнiн), нова мрiя про царство боже» (щасливе
майбутнє комунiзм), нове свяшенне писання» (працi Маркса,
Енгельса, Ленiна), нова Церква (комунiстичнi ритуали), новий декалог
(моральний кодекс будiвника комунiзму), навiть нова iнквiзицiя
(сталiнськi репресiï). Травестованi христ. мотиви знайшли
вiдображення i в л-рi революцiйноï епохи. Горькiвський образ
палаючого серця Ланко нагадує вiдомий мотив кат. iконографiï
(Святе серце»), мiф про Mater Doloroza та ïï страждаючого
сина є своєрiдною архетипною моделлю роману Мати. Образ
Христа на чолi загону рев. матросiв у поемi О.Блока Дванадцять»,
аскетичний герой роману М.Островського Як гартувалася сталь», тема
Христа в романах В.Тендрякова (Чудотворна та Замах на мiражi) й
В.Закруткiна (Створення свiту) свiдчать про прагнення хоча б вiд
протилежного поповнити духов, вакуум нов. л-ри. Свою ролю в генезi
методу С.р. вiдiграла й специфiка лавн. л-ри сх. слов'ян, яка
формувалася як христ., иерк. словеснiсть, де не було МIСЦЯ нi власне
худож. жанрам, нi вiльноï гри уяви й слова. Книжник сприймався як
учитель, наставник», л-ра як пiдручник життя. Значний вклад у таке
розумiння л-ри внесли письменники XIX ст. М.Гоголь, Гi. Толстой,
Ф.Достоєвський, М,Некрасов, та революцiонери-демократи
М.Чернишевський, М.Добролюбов, Д.Писарев. До певноï мiри дидактизм
та тендеиiйнiегь були притаманнi i видатним європ. письменникам
XIX ст. В.Гюго, О. де Бальзаку, Ч.Дiккенсу, до ïх антибуржуазное^
апелювали чи не всi представники С.р. Однак далеко не всi письменники
XIX ст. пiдходили пiд iдеологiчнi догми С.р., та й Бальзак i Дiккенс не
дотягували в чомусь до розумiння марксизму тому Горькому довелося
роздiлити романтикiв на прогресивних та реакцiйних, а сам реалiзм на
критичний та соцiалiстичний. Тим самим засновник нов. методу спробував
звязати теорiю С.р. з попереднiм розвитком л-ри та якимось чином
ïï естет, обгрунтувати. Необхiдно визнати, що сама по собi
iдея сой. справедливостi, спiвчуття до четвертого стану пригноблених та
принижених класiв сусп-ва, думка про полiпшення ïх положення
визрiвала в європ фiлософiï та л-рi з поч. XIX ст. Свiдчення
того теорiï утопiчного соцiалiзму Ш.Фурє, Р.Оуена й К.Сен-
Сiмона, наук, соцiалiзм Маркса й Енгельса, численнi лiт. утопiï,
побудованi на iдеалi майновоï рiвностi: започаткували ïх
Утопiя» Т.Мора та Мiсто Сонця» Т.Кампанелли, а в XIX- XX ст.
продовжили тв. Е.Кабе, Ф .Купера, Ж.Верна. ґ.Дж.Веллза, В.Моррiса,
О.Богданова та iн., а також спроби ïх втiлення в життя (колонiя Брук-
Фарм у США). Тема трудiвника, робочого класу присутня в творчостi
Дж.Байрона (Пiсня луддитiв) i Гюго (Знедоленi), в поезiï
чартистського руху в Англiï та у вiршах Г.Гервега, Ф.Фрайлiграта,
Г.Веєрта, Г.Гайне (Сiлезькi ткачi), в л-рi Паризькоï комуни (
Iнтернацiонал Е.Потьє, романи Ж.Валлеса й О.Клоделя, поезiя Ж.-
Б.Клемана та Л.Мiшель), у пєсi Г.Гауптмана Ткачi, в романах Е.Золя
( Жермiналь, Пастка), Р.Трессола ( ‘Фiлантропи в подертих штанах),
М.Гаркнесс ( Мiська дiвчина), I.Франка (Бориславсмiється) та iн. У
кiн. XIX ст. твори подiбного типу вiдносили до л-ри
«соцiалiстичного руху, яка, однак, суттєво
вiдрiзняється вiд С.р. У нiй домiнував христ. iдеал
самовдосконалення й спiвчуття до ближнього, думка про необхiднiсть
поступовоï еволюцiйноï змiни становиша робiтничого класу в
результатi технiчного прогресу, пiдвищення рiвня освiти та
справедливiшого розподiлу соц. благ. Бiльш того, найпроникливiшi
письменники та мислителi 2-оï пол. XIX ст. передбачили
небезпечнiсть теорiй про заг. щастя та «верховенство чернi (Золя,
Веллз, П.Кропоткiн, Достоєвський). Проте вже на поч. XX ст.
виникає л-ра, яка проголосила iдею радикальноï змiни
iснуючого соц. порядку, яка може вважатися безпосередньою попередницею
С.р. (Мати М.Горького, Залiзна пята Д.Лондона, дещо ранiше
Iнтернацiонал» Е.Потьє). Посиленню впливу радикальних
соцiалiстичних й комунiстичних iдей сприяла 1-а свiт, вiйна та жовтнева
революцiя в Росiï. Утворення в 20-i рр. XX ст. комунiстичних партiй
у краïнах Зх. вропи, першi роки революцiйних перетворень у
Росiï сприяли «полiвiнню багатьох письменникiв та дiячiв мист-
ва Зх. У Францiï А.Барбюс органiзував групу Кларте (1919), до
завдання якоï входила пропаганда соцiалiстичних iдей. Пiд певним
впливом соцiалiстичних iдей були Р.Роллан i Т.Драйзер, апологiю
жовтневоï революцiï створив Дж.Рiд (Десять днiв, що потрясли
свiт»). У Росiï в першi роки революцiй ïй слугували
О.Блок, В.Брюсов, В.Маяковський, С.сєнiн, С.Ейзен- штейн,
В.Кандинський, В.Мейерхольд, Л.Курбас, О.Довженко та iн. Через
авангардистськi захоплення прийшли до комунiстичних iдей Л.Арагон,
Й.Бехер,
A.Зегерс, П.Пiкассо, Д.Сiкейрос, Д.Рiвера та iн. Соц. експеримент у
Росiï розглядався ними як частина заг. революцiйного процесу
оновлення свiту як у сой. сферi, так i в галузi мист-ва. У звязку з
цим виникає питання про взаємостосунки С.р. та
авангардизму (модернiзму). Власне, С.р. з його претензiєю на
створеення нов. мист-ва» явише типово модернiстське. Однак
теоретики С.р., дехто з яких самi пройшли через спокусу модернiзму
(напр., А.Луначарський) дуже добре розумiли: для того, шоб
перетворити мист-во в частину iдеологiчноï системи
тоталiтарноï держави, необхiдно приборкати революцiйну стихiю як
у полiт, вiдношеннi, так i в худож. сферi (С.р. i виник на противагу
«Пролеткульту»). Звiдси i прагнення до нормативностi,
класицистичноï iєрархiчностi, заборона будь-яких
вiдхилень, авангардних новацiй, що було характерно й для офiцiйного
мист-ва нацистськоï Нiмеччини. Проте, в певному розумiннi С.р.
змикався з модернiзмом i в тому, i в iн. випадку присутня
мiфотворчiсть, однак якщо модернiсти намагаються виявити деякi
прихованi архетиаи людськоï поведiнки та алгоритми ïï
долi, то С.р. просто пiдмiняє реальну дiйснiсть вигаданою,
такою, яка повинна бути, побудованою за умоглядними утопiчними
законами, не випадково теорiя та реальнiсть соцiалiзму неодноразово
ставали обєктами антиутопiчних, сатир, тв.: Ми .Замятiна, 1984
Д.Оруела, Москва, 2042
B.Войновича. Звiдси випливає ше одна особливiсть
C.р. та його вiдмiннiсть вiд модернiзму. Якшо модернiсти своï тв.
призначають для вузького кола поцiновувачiв й не наполягають на
ïх незаперечностi, то мiфи С.р. безсумнiвнi, призначенi для
засвоєння всiма членами сусп-ва й тому повиннi бути доступнi,
простi, навiть примiтивнi мист-во належить народовi й повинно бути
йому зрозумiлим. Т.ч., на момент свого офiцiйного оформлення С.р. мав
соц.-пол., естет, та психол. передумови (переломнiсть епохи, деякi
елементи в попередньому розвитку сусп-ва, особливий тип свiдомостi).
Характерно й те, шо низка «клас. творiв С.р. була створена до
його законодавчоï появи та поза сой. замовленням (поеми
В.Маяковського В.I.Лєнiн, Добре!, Чапаев Д.Фурманова, Розгром
О.Фадеева, Вогонь
D.Барбюса), що свiдчить про певнi обєктивнi причини його
виникнення. Активне наслiдування канонiв С.р. тривало трохи бiльше
трьох десятилiть у СРСР (30-60-i рр.), ше менше в колишнiх
соцiалiстичних краïнах (кiнець 40-50-i рр.), так i не
оформившись у бiльш або менш суттєвий напрям у краïнах Зх.
вропи. Вiдносно довгому перiоду iснування С.р. в його догматичному
виглядi в СРСР та певнi його вияви в л-рах євроа краïн
сприяли позалiт. чинники: загострення класовоï боротьби в вропi
та США в результатi економiчноï кризи поч. 30-х рр., прихiд до
влади фашизму, сталiнськi репресiï, 2-а свiт, вiйна. Будучи
породженням полiт, системи, С.р. активно вiдгукувався на соц. та
полiт, катаклiзми, поляризацiю та конфронтацiю сусп. рухiв, коли
власне лiт., естет, критерiï вiдходили на другий план (Буря
I.Еренбурга, Комунiсти Л.Арагона). Iнакше кажучи, С.р. значною мiрою
був явищем публiцистичним, злободенним з притаманними цьому роду л-ри
декларативнiстю, тенденцiйнiстю та iдеологiчнiстю. Показово, шо в ту
ж добу (кiн. 40-50-i рр.) на Зх. також зявляється т.зв.
‘ангажована (Ж.-П.Сартр) л-ра екзистенцiалiзму. Кардинальним
чином розрiзняючись за худож. рiвнем, С.р. та екзистенцiалiзм
збiгаються в деяких поет, прийомах (iлюстративнiсть, декларативнiсть,
екстремальнiсть сюжетних, перипетiй, пiдкоренiсть худож. структури
певнiй фiлос. концепцiï). Саме надзвичайнi, пограничнi
ситуацiï роблять певною мiрою худож. значимими тв.
О.Серафимовича (Залiзний потiк), В.Вишневського («Оптимiстична
трагедiя»), О.Толстого (Ходiння по муках»), .Корнiйчука
(Загибель ескадри»), А.Зегерс (Сьомий хрест), Д.Димова (Тютюн).
З iн. боку, спроби л-ри С.р. худож. вiдобразити повсякденне життя
людей, проникнути в психол. глибини людськоï свiдомостi або
вiдводило письменника за рамки нормативноï естетики С.р.
(К.Паустовський, В.Катаев, Ю.Нагiбiн), або ж перетворювало його в
декоратора, лакувальника дiйсностi, показовi навiть заголовки тв.:
Щастя П.Павленка, Кавалер Золотоï зiрки С.Ба- баєвського,
Весна в Перемозi» Н.Грибачова, «Першi радощi К.Федiна,
Ясний берег
E.Лановоï, Велика рiдня М.Стельмаха, До нового берега»
В.Лацiса, Зорi назустрiч В.Кожевнiкова, Братська поема В.Межелайтiса.
Штучна мажорнiсть, гiгантизм, iгнорування реальних життєвих
проблем або полегшене ïх розвязання характернi для кiнематографу
совєтськоï епохи (Кубанськi козаки I.Пирєва).
малярства й скульптури (Робiтник i селянка»
F.Мухiноï), архiтектури, де домiнували величезнi громадськi
будiвлi. Такi ж риси, до речi, переважали в монументальному та
образотворч. мист-вi нацистськоï Нiмеччини, шо зайвий раз
пiдтверджує думку про типол. подiбнiсть двох тоталiтарних
режимiв та ïх культури. Аналогiчнi явиша з бiльшим чи меншим
ступенем наближення до совєтського зразка були характернi для
мист- ва та л-ри колишнiх сателiтiв СРСР по соцiалiстичному табору. У
Чехословаччинi риси
G.р. були притаманнi творчостi I.Ольбрахта, М.Майєровоï,
М.Пуймановоï, Ю .Фучика; у Болгарiï Н.Вапцарова,
Г.Караславова, Д.Димова, Е.Станєва; у Польщi —
М.Домбровськоï. В.Ваєилевськоï, В.Маха, I.Неверли,
Е.Путрамента; В Угошинi А.Йожефа, Л.Мештерхазi; в Румунiï
М.Садовяну, Е.Ловинеску; в НДР тв-тi А.Зегерс, Г.Канта,
Е.Штрiтматтера, С.Гермлiна. Однак, навiть у роки найбiльшого
iдеологiчного тиску в цих краïнах продовжувала iснувати досить
сильна традицiя модернiстськоï л-ри, а канони С.р. розмивалися в
гуманiстичнiй, загальнолюдськiй моральнiй проблематицi тв.
Я.Iвашкевича, К.Вольф, П.Вежинова та iн. У л-рах Зх. Европи та США
канони С.р. не могли породити значних худож. явиш у звязку з давньою
лiберальною традицiєю. Проте спроби осмислити теорiю С.р.
робилися Д.Лукачем. Р.Фоксом, Б.Брехтом, Арагоном, Е.Муссiнаком та
iн. марксистськими критиками, якi пiдкреслювали суттєвi
вiдмiнностi в розумiннi С.р. в СССР та зх. краïнах. Показово, шо
спроба створення т.зв. народного, героïчного мист-ва на
противагу декадансу робилася ще Р.Ролланом наприкiнцi XIX ст.
(«Драми революцiï), однак цей задум не мав успiху. У цiлому
ж захоплення зх. iнтелiгенцiï марксизмом в 20-50-i рр. вiдбилося
в низцi тв., якi в худож. вiдношеннi виявилися нижче рiвня таланту
ïх творцiв. Iнтерес до рос. революцiï, образу комунiста та
марксистськоï iдеологiï проявився у Роллана (Зачарована
душа), Т.Драйзера (Ернiта»), В.Фолкнера (Особняк»), Арагона
(Комунiсти), своєрiдно оцiнює досвiд рев. Росiï
Веллз (Росiя в iмлi). Схильнiсть до деяких положень С.р. тою чи iн.
мiрою помiтна в Дж.Олдрiджа, Д.Лiндсея (Англiя), Г.Фаста (США),
А.Стиля, П.Гамарра, Р.Вайана, Ж.Лаффiта (Францiя). Совєтська
критика нерiдко наближала до С.р. зх. письменникiв, якi дотримувалися
заг- демократичних позицiй, але в ïх тв. помiчалися
симпатiï до комунiстiв, або ж виявлялася тематична подiбнiсть з
л-рою С.р. Показовий вiдхiд у кiниi 50-60-i рр. низки письменникiв i
критикiв членiв комунiстичних партiй бiд ортодоксального марксизму й
догм С.р. Так Л.Арагон повертається до захоплення молодостi
сюрреалiзму, Р.ґародi повнiстю ревiзує основоположне поняття
С.р. реалiзм у вузькому розумiннi (теорiя реалiзму без берегiв).
Характерна також повна розбiжнiсть у деяких художникiв полiт,
поглядiв i поет, принципiв (Пiкассо, Брехт, Елюар, Назим Хiкмет).
Своєрiдне сприйняття деяких принципiв С.р. у письменникiв та
художникiв Лат. Америки (П.Неруда, Ж.Амаду, Сiкейрос, Рiвера), якi
поєднують елементи народностi, нац. своєрiдностi, тему
боротьби за соц. справедливiсть з фантастикою, мiфологiєю,
магiєю (Магiчний реалiзм). Найактивнiше принципи С.р. були
сприйнятi в л-рi Китаю та Пн. Кореï в 50-60-i рр., де його
канони наклалися на традицiï сх. мист-ва, де в чому перевершивши
заiдеологiзованiсть радянськоï л-ри (особливо в роки
культурноï революцiï в Китаï). Незважаючи на статус
основного методу» й пряму державну пiдтримку (Сталiнськi,
Ленiнськi, державнi премiï), С. р. у якiсному вiдношеннi
залишався другорядним явищем. Вел. представ ники л-ри радянського
перiоду А.Ахматова, С.сєнiн, М. Цветаева, О.Мандельштам,
Б.Пастернак, М.Булгаков не мали нiякого вiдношення до С.р. (невдала
спроба О.Ман дельштама уславити Сталiна не змiнює сутi справи).
Низка видатних письменникiв була в прямiй опозицiï до режиму,
або емiгрували (О.Сол- женiшн, В.Некрасов, В.Максимов, Й.Бродський,
В.Войнович, В.Стус, М.Руденко). Багато хто широ сприйняв революцiйнi
iдеï, але в подальшому або скiнчили життя самогубством
(Маяковський, сєнiн), або були змушенi адаптувати свою
творчiсть до вимог iдеологiï з бiльшими чи меншими худож.
втратами (М.Зошенко, М.Шолохов,
H.Еренбург, О.Толстой, О.Фадеев, К.Симонов, П.Тичина, О.Гончар, КДрач
та iн.), або ж звернулися до полiт, нейтральних тем та жанрiв
дитячоï л-ри, анiмалiстики, перекладiв (К.Чуковський, С.Маршак,
М.Пришвiн, Б.Пастернак, М.Бажан, М.Рильський). Диску сiйним
залишається питання про належнiсть до С.р. дiйсно видатних тв.
(«Тихий Дон Шолохова). З кiнця 50-х розпочався розпад догм С.р.
як у теор. планi, так i в худож. практицi. Зовн. дотримуючись деяких
канонiв С.р., письменники звертаються до найважливiших екзистенцiйних
проблем, глибокого психол. аналiзу, iнтимноï лiрики, поет,
експериментiв (проза А.Бiтова, В.Бикова, А.Адамовича, В.Распутiна,
В.Тендрякова, А.Аксьонова, Б.Окуджави, В.Маканiна, Ч.Айтматова,
В.Катаєва, Ю.Нагiбiна, К.Паустовського, В.Астафьєва,
Ю.Трифонова, Ф.Iскандера; поезiя А.Ахмадулiноï, М.Рубцова,
Л.Костенко. I.Драча; новацiï А.Вознєсєнського,
В.Нарбiковоï, Л.Петрушевськоï, сатира й
антиутопiïВ.Войновича тошо). Показовi спроби в 50-60-i рр.
гуманiзувати соцiалiзм, викрити його тоталiтарнi крайнощi та
реанiмувати його сусп. й моральнi «цiнностi (О.Твардовський,
.втушенко, О.Гончар). У теор. вiдношеннi не припинялися спроби
створити бiльш або менш струнку естет, концепцiю С.р., показати його
у виглядi деякоï вiдкритоï системи, яка вмiшує в собi
кращi досягнення свiт, л-ри аж до визнання й використання деяких
елементiв модернiзму (теорiï Л.Тимофєева, Б.Сучкова,
С.Петрова, О.Метченка, О.Овчаренка, Д. Маркова). Т.ч., можна визнати,
що С.р. як певний еклектичний, естет, трухлявий, але iдеологiчно
строгий метод iснував у мист-вi та л-рi рад. епохи, деякi його
принципи були присутнi й у мист-аi зарубiжних краïн у 30-60-i
рр. XX ст. Однак вiн не був провiдним у худож. вiдношеннi напрямом, а
лише частиною iдеологiчноï системи тоталiтарноï держави.
Проте при безсумнiвному домiнуваннi середнього худож. рiвня та
iдеологiзованого змiсту С.р. залишив естет слiд у мист-вi та у
свiдомостi людей. Свiдчення тому поява в 80-90-i рр. течiï сои-
арт, в основу якоï лiг принцип пародiювання, iронiчного
переосмислення доли i принципiв С.р. (Д.Прiгов, Т.Кiбiров, ВДiброва,
О.iрванець та багато iн.). Юрiй Попов
