Пса
ПСА. 1. Термiн П. франц. походження. В цiй мовi слово piece має вел. кiлькiсть лексичних значень: шматок, частина, латка, вставка, дiжка, голова (худоби), частина тiла (тварини), штука полотна, кiмната, гармата, монета, папiр, акт, документ, лiт. чи муз тв.. шашка, фiгура у шахах та iн. В музицi ж П, (в цьому випадку слово походить з iтал. мови pezzo, буквально шматок) ие iнструментальний муз. тв., частiше невел. за розмiром, який написано у формi перiоду, простоï чи складноï 2-3 частковоï форми, або у формi рондо. В назвi муз. П. незрiдка визначається ïï жанр, основа танок (вальси, полонези, мазурки Ф.Шопена), марш (Марш дерев'яних солдатикiв з Дитячого альбома» П.Чайковського), пiсня (Пiсня без слiв» Ф .Мендельсона). П. може мати програмний характер, який виявляється в назвi тв. (Осiння пiсня Чайковського, Мiсячне сяйво» К.Дебюсi, Весна» Е.Грiга), чи узагальнюючий характер, розрахований на фантазiю, уяву, асоцiацiï слухача (Маленька пєса» А.Гедiке). В залежностi вiд жанру i стилю, яким викладено муз матерiал, П. пiдроздiляються на П.-iмпровiзацiï (прелюдiя, фантазiя, рапсодiя, iнтермецо) та П. настрою (каприччо, скерцо, гумореска, ноктюрн). Нерiдко П., якi обєднуються спiльним худож. задумом, утворюють цикли, сюïти (П єси- фантазiï Р.Шумана, Картинки з виставки М.Мусоргського).
2. Формальне, узагальнююче поняття, яке вказує на приналежнiсть
худож. тв. до будь-якого драм, жанру. Арiстотель (Поетика. V i XVIII
роздiли), Н.Буало («Послання VII Расiну»),
Г.Е.ЛессiнгС'Лаокоон i Гамбурзька драматургiя). Й.В.Гьоте
(Ваймарський придворний театр) використовували його як унiверсальне
поняття, яке стосується будь-якого жанру драматургiï. У
XVIII ст. з'явились драм, тв., у назвах яких фiгурувало слово П.
(Пєса про воиарiння Kipa»). Трактування поняття П. як
найзагальнiшого, унiверсального визначення приналежностi до драм, ж
анрiв збереглося до нашого часу i широко вживається в суч. лiт-
знавчiй науцi i лiт. практицi. Часто це поняття
використовується, коли драм. тв. поєднує ознаки
кiлькох жанрiв (Кобо Абе Фортеця, М.Кулiш «97, С.Мрожек
Контракт, С.Шварц Скарб).
3. У XIX ст. поняття П. або «пєска» набуває
широкого тлумачення: не тiльки для визначення драм., але й
закiнченого, самостiйного лiр. тв. (В.Бєлiнський Твори
Олександра Пушкiна. Стаття друга послання та рiзнi патрiотичнi
пєси В.Жуковського; I.Франка Леся Украïнка «солодкувато-
сентиментальна п'єска Спiвець»), до уривкiв з епiч. тв.
(В.Бєлiнський Розподiл поезiï на роди и види —
пєса кн. Одоєвського. як фаiсг того, шо ми
називаємо дидактичною поезiєю), до уривкiв, частин поет,
циклiв (I.Франко Леся Украïнка п'єска VI та пєса
VII з лiр. циклу Подорож до моря»).
4. У XX ст. зявилися драм, тв., якi не вписувались в уже вiдомi драм,
жанри i навiть виходили за межi драм. роду. В них автори подають
невел. уривок з життя, який грунтується насамперед на
розповiдi про дiю (епiч. первень), а не на самiй дiï (драм,
елемент). Т. ч. послаблюється значення дiï як
обовязковоï умови iснування драми i посилюється оповiдне
начало). Цей процес проходить одночасно з приниженням ролi дiалогу
як основи дiï, основного засобу зображення характерiв, як
конфлiктонесучого чинника в драмi. У цих тв., якi є певним
сумiжним, синкретичним утворенням на межi двох ролiв епiч. i драм.,
вiдсутнi формальнi ознаки приналежностi до того чи iн. драм, жанру
та, крiм цього, розмита композицiйна структура. Вони висвiтлюють не
стiльки фiлос., публiцистичнi або худож.-крит. аспекти життя,
скiльки є невел. етюдними замальовками самого життя в усiй
його рiзноманiтностi. Такi тв. визначаються драматургами i лiт-
знавиями як П. за формальною приналежнiстю до драм, роду (Е.Йонеско
Стiльцi. Ж.Жене Служницi, С.Беккет Театр I»).
5. У XX ст. зявляються драматурги, якi намагаються розширити жанр, межi
драми за рахунок використання первнiв не тiльки iн. драм, жанрiв,
але й iн. видiв мист-ва (кiно, балет, хореографiя, спiв, театр масок
та iн.). Для назви подiбного драм, новоутворення митцi, а згодом i
лiт-знавцi почали використовувати слово П. як формальну ознаку
приналежностi до драм, мист- ва (Беккет Сиена без слiв 1, Б.Брехт
Життя Галiлея, М.Булгаков Багряний острiв. Лесь Курбас Джиммi
Хiггiнс»). А деякi з драматургiв, користуючись поняттям П.,
давали своïм тв. ше й автор, пiдзаголовок, що уточнює
жанр, специфiку (П.-притча С.Казанцева Великий Будда, допоможи
ïм!, П. для театру ляльок Е.Успенського Слiдство ведуть
колобки, аналiтична П. Б.Шоу Тi, що одружуються). Iнодi ией
пiдзаголовок наголошує нац., етил, або iн. своєрiднiсть
П. (антип'єса Ионеско Голомоза спiвачка», пєсочка
Беккета Приходять та вiдходять). Андрiй Близнюк
