ПОРIВНЯЛЬНА МIФОЛОГIЯ

ПОРIВНЯЛЬНА МIФОЛОГIЯ магiстраль на галузь вивчення мiфiв народiв свiту,
в межах якоï досягнуто найбiльш вiдчутних i значних наук,
результатiв. Завдяки використанню дуже широкого фактичного матерiалу в
П. м. вирiшується шерег найрiзноманiтнiших проблем, починаючи вiд
мiфу як явища i закiнчуючи психологiєю мiфу. П. м. в зв'язку з ним
включає в себе й рiзнi напрямки свiт, наук, думки. Вивчення мiфiв
започатковано вже в античностi. Основною проблемою, яка вирiшу валася в
цей перiод, була спроба визначення зв'язку мiж рацiональним знанням та
мiфол. оповiдкою (власне, з цього починається розвиток ант.
фiлософiï). Найбiльш поширеним, домiнуючим було алегоричне
розумiння мiфiв. Софiсти i стоïки бачили в богах ïх
персонiфiкованi функцiï, епiкурейцi вважали, що мiфи створенi на
основi iст. фактiв як такi, що вiдверто пiдтримують жерцiв, правителiв
тощо. Платонiвська iнтерпретацiя мiфiв має фiлос.-символiчний
характер. Евгемер (Ш ст. до н.е.) в мiфiчних образах вбачав обожнених
iст. дiячiв та героïв. Такий погляд на мiфи iснував i пiзнiше,
носячи назву евгемеристичного. В сер вiки христ. теологами були
використанi всi можливостi для дискредитацiï ант. мiфологiï.
При ньому використовувалися або епiкурейська й евґемеристична
iнтерпретацiï, або ант. божества оголошувалися бiсами. Епоха
Вiдродження вiдтворила iнтерес до ант. мiфологiï, вбачаючи в нiй
реалiзацiю почуттiв i пристрастей еманси- пованоï людини.
Домiнуючою в розумiннi мiфiв е ïх алегорична iнтерпретацiя (трактат
Дж.Боккаччо, пiзнiше тв. Ф .Бекона та iн.). Величезне значення для
вивчення мiфiв народiв свiту мало вiдкриття Америки. Цей факт дав
поштовх для пошуку нов. пiдходiв у розумiннi мiфiв як явища. ïх
типол. рис. Виникають першi спроби П.м.: Ж.Ф.Дафiто 1724 пише роботу
«Звичаï амер. дикунiв в порiвняннi iз звичаями давнiх часiв
«, в якiй зiставляються давньогрец. культура з культурою пн.-амер.
iндiанцiв. Найбiльш визначною в ией перiод є фiлософiя мiфа
Дж.Вiко, викладена в праиi «Засади новоï науки» (1725 р
), яка започаткувала власне всi майбутнi напрямки у вивченнi мiфiв (типи
мiфiчного мислення, психологiя мiфу, синкретизм тощо). Просвiтництво
(Вольтер, Д.Дiдро, М.Монтеск'с та iн.) у мiфах вбачало реалiзацiю темних
забобонiв, омани та примiтивностi. Тому доба Просвiтництва з
ïï заг. негативiзмом стосовно мiфологiï не могла внести в
науку про мiф шо-небудь iстотно вагоме. Цiкавою i нов. для свого часу
т.з. на мiф є фiлос. концепцiя Й.Гердера, який розглядає
мiфи рiзних народiв як космiчнi феномени , феномени мудростi й най.
своєрiдностi. Шеллiнг розумiв мiф як естет, феномен, шо
займає своєрiдне мiсце мiж природою та власне мист-вом. У
поглядах Шеллiнга остаточно оформилася романт. фiлософiя мiфу, було
подолане алегоричне трактування мiфу на користь символiчному Визначною
була праця Я.Грiмма «Нiмецька мiфологiя (1835), в якiй казка
постає як одна iз древнiх форм людськоï творчостi, як
памятник «народного духу, як вiдображення мiфiв народу. Вся 2-а
пол. XIX ст. ознаменувала себе протиставленням двох шкiл, що
дотримувалися рiзних принципiв у визначеннi мiфiв та рiзних поглядiв на
ïхню природу та iснування. М iф iл огiчна школа, наук, засади
якоï започаткував Я.Грiмм, не розiрвавши з романт. традицiями,
широко використовувала методи та надбання порiвн. iндоєвроп.
мовознавства, намагаючись реконструювати iндоєвроп. мiфологiю
шляхом етимолог, зiставлень у межах iндоєвроп. мов (нiм. вченi
В.Шварц, В.Мангард, А.Кун, англ. М.Мюллер, рос. Ф.Буслаєв.
О.Афанасьєв, укр. О.Потебня). Мюллер створив теорiю, в якiй
виникнення мiфiв постає як наслiдок ‘хвороби мови».
Згiдно з цiєю теорiєю, мiф виник толi, коли починає
затемнюватись, забуватись первинний змiст метафоричних епiтетiв, якими
первiсна людина позначує й називає обєкти
навколишнього середовища та ïх властивостi. В межах мiфол. школи
боги постають солярними символами (Мюллер), або образним узагальненням
метеорологiчних (грозових) явиш (Кун, Швари). Мiфол. школа стала першою
спробою серйозного використання порiвн.-iст. iнлоєвроп.
мовознавства для вивчення та реконструкцiï мiфiв, i. хоча в
подальшому мiфолог, вчення цього напрямку було значною мiрою кореговане
нов. надбаннями iндоєвропеïстики, i в ньому виявилися хибними
теорiя хвороби мови' та зведення мiфiв до небесних природних явищ, воно
посiдає визначне мiсце в iсторiï свроп. та свiт, науки про
мiфи. Другою визначною школою XIX ст. у вивченнi мiфiв була
антропологiчна або еволюцiонiстська школа, засновником якоï
визнають Е.Б.Тейлора. Ïï основне ядро склалося в Англiï
як результат перших наук, дослiджень порiвн. етнографiï. Осн.
матерiалом були етнографiчнi факти архаïчних племен у порiвняннi з
етнографiчними цивi лiзованих народiв (Е.Ланг, Г.Спенсер та iн.).
Виникнення мiфiв Тєйлор пов'язував не з «натуралiзмом»,
а з «анiмiзмом», уявленнями про душу, якi виникли ше в епоху
первiсного стану людини внаслiдок ïï роздумiв над смертю,
хворо бами, снами тошо. Мiф. на думку Тейлора, виник як результат
рацiонального, логiчного пояснення загадкових для людини явищ. Це було
своєрiдне ототожнення мiфiв з » первiсною наукою». Але
цей метод руйнував мiф як такий якраз завдяки тому, шо пояснював його як
феномен суто рацiоналiстичний: з одного боку, вiдбувалося буцiмто повне
й вичерпне пояснення мiфу як феномену, а з iн. цей феномен руйнувався
завдяки процесовi самого пояснення. Значно розширив i певним чином
змiнив та доповнив знання про мiф Дж.Фрезер. Вiн у основу пояснення мiфу
поклав не анiмiзм, а магiю, яку вважав унiверсальною лавн. формою
свiтогляду. В теорiï Фрезера мiф виступав не усвiдомленою формою
пояснення свiту (первiсна наука), а вiдображенням древнього ритуального
дiйства (обряду). Т. ч.. мiф є своєрiдним супроводом
ритуалу, ритуал з цiєï т.з займає приорiт.етне мiсце.
Величезний вплив на подальший розвиток науки про мiф Фрезер мав завдяки
своïй феноменальнiй працi «Золота гiлка (1890). в якiй зiбрано
й дослiджено величезний мiфiчний матерiал народiв свiту, пов'язаний з
аграрними культами » помираючих та «воскресаючих» богiв.
Осмислюючи цi ритуали. Фрезер створює унiверсальну модель типол.
повторюваних у рiзних кiнцях свiту мiфопоет. картин свiту, шо притаманнi
людинi на раннiх стадiях ïï розвитку (Мiфопоетична модель
свiту). Теорiя Фрезера дала поштовх розвитковi й розповсюдженню
ритуалiстичноï доктрини, яка набула найбiльш завершеноï форми
в Кембрiджськiй школi клас, фiлологiï (А.Б.Кук, Г.Маррi.
Д.Харрiсон, Ф.М.Корнфорд). Ця школа вбачала в ритуалi джерело не тiльки
мист-ва давнього свiту, але й iн. форм сусп. свiдомостi (релiгiя,
фiлософiя тошо). При цьому слiд зазначити, шо ритуал/змовi вiддав данину
ше до Кембрiджськоï школи акад. О.Вєс.еловський,
запропонувавши ширшу доктрину зв'язку та участi ритуалiв у розвитку не
лише окр. жанр. форм, мотивiв та сюжетiв, а цiлих родiв л-ри. i ло
певноï мiри мист-ва взагалi. Ритуалiстична теорiя в науцi про мiфи
в 1-й пол. XX ст. посiдає чiльне мiсце. В багатьох працях вiдомих
вчених (О.Джеймс. Т.Х.Гастер. С.Х.Хук, Ф.Реглан. С.Е.Гаймап) ритуалiзм
набуває з часом гiпертрофованого значення. Напр., положення, шо
всi тексти, якi не вписуються в ритуальне дiйство, не є мiфами, а
текстами iн. жанр, форми (казка, легенда, переказ) (Реглан). Крайнощi в
ритуалiстичньïн теорiï породили крит. ставлення й оцiнки до
неï з боку багатьох вчених (К.Левi-Строс. У.Баском, Дж.Фонтенроз та
iн.). Так. Е.Станнер на прикладi пн.-австралiйських. племен показав, шо
є ряд мiфiв, якi не повязанi з ритуалом i не походять вiл нього, i
є ряд ритуалiв та обрядiв, не повязаних з мiфами. Помiтне мiсце в
науцi про мiфи посiдає функцiональна школа, яка була започаткована
роботою англ. вченого Б.Малиновського «Мiф у первiснiй
психологiï» (1926). Малиновський доводить, шо мiф у
своєму функцiонуваннi переслiдує суто практичнi цiлi. Його
завдання полягає в пiдтримцi культури етносу, передаваннi досвiду,
пiдкореннi свавiльноï свiдомостi дикуна» iнтересам колективу
тощо. Всi цi функцiï виконуються завдяки апелюванню ло
надзвичайноï реальностi праiст. подiй, у яких все бере свiй
початок, якими все пояснюється, завдяки яким iснує Всесвiт.
Мiф. на думку Малиновського, виступає свяшенним текстом i
сприймається первiсною свiдомiстю тiльки в ньому й нiякому iн.
статусi. Пiдтримка порядку в космосi шляхом обрядових дiйств, шо
повторюються вiдповiдно до космiчного ритму, тiсно повязує мiф з
обрядом, вказуючи на його функцiональне значення (К.Т.Пройс, Релiгiйний
обряд i мiф», 1933). Представники франц. соцiологiчноï школи
(Е.Дюркгейм. Девi-Брюль) при вивченнi мiфiв брали за основу не
iндивiдуальну психологiю, як англ. вченi, а психологiю соцiуму,
колективу, вказуючи на специфiчнi вiдмiнностi останньоï i вважаючи
ïï виразником колективноï, соц. реальностi. В межах
соцiологiчноï школи розроблялися проблеми походження раннiх форм
релiгiï. ïï зв'язку з мiфом. На перший план
висувається тотемiчна мiфологiя, яка пояснює модель
родовоï органiзацiï й сама служить пiдтримцi цiєï
моделi. Особливу увагу при вивчеi н ii мiфiв в XX ст. викликає не
стiльки сам мiф i його функцiонування, скiльки своєрiднiсть i
специфiка мiфiчного мислення, тобто модель мiфолог, свiдомостi взагалi.
-Виходячи iз сой. психологiï. Лєвi-Брюль, аналiзуючи мiфи
Австралiï, Океанiï та Африки, доводить, шо мiфол. мислення
вiдрiзняється вiд наук., воно є дологiчним. але
зберiгає свою логiку, в межах якоï мiф є достатнiм для
самого себе, тiльки собокi' пояснюється, тобто мiфол. мислення не
є алогiчним. Мiфол. мислення в формах колективних уявлень (мiфiв)
виступає в статусi вiри, а не роздумiв, тобто свiт в уявi
«дикуна» виступає єдиним i не має подiлу на
реальний i надприродний. Левi-Брюль вивiв закон спiвприсутностi. якому
пiдкоренi колективнi уявлення при виникненнi асоцiацiй мiстичного
зв'язку мiж тотемiчним колективом i краïною свiту, краïною
свiту й рослинами, мiфiчними тваринами, вiтрами, рiками, морями, небом
тощо, тобто всiм сушим. Помiтний внесок у дослiдження мiфологiчного
мислення внiс нiм. фiлософ Е.Кассiрер. шо став засновником
символiчноï теорiï мiфа. Мiфологiя, на його думку,
виступає замкненою символiчною системою, яка має специфiчнi
властивостi й об'єднана своєрiдним моделюванням дiйсностi та
функцiонування. В цiй системi у символiчних формах вiдбувається
особлива об єктиваиiя почуттєвих даних та емоцiй. Конкретно-
чуттєве мислення, на думку Кассiрера, може узагальню вати. тiльки
стаючи знаком, символом: конкретнi предмети i явиша можуть ставати
знаками iн. предметiв та явиш, при цьому не втрачаючи конкретностi.
Тобто цей процес є процесом символiчного замiнювання одного iн.
Мiфiчне мислення постає певним кодом, який вимагає наявностi
дешифруючого коду, ключа. В процесi пошукiв цього ключа Кассiрером були
виявленi фундаментальнi структури мiфол. мислення й природи мiфiчного
символiзму, тобто виявленi закономiрностi символiчного керування
дiйснiстю. Вони пояснюються специфiкою мiфЬл. мислення, яке. за
Кассiрером, не розрiзняє реального й iдеального, предмету й
образу, тiла i якостi: вiдносини не синтезуються, але ототожнюються.
Частина функцiонально тотожна цiлому, весь космос побудований на
опозицiï сакрального» (священного, магiчного,5 вiчного тошо)
та «профанного» (емпiричного, плинного, iст. тошо). Цiєю
своєрiднiстю мiфол. мислення пояснюється мiфол.уявлення про
час та простiр i числа. Особлива зацiкавленiсть у вивченнi специфiки
мiфiч. мислення знайшла своє втiлення в роботах нiм. психолога
А.Вундта, який вважає, що в генезi мiфiв особливу ролю вiдiграють
снобачення. асоцiативнi ланцюги, афективнi стани. Вважаючи афективнi
стани та снобачення спорiдненими з мiфами (продукти фантазiï),
З.Фройд та його послiдовники придiляли особливу увагу цiй сторонi буття
людськоï свiдомостi. Для Фройда це, перш за все, iдея iнфантильного
сексуального потягу до батькiв протилежноï статi, який поступово
оформлюється в т.зв. Едiпiв комплекс i витiсняється в
пiдсвiдомiсть, доповнюючись iн. сексуальними комплексами i знаходячи час
вiд часу реалiзацiю в сновидiннях тощо. Фройдисти розглядають мiфи як
пряме вiдображення цiєï психол. ситуацiï. Виходячи iз
символiчноï iнтерпретацiï мiфiв та колективних уявлень, швайц.
вчений К.Юнґ доводив, шо, враховуючи спiльнiсть у рiзних видах
людськоï свiдомостi (мiф, сни, поезiя), можна вивести колективно-
пiдсвiдомi мiфоподiбнi символи-архетипи. Архетипи у Юнга ие структури
первинних образiв колективно! i iеусвiдомлюваноï фантазiï.
Проте такий погляд на мiф приховує в собi небезпеку звести мiф до
будь- якоï форми людськоï фантазiï (сон, галюцiнацiя
тошо). Послiдовник Юнга Дж.Кемпбелл (Маски Бога, 1959-1970) вiдверто
бiологiзує пiдходи до наук, аналiзу мiфологiï. Франц. етнолог
К.Левi-Строс розробив структуралiстську теорiю мiфу. Визначаючи
своєрiднiсть мiфологiчного мислення, яка виражається
чуттєвим рiвнем, предметнiстю та метафоричнiстю тошо. Левi-Строс
доводить, шо цей тип мислення здатний до узагальнень, логiчного аналiзу
та класифiкацiй. Основою методу Левi- Строса є поняття структури
як сукупностi вiдносин мiж елементами. Цi вiдносини є
iнварiантами, i в той же час змiнюваними, тобто структура виступає
не сталою й незмiнною частиною цiлого, а пiдкоряється певним
закономiрностям, враховуючи якi, можна шляхом перестановки елементiв
цiлого (системи) одержати iншу, а з неï ше одну тошо. Левi-Строс
т.ч. описав логiчний механiзми первiсного мислення на мiфiчному
матерiалi амер. iндiанцiв, видiляючи при цьому бiнарнi опозицiï
(теплий холодний, високий низький, сирий варений i т.п.), якi, на думку
Левi-Строса, є логiчним iнструментарем для вирiшення суперечностей
фундаментального характеру шляхом медiацiï прогресивноï опосе-
редкованостi, механiзм якоï полягає в замiнi фундаментальних
протиставлень (життя смерть) менш рiзким протиставленням (рослинний i
тваринний свiт), а останню замiнюють ше менш рiзким протиставленням i
т.п. У XX ст. на теренах СССР вчення про мiф внаслiдок засилля марксист.-
ленiнськоï методологiï розвивалося етнографами у звязку з
релiгiєю (з атеïст, т.з) (В.Богораз, Л.Штейнберґ.
С.Токарев, М.Шахнович, А.Золотарьов та iн ), а також фiлологами
«класиками , до яких можна вiднести В.Проппа, котрий у
Морфологiï казки (1928) започаткував структурну фольклористику,
розробивши сюжетну модель чарiвноï казки за функцiями дiйових осiб.
Його робота «Iсторичнi коренi чарiвноï казки (1946)
продовжує основнi положення структурноï фольклористики у
спiввiдношеннi казкових мотивiв з мiфол. уявленнями, первiсними
ритуалами, обрядами та звичаями, розглядаючи чарiвну казку як продукт
деградацiï колись священних мiфiв. Великий внесок у науку про
мiфологiю, зокрема, в розумiння мiфу як феномена, внiс О.Лосєв.
один з найавторитетнiших знавцiв ант. мiфологiï (Дiалектика мiфу).
Б останнi десятилiття привертають до себе увагу дослiдження лiнгвiстiв-
структуралiстiв Вяч.Вс.Iванова та В.Топорова, в яких робляться спроби
реконструкцiï найст-давн. семантики мiфологiï балто-слов ян.
та iндоєвроп. мiфологем. Використовуючи найсучаснiшi надбання
семiотики, цi вченi працюють iз матерiалом неiндоєвроп. джерел.
Особливу увагу вони придiляють аналiзовi бiнарних опозицiй.
.Мелєтинський в роботах з мiфологiï сканд.. палеоазiйцiв та
при вивченнi деяких питань заг. теорiï мiфу використав також методи
семiологiï. Iгор Зварич