Пастораль
ПАСТОРАЛЬ (лат. pastorales пастуший) метажанр який заснований на
iдилiчному зображеннi пастушого життя. До жанр, форм П. належать:
пасторальний роман (напр., Аркадiя» iтал. письменника Я. Саннадзаро
(XV- XVI ст.), пасторальна повiсть (Галатея i Естелла» франц.
письменника XVIII ст. К. Флорiана), пасторальна драма (Аманта iтал.
письменника T.Tacco (XVI ст.), пасторальна поема (Ф єзоланськi
нiмфи» iтал. письменника Дж .Боккаччо (XIV ст.), пасторальна
трагiкомедiя (Краïна кохання англ. письменника XVII ст. Р. Флекно)
тощо. Генетично П. пов'язана з буколiчними мотивами (Буколiка) давн-
грец. л-ри, зокрема, з написаним ритмiзованою прозою романом III ст. до
н е. Лонга «Дафнiс i Хлоя». Це створює труднотi шодо
визначення видових меж мiж пасторальною та буколiчною л-рою, шо
зумовлює часте використання цих понять як термiнологiчних
синонiмiв. До того ж, буколiчне» та «пасторальне входять у
змiстовний обсяг поняття iдилiчне. Це пояснює характерну для
всiєï iдилiчноï л-ри свободу жанр,
взаємостосункiв. Назагал П. необхiдно спiввiдносити з усiма жанр,
формами «руссоïстського» напрямку (вiдомий факт впливу
пасторального роману франц. письменника XVI XVII ст. О. л'Юрфе
«Астрея» на Ж.Ж.Руссо). Що стосується питання про
походження та розвиток новоєвроп. П., то при цьому не можна не
зважити на жанр лицарськоï лiрики пасторелi чи пастурелi (вiд
Прованс, рastorelle пастушка»), який побутував або в оповiднiй, або
в дiалогiчнiй формi в Провансi XI XII ст. Пасторела виникає
внаслiдок культивацiï аналогiчних у своïй змiстовностi жанрiв
Прованс, фольклору. В пасторелi йшлося про зустрiч на лонi природи
лицаря та пастушки, яка йому сподобалася. Лицар витончено упадає
за селянкою, i вона поступається його бажанням, або вiдхиляє
домагання кавалера сама чи покликавши на допомогу односельчан чи милого
дружка. В XI XIV ст. подiбнi жанри пiд впливом Прованс, лiрики виникли у
Францiï (пастурелль pastourelle), в Каталонiï (пасторепла
pastore! la), в галiсiйсько-порт. лiрицi (.паштурелла), в Iталiï
(пастораль), в Нiмеччинi, Англiï та iн. Вони не були слiпим
наслiдуванням Прованс, жанру, а обробкою його на тому чи iн. нац.
грунтi. Якщо П рованс, пасторелла любовна пригода лицаря i пастушки,
причому чоловiк iнiцiатор освiдчення, то у Р. ґенрiсона (XV ст.,
Шотландiя) пастушка освiдчується перша; у А. Нунеша (XII ст.,
Португалiя) лицар незрiдка не наважується не тiльки зiзнатися в
коханнi, але й показатися на очi пастушцi, обмежуючись тим. шо потай
пiдслуховує ïï пiснi; X. Руïс (XIV ст.. Iспанiя)
зображує пастушок грубими, чоловiкоподiбними. фiзично сильними,
жадiбними та хтивими, протиставляючи ïх дiвi Марiï; а маркiз
де Сантiльяна (XV ст.. Iспанiя) створив витонченi стилiзацiï в дусi
аристократичноï поезiï, але з нар. елементами, причому краса
пастушки та близкiсть ïï до природи перетворюють селянку на
iдеал, до якого лицарю необхiдно пiднятися, аби заслужити любов. Iз
зникненням лицарства цей жанр суто лицарськоï л-ри поступово
зникає, а термiн П. продовжує iснувати, наповнюючись нов.
змiстом. Починаючи з XIV ст. (Iталiя) в жанрi П. почали
об'єднувати тв. рiзних родiв епiч., лiр., драм., якi мали пастушу
тематику. У цьому значеннi П. була типол. близькою до ант.
буколiчноï поезiï (Феокрiт, Вергiлiй, Овiдiй, Кальгiурнiй).
проповiдей та новел Iоана Златоуста (Дiона Хрiстозона) та пастушого
роману поч. н е. (Лонг). Використання жанру П. було подвiйним: 1) у
трад. буколiчнiй формi (еклозi) передавали зовсiм чужий ïй змiст
полiт., рел., iст., iнтимний та iн. (Iталiя Ф .Петрарка, Боккаччо, М,-
М.Боярдо; Iспанiя дель Енсiна, Ж.Вiнсенте, де Руеда та iн.); 2)
подальший розвиток аит. буколiчного змiсту в нов. свроп. л-рi. Першими
тв. цього напрямку були поема (iнколи вважають роман у вiршах) Боккаччо
«Фєзоланськi нiмфи» (1344-1346. вид. 1477), яка
наслiдувала ант. локальнi мiфи (Овiдiй ‘Метаморфози), та проа
вперемiш з терцинами роман Амето, або Комедiя про флорентiйських
нiмф» (1341-1342, вид. 1478). Традицiï Боккаччо розвиваються в
iдилiчних тв. Лоренцо Прекрасного. А.Полiцiано (XVI ст.) та iн. З XVI
ст. пасторальнi поети та прозаïки, зображуючи iдеалiзоване життя
пастухiв та пастушок, полемiчно протиставляли безтурботному сiльському
життю мiське життя з його соц. протирiччями. А пастухи були у них
умовними масками, почепленими на придворну знать. Це проявилося в
романах Сiм книг про Лiану» X. де Монтемайора (1559, Iспанiя),
«Аркадiя» Ф.Сiднея (1590, Англiя). Астрея О. д Юрфе (1610-
1619, Францiя) та iн. Цi тв. були популярнi серед аристократiв, позаяк
вiдбивали ïхнє розчарування в довколишнiй дiйсностi i
вiдводили в iдеальнi утопiчнi краïни, де на лонi гармонiйноï
природи пастухи та пастушки вели делiкатнi бесiди, переживали витонченi
почуття тощо. Це були елiтарнi тв., бо лише вибраним були зрозумiлi
алегорiï' й алюзiï на тi чи iн. подiï придворного життя,
чи iмена, пiд якими ховалися конкретнi iст. особи. В кожному най.
пасторальному романi було i дещо особливе. Так, у Францiï значне
мiсце вiдводилося докладному описовi вел.кiлькостi видiв i вiдтiнкiв
кохання, якi зводилися до дванадцяти заповiдей Селадона; в Iспанiï
описувалося лицарське ставлення до жiнки та пiдкреслювалося рiзке
протиставлення зображуваного життя та утопiï: в Iталiï
розроблялися витонченi платонiчнi почуття пастухiв та iн. Окр. мiсце
посiла с роман М. де Сервантеса Галатея (1585), в якому проголошувалися
гуманiстичнi iдеали соц. рiвнiсть, право на любов як основу
емансипацiï особистостi, краса i свобода людських почуттiв.
Пасторальнi романи породили цiлу л-ру ек/iог Широке використання дiалогу
та iнтриги, багатоперсонажнiсть, алегоричнiсть та iн. вели до
драматизацiï еклоги i, нарештi, до появи пасторальноï драми.
Першi ïï зразки зявилися в сер. XVI ст. в Феррарi (Iталiя):
жанр трагедiï ( ‘Жертва' Беккарi, 1554 р.), комедiï (
«Аретуза Лоллiо, 1563) та iн. Серед них драма «Амiнта Тассо
(1573), яка стверджує могутнiсть любовi i марнiсть опору ïй,
п'єса Вiрний пастух Б.Гварiнi (1585, Iталiя), якою започатковано
маньєризм. Виникнення пасторальноï драми йшло й iн. шляхом з
мiраклiв («Друга пастуша пєса, сер. XV ст., Англiя), ауто
(Ж.Вiсенте. поч. XVI ст.. Iспанiя), фарсiв (X. дель Енсiна. поч. XVI
ст., Iспанiя) та iн., тобто з жанрiв, якi вже iснували i мали
пасторальне начало. Паралельно з драмою в XV XVI ст. вiдбувався розквiт
пасторальноï поезiï: любовна лiрика петраркiстiв (В.Колонна,
П.Бембо, Б. дi Кастiльоне); поема «Пастуший календар Е.Спенсера
(1579 р.. Англiя), яка обговорює теми моралi, релiгiï,
полiтики; пастушi вiршi послiдовникiв «Плеяди Ф .Депорта, який
розмiрковував про мирну самотнiсть та сiльське життя, Ж. В. де Лафрене,
який зображував радiсний свiт любовних стосункiв та ïх
чуттєвий бiк; Г. де ла Вега в своïх Еклогах (XVI ст.,
Iспанiя) пiдреслював природнiсть та простоту життя пастухiв,
єдиний змiст якого кохання. Вишого розвитку П. досягла в XV XVII
ст. Вона стає одним з домiнуючих жанрiв у рiзних нац. течiях i
школах бароко, таких як маринiзм в Iталiï, гонгоризм в Iспанiï
та Португалiï, прецiознiсть у Францiï, Кенiгсберхький поет,
гурток i лiт. товариство «Пегницький квiтковий та пастусший
орден» у Нiмеччинi. Але поступово П. втрачає своï
позицiï в л-рi i витiсняється iн. жанрами (героïчним чи
соц.-побутовим романом, класицистичною драмою), незважаючи на значнi
зразки в лiрицi Дж. Марино (Iталiя), Л. де Гонгора (Iспанiя) та ïх
послiдовникiв, у п'єсах О.Ракана, Ж.О.ґомбо, Ж.Мере та iн.
(Францiя), в комедiï Лопе де Вега «Дурна для iнших, розумна
для себе» (1635), яка доводила перевагу природноï людини над
придворними, в Пасторалi про нiмфу Герцинiю М. Опiца (1630, Нiмеччина).
У XVIII ст. П. набуває сентиментального характеру в деяких л-рах
Свропи (Швейцарiя С. Гесснер; Нiмеччина И. П. Гебель; Польща
Ф.Карпiньський; Росiя М.Ломоносов, О.Сумароков, М.Карамзiн; Украïна
Ф.Про копович, деякi мотиви у тв-тi Г.Сковороди i т.д. Iснує П. i
в трад. виглядi в окр. нац. л-рах. (О. Поп Пасторалi та поема »
Вiндзорський лiс, 1713, Англiя). Наприкiн. XVIII поч. XIX ст. П.
виходить з моди, ïï жанр, можливостi iст. вичерпанi, але
зустрiчаються спорадично в деяких вiршах А.Шеньє (Францiя),
О.Пушкiна, Ф.Мiстраля (Прованс) та iн. У XX ст. використовують переважно
жанр, память» П., зокрема, для створення iронiчноï
невiдповiдностi мiж ïï жанр, ознаками та змiстом тв. (напр.,
«Остання пастораль О. Адамовича (Бiлорусь), Пастораль сорок
третього року С.Вестдейка (Голандiя), Пастух i пастушка»
В.Астафєва (Росiя), Пастораль XX сторiччя Л,Костенко, Пастораль.
1943 В.Затуливiтра (Украïна), Пасторалi Л.Арагона (Францiя) та iн.
Вiдрiзняючись розмитiстю жанр. меж. П. здатна сполучатись з iн., навiть
протилежними за своєю змiстовнiстю жанр, формами, напр. епiтафiя
К.Батюшкова Напис на трунi пастушки» (Росiя. XIX ст.). Часто
поєднуються пасторальнi й мiфол. мотиви (Iдилiя рос. поета XIX ст.
П.Катенiна), христ. («Пастушкова пiсня про Христа та його
воскресiння» та «Еклога про кривавий пiт Христа нiм. поета
XVII ст. Ф.Шпеє), лицарськi (в П. iсп. поета XV ст. X. Мендоси)
тошо. Пасторальнi мотиви наявнi у творчостi багатьох письменникiв рiзних
нац. i регiональних л-р.. зокрема, англ. (Е.Спенсер, XVI ст.; Б
.Джонсон, XVI XVII ст.; Р.Геррик, ХУI-ХУII ст.: У.Коллiнз XVIII ст),
бразильськоï (Т.Гонзаго. XVIII XIX ст.; К.Коста, XVIII ст.;
А.&iiзiо, XVIII XIX ст.; Ж. Маседо XIX ст), дан. (Е.Летус, XVI ст.).
канадськоï (Ж.Кенель XVIII XIX ст.), кубинськоï (Р.Менлiве XIX
ст.), угор. (Ф.Фалудi. XVIII ст.), нiдерл. (М. Брукхейзен, XVII XVIII
ст.). франц. (П.Ронсар. XVI ст.; Ж. дю Беллє. XVI ст.: Ж.де
Лафонтен, XVII ст.: Р.Шатобрiан, XVIII XIX ст.) та iн. У слов'ян, лiт.
П. представлена iменами дубровчан Гундулiча (XVI XVII ст.) та I.Бунiча
(XVI XVII ст.), полякiв Я.Кохановського (XVI ст.). Ф.Карпiнського (XVIII
XIX ст.) та Ю.Словацького (XIX ст.), словака Я.Голли (XVIII XIX ст.),
хорвата I.Джюрджевича (XVII XVIII ст.) та iн. В рос. л-рi пасторальнi
мотиви зустрiчаються у Я.Княжнiна (XVIII ст.), Ф.Глiнки (XIX ст.),
П.Вяземського (XIX ст.), В.Жуковського (XVIII XIX ст.). А.Дельвiга,
О.Кольцова (XIX ст.), О.Жемчужнiкова (XIX XX ст.) та iн. В укр. лiт.
жанр П. не прищепився. Андрiй Близнюк, Борис Iванюк
