НАПРЯМ, ТЕЧIЯ

НАПРЯМ, ТЕЧIЯ гол. одиницi членування та упорядкування мист., зокрема,
лiт.-худож. процесу; сукупностi культ, явиш, якi обєднанi спiльною
ест. програмою, типол. подiбнiстю тв., системою запозичень, зближень та
паралелей. Ця спiльнiсть зумовлена перш за все естет, чинником, але
певною мiрою суттєвою також є близькiсть свiтовiдчуття
митцiв, спорiдненiсть соц.-iст. та нац. умов. Найбiльш значною одиницею
є напрям, що тiсно повязаний з категорiями стилю та методу. Це
спонукало деяких дослiдникiв ототожнювати цi поняття. Проте Н. є
мiсткiшою категорiєю, оскiльки мiстить в собi не тiльки естет,
складник (стиль), але й ширше коло явиш духов, життя, так напр.,
романтизм на поч. XIX ст. виявився в л-рi, музицi, малярствi,
фiлософiï, полiт, економiï, iсторiï, фiлологiï,
свiтовiдчуттi тошо; те ж саме характерне для модернiзму XX ст.
Формування Н. припадає на Нов. час (межа XVI — XVII ст.),
коли худож. творчiсть остаточно вiдокремлюється вiд iн. сфер
духов, буття. Особистiсть починає вiдiгравати все важливiшу ро/по
в сусп-твi, у митця зявляється можливiсть вiльного вибору мiж тою
чи iн. життєвою та твор. позицiєю. Цiлком однозначно в
iсторiï свроп. культури XVII-XX ст. можна видiлити великi напрями;
барок о, класицизм, сентименталiзм, ром ан тизм, реалiзм, модернiзм.
Дискусiйним виявляється питання про естет, цiлiснiсть таких Н., як
ренесансний та просвiтницький реалiзм, явно iдеологiзованим є
розмежування реалiзму Х1Х-ХХ ст. на крит.» та соцiалiстичний».
Назагал пробле ма реалiзму як напряму та методу в мист-вi
залишається однiєю з найскладнiших та не- визначенiших з
ест. т а Даючи характеристику Н., слiд враховувати;
1. Час i мiсце, де склався та функцiонує Н. (напр., класицизм
сформувався наприкiн. XVI ст. в Iталiï, найяскравiше проявився
у Францiï ХУII-ХУIII ст. та розповсюдився майже по всiй вропi
впродовж XVII — поч. XIX ст ).
2. Певнi соц.-iст. засновки постання Н. Той же класицизм був
притаманний краïнам з жорстко централiзованою системою влади
та iєрархiчною структурою сусп-ва (Францiя, Росiя). Сенти
менталiзм був повязаний з розвитком буржуазних вiдносин та з
виникненням т. зв. приватноï людини.
3. Фiлос.-свiтоглядну домiнанту Н. Фiлос. базою класицизму був
рацiоналiзм Р.Декарта, сентименталiзму — сенсуалiзм Дж.Локка,
модернiзму — вчення А.Шопенгауера, Ф.Нiцше, А.Бергсона,
З.Фройда.
4. Естет, доктрину, бiльш-менш послiдовно викладенi основнi естет,
принципи Н. (Поетичне мистецтво (1674) Н.Буало, «Манiфест
символiзму (1886) Ж.Мореаса, Манiфести футуризму (1909-
5) Ф.Марiнеттi, Манiфест сюрреалiзму (1924) А.Бретона тошо).
6. Самовизначення митцiв як репрезентантiв певного Н. Проте в
iсторiï л-ри були випадки, коли митцi ототожнювали себе не з
тим Н., до якого пiзнiше були зарахованi, напр., Стендаль апелював
до романтизму, але з суч. т. з. його творчiсть належить до
реалiзму.
7. Коло вiдображуваних життєвих явиш (улюблена тематика).
Моральнi проблеми домiнували у класицизмi, соц. — у реалiзмi
XIX ст., психологiзм та iндивiдуальна свiдомiсть цiкавлять
реалiстiв та модернiстiв XX ст.
8. Коло героïв. Вишi аристократичнi верстви сусп-ва зображуються
у класицизмi, сер. клас - буржуа-iдеалiзується в
сентименталiзмi, бунтар- одинак — характерний герой
романтикiв.
9. Тип побудови образу. Iдеалiзацiя та певна схематизацiя
(однобiчнiсть) характеру притаманнi класицизмовi, типiзацiя
(рiзнобiчнiсть) характеру реалiзму XIX ст., мiфологiзацiя —
модернiзму.
10. Особливостi композицiï. Строгiсть та чiткiсть побудови твору в
класицизмi; фрагментарнiсть, недомовленостi, романт. довготи,
технiка таємниць — у романтикiв; потiк свiдомостi та
пiдтекст — у модернiстiв.
11. Моє.-стк/:. особливостi. Лаконiзм та строгiсть стилю
класицизму, вишуканiсть бароко та рококо, пафос та барвистiсть
стилю романтикiв, науковiсть» натуралiстiв тошо.
12. Ставлення до традицiï. Суворе дотримання ант. канонiв у
класицизмi, вiдкидання клас, взiрцiв, орiєнтацiя на фольклор
i Сер-вiччя ро мантикiв, повна вiдмова вiд традицiï в
авангардистiв, пародiювання, стилiзацiя, гра» з
традицiєю в модернiзмi та постмодернiзмi. Вiдзначимо
повторюванiсть деяких естет, моментiв в рiзних Н., напр., роль
символу та метафори в бароко, романтизмi, символiзмi, модернiзмi.
13. Жанр, дiапазон. У класицизмi домiнують драм, жанри (трагедiя,
комедiя), у романтизмi - лiр. та лiро-епiч. (балада, поема) жанри,
у реалiзмi та модернiзмi — роман, який синтезує
здобутки попереднього лiт.розвитку. Т.ч., Н. — явище мiжнар.,
шо охоплює кiлька чи багато краïн, але особливого
розвитку набуває в певнiй краïнi (краïнах) та
має нац. рiзновиди (варiанти, школи). Напрями в рiзних
краïнах змiнюються бiльш-менш закономiрно. В цьому розумiннi
змiна Н. є основою типол.-порiв. iсторiï л-ри.
Зiставляючи появу та розвиток рiзних Н. у нац. л-рах, можна
визначити своєрiднiсть iсторiï даноï л-ри, зокрема,
перiоди неповноï» (термiн Д.Чижевського) л-ри, точнiше
неповного» Н., напр., класицизм i сентименталiзм в
Украïнi, а вiдтак — перiоди пришвидшеного розвитку:
лiтератури: напр., всi словян, (крiм рос. i поль.) л- ри ХIХ-ХХ ст.
Спiльнi закономiрностi виникнення та iснування Н. можна
прослiдкувати на матерiалi л-р європ. регiону. Окр. паралелi
та збiги — знайти з л-рами iн. регiонiв. Детальнiша
класифiкацiя етапiв європ. лiт,- худож. розвитку
вимагає розмежування понять напрям — течiя. Але
одностайностi у цьому питаннi немає. Зустрiчаються
розбiжностi при детермiнацiï таких явиш, як м аньєризм ,
р о к о к о , преромантизм, неокл асицизм , н е о р о мантизм,
натуралiзм, символiзм, естетизм, кубiзм, футуризм, експрес iон iзм,
сю рреалiзм. екзистенцiалiзм тошо.В усякому разi цi явища мають
бiльш локальний, нiж вел. напрями, характер, у рядi випадкiв вони
генетично або типол. звязанi з ними, або ж є рiзновидами
всерединi вел. напрямiв. Так, безсумнiвною є типол.
близькiсть мiж маньєризмом, рококо та бароко при естет,
домiнуваннi останнього; генетично зв'язанi преромантизм, власне
романтизм та неоромантизм; таким же чином поєднанi класицизм
та неокласицизм; у надрах класицизму можна видiлити абсолютистську,
просвiтницьку та революцiйну течiï. У реалiзмi XX ст. можна
виокремити як течiï л-ру «втраченого поколiння» або
магiчний реалiзм лат.-амер. письменникiв, драматургiю маяковсько
брехтiвськоï течiï. Модернiзм формується з багатьох
течiй: кубiзм, експресiонiзм, сюрреалiзм тощо (Див.
Модернiзм»). Всерединi течiï вирiзняються лiт. школи. Н.
i течiя є явищами мiжнац. рiвня, якi функцiонують протягом
досить довгого часу, так, напр., класицизм був домiнуючим Н. в
багатьох європ. л-рах майже два столiття. Н. не є
завжди однорiдним у фiлос. та iдеолого-полгт. розумiннi. Показовi
шало нього романтики, частина з яких дотримувалась консервативно-
патрiархальних поглядiв (С.Т.Колрiдж, Ф.Р. де Шатобрiан, бр. Грiмм,
В .Жуковський, 3. граф Красiньський), iн. ж провiщали досить
абстрактний революцiйно- утопiчний iдеал (Дж.Г.Н. Байрон,
П.Б.Шеллi, В.Гюґо). Тобто домiнантою Н. слiд вважати не
свiтоглядний, а естет, iдеал, те, що взх. лгг. знавствi
позначується категорiєю стилю. Однак i естет, програма
не завжди повнiстю визначала належнiсть до того чи iн. напряму, так
в зх.-европ. реалiзмi 1-ï пол. XIX ст. наявнi риси романт.
естетики, у рос. л-рi ХЛП ст. сплiталися як класицистичнi, так i
бароковi компоненти. Ше складнiшими є закономiрностi лiт.
процесу в краïнах Сх., де європ. напрями мали вельми
вiдноснi аналоги. Бiльш-менш вiдчутнi спiввiдношення виникають лише
в Ренесансi та в кiн. XIX — XX ст.. але й у цi перiоди сх.
л-ри забарвленi суто нац. рисами. Ощадною є картина
взаємодiï Н. i течiй у лiт. процесi XX ст. Гол.
тенденцiя полягає в переплетiннi рис домiнуючих Н. —
реалiзму та модернiзму, але обидва вони досить вiльно грають»
майже з усiма попереднiми Н. i течiями, якi переосмислюються,
стилiзуються, iщюгшокшся. У теор. вiдношеннi дискусiйною є
проблема спiввiдношення Н. з худож. метолом. Досить плiдною
виявляється спроба розподiлення гол. Н. в залежностi вiд
способу узагальнення. З цього погляду бароко, романтизм, символiзм,
модернiзм можна вiднести до символiчно-мiфологiзуючого методу,
класицизi та соцiалiстичний реалiзм — до iдеалiзуючого-,
реалiзм — до типiзуючого i т. д. Взагалi ж треба визнати, шо
всi теор. та класифiкацiй^ побудови є досить схематичними та
умовними, межi мiж Н. i течiями виявляються рухомими та тiсними для
вел. майстрiв — вони виламуються» з них, добре
розумiючи, що буаь- яка схема чи канон обмежують свободу творчостi
та звужують можливостi адекватного зображення всiєï
складностi буття. Проте поняття Н., течiï необхiднi для
орiєнтування, класифiкацiï, упорядкування складного
процесу розвитку мисг-ва: без них стає неможливим
систематичне лорiвн. вивчення та популяризацiя культури. Анатолiй
Волков, Ю рiй Попов