Лiтература

ЛIТЕРАТУРА лат. littertura, тобто 'написане, писемнiсть буквально
означав суму текстiв найрiзноманiтнiшого змiсту й форми
(сiльськогосподарська Л., технiчна Л. i т.д.). Виникає на грунтi
усноï словесностi найперше з утилiтарних потреб запису
господарських, рел., iст. вiдомостей i, як правило, не має в цей
перiод спрямування до художностi: худож.-образнi моменти виникають
спонтанно й неиiлеспрямовано. Позаяк найдавн. Л. постають у лонi вел.
цивiлiзацiй Середземномор'я та Сх., якi були просякненi рел.
символiзмом, то й найпершi лiт. здобутки людства набирають форми
священних кн. (Веди, Авеста', Бiблiя тошо). Потребою в збереженнi й
передачi прийдешнiм поколiнням цих текстiв спричинюється до
становлення фiлологiï в рiзних ïï аспектах (граматика,
поетика, текстологiя); кн. ще є рукописом, рiччю рiдкiсною,
дорогою, навiть сакральною. Л. Давн. Свiту й складаються переважно як
коментар, алюзiя чи ремiнiсценцiя до сакрального тексту (так, жанр,-
стильове й духов, багатство iнд. Л. наскрiзь визначено переживанням
сюжетiв та образiв Вед). Все це не лише постає з фольклор.-мiфол.
стихiï, але й знаходиться з нею в постiйнiй взаємодiï.
Феномен красного письменства худож. Л. вперше виникає в Давн.
Грецiï, де аморфнiсть релiгiï спричинилася до ранньоï
емансипацiï науки, фiлософiï та мист-ва вiд жрецьких доктрин:
саме в Грецiï формується вiльна словеснiсть, про богiв
розповiдають поети i складається поетика як теорiя красного слова
(поруч з риторикою мист-вом утилiтарного красномовства). Але вже в добу
гелленiзму це поглинено азiйським впливом, зокрема впливом Бiблiï,
що за Сер-вiччя стає звичайною нормою для вропи. Тут слово
долає ант. орiєнтацiю на зображення (На початку було Слово).
Типол. близькi Л. iсламського Сх., шо грунтуються на iстинах Корану, та
будд. Сх., якi є розгорненням будд, канону. Протягом тисячолiть,
людство не особливо потребує суто худож. Л. Греко-рим. лiт.
спадщина практично знехтувана й розчинена в Л. не-худож. » рел.
трактат, проповiдь, лiтопис, житiє, чи не єдине порушення
«Слово о полку Iгоревiм»). Лише на зламi Сер-вiччя паралельно
з розповсюдженням книгодрукування й вiльнодумства, авторитет дидактичних
та риторичних лiт. традицiй починає хитатися. У рiчищi загального
процесу розкрiпачення людського я», емансипуються, поряд з вiльною
наукою та фiлософiєю, вiльнi мист- ва. а Л. теж починає
поступово розумiтися як мист- во, в дусi грекiв та римлян. Це спробував
зафiксувати у своïй доктринi класицизм. В цю пору втрачають
авторитет i космополiтичнi культ, мови минулих епох (латина, грецька,
церк-словян.) живi нац. мови стають духов, самовиразом нов., нац.
держав, якi виникають на руïнах старих цивiлiзацiй.
Змiнюється жанр, склад /I; класицисти заклопотанi чергу тим, аби
розкласти лiт. творчiсть по поличках епiч., лiр. та драм, жанрiв, якi
протистоять «утилiтарним жанрам попереднього перiоду. Сам термiн Л.
набуває змiсту красне письменство; вона починає
усвiдомлюватися саме як мист-во слова (Г.Е.Лессiнг та iн.). i
пiдлягає законам естет, судження. Щоправда, зокрема у сх- словян.
свiтi, погляд на Л. як перш за все дидактику тримається ледь не
дотепер дається взнаки, шо тут вона започаткувалася як церк., а не
худож.. Отож, вiтiйство, риторичнiсть, позахудож. понадзадачi є
тут певною нормою. Хоча, починаючи з XIX ст. тенденцiï до
емансипацiï естет, природи Л. постiйно дають себе знати й тут.
Поступовий занепад нормативностi чи то в iдеологiчнiй сферi, чи то, як у
класицистiв Зх., в естет, варiантi, стає панiвною тенденцiєю
в вропi та загалом на Зх. на поч. XX ст. Емансипацiя особистого я мишя
вiдбиває широкi процеси соц,- духов. розкрiпачення особистостi в
європ. сусп-вi, починаючи з Ренесансу. Цей процес
супроводжується деформацiєю клас, жанр,- формальних засад
Л.: починають домiнувати вел. за обсягом проз.-романнi форми, шо все
бiльш тяжiють до естет, органiзацiï, а трад. поет, мова вiрш i
поступово втрачають штучну структурнiсть та симетрiю, граючи пошма
тованими ритмами, аж до верлiбру включно. Арiстотелева iдея трьох ролiв
(епос, лiрика, драма) знаходить неклас.. синкретичнi реалiзацiï:
лiро-епос, лiр. проза. Натомiсть у Л. Сх. панує рутина й
традицiоналiзм, якi поступаються наслiдуванню зх. зразкiв лише в XX ст.
ХIХ-ХХ ст. епоха складноï взаємодiï двох протилежних
тенденцiй: з од. боку технологiчно- iнженерна цивiлiзацiя створює
грунт для обєднання свiту, й Л. рiзних народiв та регiонiв все
бiльш зближуються, наслiдують одне одного. Це було проникливо визначено
Й.В.ґьоте як постання свiт. П., i згодом, без посилань, пiдхоплено як
космополiт, орiєнтир у Комунiстичному Манiфестi К.Маркса та
Ф.Енгельса. Але спроби творення якоïсь єдиноï свiт. Л.
занепали, як i iдеï, скажiмо, есперанто, шо наочно показує
руйнацiя т.зв. сой. реалiзму у XX ст. Хоча, безперечно, в ХIХ-ХХ ст. Л.
вже не може бути лише регiональною (так, бай ронiзм заплiднює
буквально всi яскравi лiт. пошуки поч. XIX ст., не включаючи
А.Мiцкевича. О.Пушкiна, Т.Шевченко, стати iнтернац. вона теж не може, не
втративши власноï мов. та ментальноï природи. Як реакцiя на
космополiтизуючi тенденцiï пiдiймається могутня хвиля най.
самосвiдомостi у всьому свiтi, i наприкiнцi XX ст. остаточно ясною
стає картина свiт. Л. саме як строкатого килима, вишитого
рiзноманiтними вiзерунками. Неочiкувано зростає роля фольклор,
засновкiв, здавалося б, назавжди вiдкинутих (пор. етапи: критика к азок
Ш.Перро Н.Буало за народнiсть пiднесення iдеï народностi в нiм. та
iн. романтизмах iнтенсивна розробка най.-нар. джерел в свiт. Л. XX ст.).
Сам рух Л., починаючи вiд XVII ст. вельми iнтенсифiкувався. Якщо, сер-
вiч. Л. тримаються на непорушних канонах, то протягом XVII-XX ст.
спостерiгається бурхлива змiна лiт.-худож. програм, шкiл та
манiфестiв, шо супроводжується енергiйним формуванням журналiстики
та лiт. критики (бароко, класицизм, романтизм, реалiзм, модернiзм та
постм одернiзм у рiзноманiтних варiантах). Молодi нац. Л., шо були в
полонi сер-вiч. норм, завдяки широкiй iнформованостi (журналiстика,
радiо, кiно, телебачення) проходять шлях до осучаснення в прискореному
темпi (Г.Гачев). З кiн. XVIII по XX ст. Л., вiдiграє чiльну ролю в
процесi оновлення свiту, ïй наслiдують iн. мист-ва (напр., музi-
театр, й навiть малярство). У XX ст. Л. поступається музицi, радiо
та телебаченню, але й тут текст чи сценарiй є фактично основою
всього. Маючи, на противагу iн. мист-вам, символiчно- знакову природу
(пор. з наочним образом в iн. мист-вах), Л. виступає як найповнiша
реалiзацiя людського в людинi. Активно використовуючи не лише образно-
емоцiйнi начала, але й iнтелектуалiзм, Л. виступає часом чимось
близьким до книжноï науки в сферi вивчення, прогнозування й
формування самого життя з бiльшою енергiєю, нiж iн. мист-ва. Вiд
рiзьблених на каменi iєроглiфiв до суч. друкованих чи
мiкрофiльмованих сторiнок Л. завжди є одним з найвитонченiших та
найшляхетнiших способiв самоусвiдомлення людиною самоï себе та
свого мiсця в свiтi. Семей Абрамович