КРИВАВА ДРАМА
КРИВАВА ДРАМА (трагедiя помсти, кривава трагедiя, кривава мелодрама,
сенекiанська драма) драм, жанр, що iснував практично у кожнiй
європ. л-рi доби Вiдродження, в якому основна увага придiлялася
зображенню рiзноманiтних кривавих сцен, насильств i смертей. Витоки К.д.
знаходяться у драмах давньорим. фiлософа й письменника Сенеки (4 до н.е.
— 65 н.е.), який зображував рiзноманiтнi жахи та вбивства. Подiбнi
мотиви знаходимо також у героïчних поемах народiв вропи (нiм. Пiсня
про Нiбелунгiв, франц. Пiсня про Роланда, ica Пiсня про мого Сiда):
розрубанi тiла, мозок, що витiкає з черепа, кров, яка
ллється, вiдрубанi кiнцiвки вказували на доблесть лицаря, його
безстрашнiсть i силу. Найбiльший розвиток К.д. отримала в Англiï,
де захоплення ант. трагедiями, зокрема Сенекою, збiглося з
реакцiєю на кризу гуманiзму: вiйни всiх проти всiх, боротьба за
егоïстичнi iнтереси особистостi, укрiплення абсолютистських
режимiв. Розгул жорстокостi й свавiлля особистостi посилювалися крахом
усiх патрiархальних зв'язкiв мiж людьми в сусп-вi. Гуманiсти гостро
критикували дiйснiсть i водночас доходили висновку про мiнливiсть свого
попереднього iдеалу вiльноï особистостi, виявивши закладенi у нiй
демонiчнi страшнi сили, якi несли в собi злочини проти людства. П
єси викликали жах, але не пробуджували думки, не пiднiмали питань
про сенс життя й про долю людини. В К.д. 2-оi пол. XVI ст.
проповiдувалася похмура життєва фiлософiя-, в свiтi панує
злоба, мiнливiсть долi, нетривкiсть щастя, нiкчемнiсть будь-якоï
величi. Життя людини порiвнювалося з кораблем у розбурханому морi, а
драматурги вчили глядачiв пiдкорятися долi й не гнути кирпу у хвилину
шастя. К.д. як жанр має низку специфiчних особливостей. Сюжет
базувався на придворних iнтригах чи на мотивi помсти. Г ероï К.д.
вiдрiзняються вiд героïв iн. жанрiв саме безоглядною жорстокiстю та
мстивiстю. Так, єврей Варрава з пєси К.Марло Мальтiйський
єврей (1589) за допомогою туркiв мститься мальтiйським лицарям за
кривди й приниження, Т.Кiд в Iспанськiй трагедiï (1587)
зображує символiчний обраа Помсти, яка у фiналi пiсля вирiзування
усiх дiйових осiб останнього акту стверджує, шо всi ïï
бажання задоволенi горем та кров'ю . К.д. властиве своєрiдне
трактування категорiï трагiчне. Вон о розумiлося як зображення
всiляких злочинiв, шо викликали страх i жах у глядачiв. У драмах
очевидна пекуча зацiкавленiсть злом у рiзноманiтних його видах i
проявах: насильство над людиною, злочин, жадоба кривавих вчинкiв,
патологiчнi, збоченi пристрастi, зображення численних смертей,
жорстокостей i кровопролить. Така низка лиходiйств дозволяла тримати
глядача в постiйнiй напрузi й зумовлювала новi повороти iнтриги. Ue була
специфiчна форма худож. усвiдомлення дiйсностi як єдиний спосiб
справити на аудиторiю найбiльший емоцiйний вплив. К.д. була поширена й у
л-рi Iталiï (Дж.Чинтiо Орбекка», 1514), Iспанiï (X. де ла
Куева Сiм iнфантiв Лари», бл. 1580 р.). Андрiй Близнюк
