Контекст

КОНТЕКСТ (вiд лат. contextus зєднання, звязок, зчеплення) вiдносно
завершена частина тексту чи висловлювання, в межах якоï оптимально
виявляє себе сенс i значення окремого слова, фрази, образного
вислову. Вiдомо, напр., шо поза своïм К., його етил, та смисловими
зв'язками, цитата може втрачати первiсне значення, набути iн., не
властивого ïй змiсту. Паремiологiчнi дослiдження свiдчать, що
навiть прислiв я, якi, здавалося б, проголошують ту чи iн. незаперечну
iстину поза всiляким К. дiстають у К. певний змiст, причому залежно вiд
К. такi значення одного й того ж прислiвя можуть взаємно
заперечуватись. У науцi набули поширення лiнгв., етил, поняття К. як
засобу iдентифiкацiï лексичного чи етил, значення слова, звороту,
тропа. В лiт-знавствi дедалi утверджується розумiння К. як
певноï естет, системи. Без урахування такого К.-системи (як у
функцiональному, так i в типол. аспектах)

дослiдження будь-яких лiт. явиш не може бути коректним. В новiтнiх теор.
дослiдженнях набуває чинностi поняття вертикального К. шо
означає iсторико-фiлол. К. певного тв. або його частини i
передбачає також адекватне сприйняття та естет, оцiнку тексту. До
певноï мiри поняття К. становить противагу текстовi деяких суч.
напрямiв лiт- знавства як начебто єдинiй реальностi, вартiй
наукового дослiдження, єдинiй iманентнiй даностi. В худож. л-рi К.
визначає конкретний змiст, етил, забарвлення, мiру виразностi не
лише окр. слiв та ф р аз, а й худож. засобiв, задає спрямування
лексичного, синтаксичного вiдбору. Iгнорування або недостатнє
врахування К. руйнує у сприйняттi худож. цiлiснiсть тексту (напр.,
поза К. не вловлюється iронiя тошо). Частиною К. є всi
переноснi значення т.ч. в ньому виникає внутр. прихований план
смисловоï структури (семантизуючий» К.). У свою чергу цi
переноснi значення реалiзуються повного мiрою лише в К. Пiдвищеною
констектуальнiстю позначенi наскрiзнi, ключовi, домiнантнi образи чи то
тв., чи всiєï творчостi письменника. Звiдси зрозумiло, шо
мiнiмальний достатнiй К. величина непостiйна: в од. випадках це строфа,
в iн. весь вiрш, цикл, зб., вся творчiсть поета. У рiзнi епохи, в рiзних
iндивiдуальних системах домiнують К. того чи iн. обсягу (Л.Гiнзбург). К.
важливий при дослiдженнi не лише окр. тв., а й лiт. процесу: ще
Ю.Тинянов наполягав на дослiдженнi еволюцiï лiт. ряду, зауважив
небажанiсть вiдокремлення тв. вiд К. його виникнення, а також вiд
еволюцiï жанру. Очевидно, поняття К., як i поняття свiт, л-ра,
є набутком певного, досить високого рiвня розвитку естет, та лiт-
знавчоï думки: ше видатнi вченi та письменники рубежу ХIХ-ХХ ст.,
як I.Франко, Леся Украïнка впритул наблизилися до понятття К.,
почасти вже й оперували ним. Дослiдження укр. л-ри у словян,
європ. та свiт. К. здiйснював О.Бiлеиький. Нинi в цьому напрямку
працюють Д.Наливайко, М.Яценко, Г.Вервес, А.Волков, В.Крекотень. Можна
сказати, що сама реальнiсть (через свiтообраз читача, через конкретно-
iст. дiйснiсть його iснування) входить у процес сприйняття твору як його
максимальний, дальнiй» К. Таке розумiння К. реалiзує той
зв'язок дiйсностi читача, який забезпечує iст. неперервнiсть
людського досвiду взагалi, досвiду худож. сприйняття зокрема. Е л еонора
Соловей-Гончарнк