КАЗКА ПРО ТВАРИН

КАЗКА ПРО ТВАРИН чи не найдавн. жанр нар. казки, де гол. героями є тварини (дуже рiдко рослини). Ж анр склався за часiв, коли способами iснування первiсноï людини були звiроловство та полювання. Отож тварини бiльш за все цiкавили людину. Мисливець мусить добре розумiтися на звичаях звiрiв, наслiдувати ïхнi голоси. Н а основi мисливського досвiду складається уявлення про звички звiрiв, а також про ïхню мову й здатнiсть людини розумiти цю мову. К.пл. вiдображують вiрування анiмiзм (одухотворення природних явиш), антропоморфiзм (олюднення природних явиш, насамперед тварин, приписування ïм людських якостей), а також тотемiзм (вiрування в те, шо людина веде свiй рiд вiд тотема тiєï чи iн. тварини). Цим пояснюються казки про шлюбнi стосунки людини з твариною. Н а стадiï переходу вiд звiроловства та полювання до вищого господарського щабля скотарства, усвiдомлення переваги скотарства над мисливством породжує казки про перевагу не лише людини, але й свiйських тварин над дикими. Так, в укр. казцi Пан Коцький кiт хитрощами залякав зайця, ведмедя, кабана. У казцi Котик, пiвник i лисиця» теж перемагає кiт. Беруть верх свiйськi тварини над лiсовими звiрями в серб, казцi Вiйна мiж псом i вовком. У таких сюжетах можна вбачати вiдображення реальноï переваги свiйських тварин, якi, сказати б, порозумнiшали, спiлкуючись з людьми. Змальовуються й стосунки звiрiв з людиною. Так, у казцi Лисичка- сестричка вона спершу ошукує людей, аж врештi-решт сама обдурена людиною. К.П.Т. невел. за розмiром. Поетика нескладна, але трал, i ретельно розроблена. За кожною твариною закрiплено сталi риси усталенi образи- маски з вiдповiдними епiтетами-прикладками: хитра лисиня (лисичка- сестричка, лисичка- кума), хижий i придуркувато-довiрливий вовк (вовчик- братчик», вовк-панiбрат»), вайлуватий ласун ведмiдь (ведм/ль- набрiдь), наïвний i полохливий заєць (зайчик- побiгайчик», зайчик- боботунчик»), кабан (кабан-iклан), кiт С'котик- братик»), коза (коза-лереза), миша (мишка- шкряботушка), жабка (жабка-скрекотушка). Композицiя найпростiша. Звичайно сюжет складається з кiлькаразово повторюваних епiзодiв (мотивiв) зустрiчi. Без будь-якого мотивування, напр., у казцi Рукавичка: Iшов Дiд лiсом, а за ним бiг Собака… От бiжить мишка… Коли це Жабка плигає… Коли бiжить Зайчик… Коли ие бiжить Лисичка… Аж суне Вовк… Де не взявся Кабан… Коли це вилазить Ведмiдь… Коли це Дiд оглядiвся… Прийшов Дiд. Значну частину репертуару складають ланцюгоподiбнi або кумулятивнi казки. Тексту вiд оповiдача обмаль. Переважають лiалоги, рiдше монологи. Тому К.П.Т. iнколи визначають як казково-драм. жанр. (До речi, цi казки дуже легко надаються до iнсценiзування та екранiзацiï, напр., вiдомий мультиплiкацiйний фiльм Уолта Дiснея Три поросятка був зроблений на основi англ. нар. казки). Мова ритмiзована, почасти римована, насичена рiзними видами повторень, алiтерацiями, звукописом, звуконаслiдуванням. Так, у казцi Кiт, пiвень i лиса Лисичка говорить: Пiвнику- брап-вiу, вiдчини, вiконце видеру, борщик виïм i тебе вiзьму». А Пiвник каже Тоток-тоток, не велiв коток! Тоток-тоток, не велiв коток! От Лисичка вiконце видерла, борщик виïла i Пiвника взяла. «Мiкромонологи» можуть бути вiрш.-пiсенними, як от пiсенька Колобка з однойменноï казки, або ведмедя з казки «Ведмежа лапа»: Скирли, скирли На липовiй нозi Всi по селах сплять, По всiх хатах сплять. Одна баба не спить, На моïй шкурi сидить. Моє мясо пряже, Мою вовну пряде ? К.п.т. вiдомi всiм народам свiту. Це не виключає зональних i най. вiдмiнностей, якi спричиненi, по-перше, рiзницями природних явиш на тому чи iн. теренi. Напр., образовi лисицi з європ. казок вiдповiдає в казках Азiï та Африки шакал. Дiйовi особи казок пн.-амер. нефiв: кролик (найрозумнiший, найспритнiший), лис, опосум, єнот, ведмiдь, вовк, корова, черепаха, жабки. Друга причина вiдмiнностей полягає в рiзницi культ, традицiï. Так, у фольклорi сх. словян К.ат. складали лише бл. 10% казкового репертуару. Багатше цей жанр репрезентовано в Бiлорусi. Значно бiльша кiлькiсть сюжетiв побутувала в Зх. вропi. Це пояснюється пiдтриманням жанр, традицiï казками-уламками тваринного епосу. Досить давно К.п.т. у своєму побутуваннi перетворювалися на тв. для дiтей недарма вони постали в дитячий перiод людського iснування стали одним з провiдних видiв дитячого фольклору. Це спричинило певнi змiни змiсту й хулож. форми, пояснюванi, очевидно, з од. боку, духов, потребами та зацiкавленнями дитини, а з iн. стихiйним дотримуванням засад етнопедагогiки. Як ж анр для дорослих К.п.т. почала переосмислюватись ше в давнину. Н а ïï базi поставали новi жанри. В Грецiï VI ст. до н.е. алегорично-повчальнi Езоповi байки, а вiдтак європ. байка взагалi. В Iндiï Ш-IV ст. байки про тварин склали основнi частини зб. повчальних оповiдей Панчатантра». араб, версiя цiєï зб. «Калiла i Дiмна дiстала назву за найменням двох шакалiв, персонажiв першоï глави. 1081 зб. було перекладено на cep-rpeu. мову пiд назвою Стефанiт та Iхнiлат. У Зх. вропi ХI-ХН ст. шляхом о б єднання та циклiзацiï К.п.т. сформувався вел. вiрш, тваринний епос, де гол. особою був лис Райнеке. Цей жанр знаходиться на межi фольклору та л-ри. (Вiдомий в Украïнi в переробиi-онацiональненi [.Франка пiд назвою Лис Микита). На пограниччi нар. творчостi та л- ри знаходиться й рос. сатир, вiрш. Казка про Й орж а Йоржовича (XVII ст.). Використання образiв-масок тварин стало поширеним засобом сатири: Казки для дiтей чималого вiку (1882-84) М.Салтикова-Щедрiна, оповiдання То, чого не було (1882) В.Гаршина, комедiï Шантеклер (1910) Е.Ростана, ентомологiчна комедiя З життя комах (1921) бр. Чапекiв, антнутопiя «Звiроферма (1945) Дж.Оруелла. В укр. л-рi Свинська конституцiя (1893) Ф ранка, гуморески Надзвичайнi збори, Оповiдання Цапа Бородеиького (1928) Ю.Вухналя. Анатолiй Волков