Iмажинiзм

IМАЖИНIЗМ (франц. image : образ) рос. лiт. течiя поч. XX ст.,
поетологiчною домiнантою якоï був самодостатнiй словесний образ.
Виникнення I., хоча i не без впливу iмажизму, пов язане iз заг.
ситуацiєю постсимволiстськоï лiт. доби, а саме, iз кризою
клас. поет, слова, яке було iст. тривалий час переобтяжене позахудож.
функцiями (соц., моральними, iдеологiчними тощо) i набуло у символiстiв
граничноï фази свого еволюцiйного розвитку
трансценденталiзацiï. Тому слово потребувало пошуку нов.
вмотивованостi, тобто новоï реальностi, яка забезпечувала б йому
можливiсть власного модусу iснування. Цей пошук став заг.
тенденцiєю постсимволiстськоï поезiï i вiдбувався у
рiзних напрямках. Футуризм манiфестував самоценное, самовитое»
слово з настановою на життєтворення майбутнього, акмеïзм
розгортав насичене культ, памяттю трад. слово на життєву
конкретику, потребував його первинну, адамiстську функцiю називання
реалiй, а отже, надавав йому нов. предметноï актуальностi,
намагаючись надати слову нов. незайманостi» (А.Марiєнгоф),
звiльнити його вiд позахудож. ангажованостi, повною мiрою реалiзує
його природне та усталене тяжiння до поет, образу, насамперед,
метафоричного. Словесний образ у iмажинiстiв перестає бути
орнаментальним оздобленням смислового центру худож. цiлого, стає
основною подiєю худож. реальностi тв. i грає ролю ритм,
одиницi композицiйного становлення його змiсту. Структурна
акцентуйованiсть метафоричного образу, прагнення до його вишуканостi та
незбичностi пояснює прiоритетнiсть поезiï як сфери дiяльностi
iмажинiстiв. Iсторiя I. як лiт. цеху, до якого входили Марiєнгоф,
В.Шершенєвич, С.сєнiн, Р.Iвнєв, .Кусiков та iн.,
починається публiкацiєю 1919 у воронезькому ж. Сирени
Декларацiï iмажинiстiв i закiнчується у 1927. Найвидатнiшим
представником укр. I. був Б,-
1. Ангонич. Б ори с Iванюк