Хуторянство

ХУТОРЯНСТВО iдеологiчний напрямок в межах тестаментарно-рустикального- дискурсу, адепти якого вважають село (хутiр) єдиним генератором правдивоï i життєзможноï нац. культури: Але ж лишились люди, шо мають той хутiр у душi як останнiй прихисток соборноï укр. душi, де немає межi мiж мертвими та живими. Як останнiй козацький кiш, шо був у Тарасовiй душi, розпросторився по Вкраïнi, пробуджуючи козацький нарiд, може, отак i з наших душ розпросториться по Украïнi i свiтi та сила, що зробить нашу культуру не украïномов., а глибинно укр. (редакцiйна стаття-передмова до числа 193 Основи»). Iдеологи X. пiдносять духов, принцип хутора» до розмiрностi фiлос. формату укр. нац. iдеï: Украïна ше довго (а може назавжди) такою буде напiвселянською державою. Адже очевидно: вропа (шо вже казати про США) надто програла у культ, поступi, урбанiзуючи сiльский простiр до техногенних рiвнiв. Село як таке, з його етногенними та природними умовами мусило б не зникати, а трансформувати здобутки цивiлiзацiï у вiками встояне життя-буття. Його метафiзичне (за почуттям власного я) перебування в обємно- просторовому середовищi все-таки вiдрiзняється вiд мiста. Тому душа селянина нiби оберiгається у ньому не дає зачерствiти ïй вiдчуття причетностi до одвiчноï материзни (Л. Сироïд). Тут упроявлюється справжня трагедiя хуторянськоï дискурсивноï конвенцiï — предмет сподiвань (укр. селянство кiн. XX — поч. XXI ст.) у комунiкативно- креацiйнiй сферi не надається до буття у запропонованому iдеологами X. форматi нi за типом гештальтного способу мовлення, нi за топосом вiдкритостi Космосу. Такий конвенцiйний надрив породжує цiкавi феномени у свiтоглядних межах X., якi було б коректно визначити перелiком «прагнень: 1) Прагнення автентичноï органiчностi митця, забарвлене специфiчно i примiтивно (на рiвнi расистських гасел) сприйнятою арiософiєю: Свiт уперто залишає поза увагою, а то й безцеремонно накладає анатему на тих одинакiв, шо вони силою Божого провидiння намагаються очистити свiдомiсть своєï нацiï вiд гiвнопродажних будякiв хайливого iнтернацiоналiзму, чи то пак нищiвного ожидовлення; котрi розпочинають немилосердну боротьбу за чистоту i висоту iдеï (М.Бриних); 2) Прагнення по новому мистецьки обумовити традицiоналiстський (i пiдтримуваний естет.-фiлос. настановою соцреалiзму) архетип Матерi-Батькiвщини»: А велике укр. серце лежало, зранене i забуте, у бурянах i кропивi. Хтось пiдходив до нього, пробував обмацувати, та не вистачало кiлометрiв рулетки, прицмокував язиком, але той брався пухирями. Хтось байдужо дрiботiв мимо, i його теж покривав холодний порох пустелi. Пiдбiгла дитина. Глянула на страдницьке серце, що розрослося вiд Карпат до Криму, глянула i… заплакала, Падали на серце дитячi сльози, обмивали гримаси яничарства i струпи збайдужiння, гоïли мiкро- та макро- iнфаркти.Крапали на велике укр. серце дитячi сльози, птахи вiдмерзали, оживала вода, А сльози крапали. Чи вистачить дитячих слiз? ( С.Проиюк, Там, де поплутанi кольори»); 3) Прагнення сформулювати i зреалiзувати хуторянську концепцiю нов. мист. елiти: Митець потрiбний власнiй землi. Отже, ïï речнику i трудiвнику селянину, а не утриманцю в городах». Власне, паразитовi, продукованому т. зв. цивiлiзацiєю» (Л.Сироïд); 4) Прагнення повернутися до колиски, тобто повернути цивiлiзацiю до способiв самоупроявлювання, притаманних дофiлос. стадiï духов, розвитку. Деякi дослiдники вважають X. дитячою хворобою» наиiï, яка переживає здобуття суверенностi. Звiдси тяжiння хуторян» до простих форм псевдомiфогенноï нараиiï. В нiй X. апелює до спорiднених практик XIX ст. Iдеологом своïм послiдовники хуторянськоï доктрини вважають О.Шпенглера, котрий у Присмерку вропи (1918) писав: Селянин — єдина природна людина, єдиний пережиток культури, який зберiгся». Насьогоднi хуторянська мiфо-фiлософiя виглядає анахронiзмом, але, за певних умов, ïï модернiзована версiя може стати фундаментом майбутньоï тоталiтарноï доктрини, Iснують помiтнi паралелi мiж укр. X, та суч. рос. почвенничеством (В.Распутiн, В.Лiчугiн, В.Кожинов, В.Бєлов та iн.). Обидвi iдеологiчнi течiï мають спiльнi коренi у словянофiльствi XIX ст., зорiєнтованi на неоязичнииькi та нар.-правосл.» рел. культи, на неотрадицiоналiстськi духов.-реставрацiйнi практики. Свого роду рупорами X.» сьогоднi виступають часописи Основа, Перевал», Артанiя, Образотворче мистецтво. Iдеологiя та худож. засади X. представленi у тв. В.Iллi. В.Пепи, В.Отрошенко, С.Плачинди та iн. Володимир шкiлев