ГЬОТЕАНСТВО, ГЕТЕАНСТВО

ГЬОТЕАНСТВО, ГЕТЕАНСТВО (ґетеанiзм) феноменальний тип духов,
позицiï, що складаєт ься в європ. л-рi й почасти мист-
вi пiд безпосе реднiм впливом особистостi й автор, концепцiï свiту
Й.В.Гьоте. Г. є пiдсумком ренесансного про цесу, боротьби митця за
вивiльнення зi сфери диктату архаïчних духов.-полiт. iнститутiв та
нор мативних естет, систем. Твор. особистiсть Гьоте формується в
контекстi Просвiтництва, яке остаточно реалiзує ренесанснi
поривання до сво боди особи, шо знаходить вираз у формуваннi нов.
погляду на специфiку й завдання л-ри поряд з iн. мист-вами (Г.Е.Лессiнг,
Й.Г.Гердер, Д.Дiдро та iн.). Проте Г. корiниться й у типол. близьких сусп-
культ. ситуацiях, якi виникають в вропi, пере важно Пн., що в цi часи
пiдноситься до розумiння власноï культ, самобутностi й прагне дух.
розкрiпачення. Гьоте конденсує поривання епохи в генiально повному
виразi. Вiн, шо почав своє зростання на хвилi преромантизму,
заперечуючи авторитети й започаткувавши вертеризм, закiнчив свiй шлях
апологiєю класичного» мист-ва. Дух. не залежнiсть мития
виразилася в олiмпiйствi, спо глядальному ставленнi до будь-яких сусп.-
полiт, суперечностей, ба, навiть людських драм. Вiн з однаковою гiднiстю
приймає пост мiнiстра у Вай- марi й полишає цю посаду заради
кiлькох рокiв мрiйницького життя в Iталiï. Випромiнюючи лю дянiсть
та привiтнiсть, залишається байдужим до трагедiï
Й.Х.Ф.Гьольдерлiна та Е.Х. фон Кляйсга, якi благають його пiдтримки, як
державний муж, пiдписує смертний вирок нещаснiй, котра вбила
власне немовля, але мучиться все життя, увiчнивши ситуацiю в образi
Маргариги з Фауста». Плин життя Гьоте сприймає крiзь призму
метафiзичних розуму вань, з т.з. вiчностi», але є завжди
надзвичайно чуйним до сфери повсякденного, поетизуючи бюргерське»
iснузання як стихiю правди, котра є одночасно i лоном для
поезiï». Бiльш за все цiнить власнi iдеï з оптики, якi
виявляються наïвним дилетанством, але одним з перших починає
розумiти небезпеки наук, самовпевненостi, прагнення до переробки свiту,
властивi фаустанськiй душi. Його творчiсть є синтезом худож.
фантазiï, науковостi й рел.-фiлос. дидактичностi. Вiн вiрний
пластичнiй насиченостi образу, але вiдкидає натуралiзм мiркування
про митця, який пише дру гого мопса» це у Гьоте виглядає
подiбним до безглуздоï безкiнечностi у ґ.Ф.В.ґеґеля, i в твор
чостi прагне до мiфологiзаиiï та пiдкресленоï ”умов ностi як
засобу узагальнення. Як класицист, вiн по над усе цiнує ерудицiю,
вважаючи, шо тiльки у пога ного митця все «своє, але й
«чуже не буває у нього анi клiше, анi цитатою. У Гьоте, в
першу чергу в Фаустi, точиться титанiчний за розмахом думки, дiалог з
Бiблiєю та надбання нiм. фольклору, з культурою антич ностi та
єресями Сер-вiччя, з церк. вченням та вiльнодумством Х^/Ш ст. Це
робить його трагедiю вершинним явишем свiт, л-ри, навколо неï вини
кає цiлий поет, космос (Фаустiана). Гьоте важко уявити поза нiм.
грунтом, але трактування його як iталiйця має пiдстави. Йому
притаманний високий космополiтизм, безкрайно широкий культ, обрiй,
вiдсутнiсть педантизму та естет, за бобонiв. Слiдом за романтиками, вiн
глибоко ся гав до архетипiв нiм. ментальностi (поряд з вiд творенням
стихiï фольклору в худож. творчостi його мiркування про дiм в нiм.
культурi, про го тику тощо). Воднораз вiн є речником середземно
морськоï цивiлiзацiï в краïнi, котра вiд часiв вiйн
германцiв з римлянами та християнiзацiï вропи нiколи не сприймала
беззастережно анi урокiв гре- ко-рим. античностi, анi нормативiв Церкви.
Фор мально протестант, вiн спирається у Фаусгi, по дiбно до Данте,
на кат. концепцiю свiту, прагнучи до усталеного коду космiчного,
кепкуючи у вузь кому колi з деяких церк. приписiв, а часом i
Бiблiï, вирiшує все ж таки остаточно екзистенцiальнi про
блеми людини саме з бiбл.-христ. онтологiчноï по зицiï. Одним
з перших в вропi ґьоте вiдкриває худож.-естет. повноцiннiсть
культ, доробку Сх. та слов'янства, зрушивши своïм авторитетом
снобiстський скепсис, котрий залишила по собi класицистична естетика
шодо всього орiєнтал ьного, й пише чудовi стилiзацiï пiд сх.
поезiю. Власний метод визначав як суцiльне запозичення чужого, але
водночас кепкував з порiвн.. лiт- знавства, вважаючи коло iдей, образiв
та сюжетiв заг. скарбницею. Широта його iнтелекту та мо гутнiй динамiзм
мислення породжували численнi закиди щодо протеïзму, конформiзму й
навiть фiлiстерства (це повторювали всi вiд роман тикiв до марксистiв),
але насправдi це було вия вом свободи генiя. Невипадково Гьоте, який
створював експре сивнi малюнки, був директором театру, реалiзує
свiй генiй як лiтератор. Синкретичнiсть i синте- зацiя такого масштабу
стали можливими в європ сусп-вах Нов. часу, коли л-ра стала
висуватися на перше мiсце серед мист-в й являла найбiльш повнi
перспективи твор. самовиразу. Вона стала ледь не основним рiчищем, в яке
виливалися поривання до будь-якого розкрiпачення естет., полiт., рел.,
навiть економiчного. Це поєднувал ося з необхiднiстю вироблення
нов. узагальнюю чоï концепцiï творчостi, вимагало справжнього
титанiзму. Характерно, шо позицiя Гьоте фор мується в контекстi
епохи революцiй та наполе онiвських вiйн: саме Наполеон найяскравiше
уособив ту фаустову душу, яка зароджувалася за часiв Ренесансу, й
пiднесення та руйнацiю якоï спостерiгав та прагнув витлумачити
ґьоте. Отже саме в Пн. вропi, котру аж до XX ст. потрясають сплески
революцiонаризму й стиску ють лещата деспотiй i яка вимушена була довгий
час йти в сферi культури за бiльш розвиненими краïнами, могла
виникнути особистiсть Гьоте. Не менший феномен рефлекс особистостi та
твор чостi нiмця в л-рi дан. регiону впродовж ХIХ-ХХ ст. Паломництво до
Гьоте становить,майже обо в'язковий ритуал в першi роки XIX рг. (зокрема
тут були багато словян (рос., словац* поль., чес.) письменникiв.
Теоретики романтизму (Ф.Шлегель, Ф.В.Шеллiнг), i найвидатнiшi фiлософи
(Е.Кант, Гегель, А.Шопенгауер, Й.ґ.Фiхте) виробляли нову концепцiю генiя
та мист-ва взагалi з обовязковим врахуванням фе номену Гьоте. Культ
ґьоте складається, зокрема, завдяки В.Еккерману, який скрупульозно
й з лю бов'ю вiдтворював до дрiбниць останнi роки жит тя маестро в
своïх записах. Але й без подвижниц тва Еккермана вплив Гьоте був
майже беззасте режним, хоча лiт. мода й прагнула його принизи ти. На
нiм. та австр. грунтi виник справжнiй ка нон Гьоте, риси якого
(олiмпiйство, культ, син тез, сполучення поезiï та правди та iн.)
тою чи iн. мiрою спостерiгаються у творчостi когорти найвидатнiших
лiтераторiв (Е.Т.А.Гофман, Л.Тiк, Новалiс, А. фон Шамiссо, Г.Гайне,
Н.Ленау, Ф.ґрiльпарцер, бр. Манни, Г.Гессе, Р.Мюзiль, Ф.Кафка,
Л.Фейхтвангер, Б.Брехт, С.Георге), Отже, ознаки Г. тяжiння до вирiшення
мит цем з власноï т.з. найважливiших екзистенцiйних проблем, з
мобiлiзацiєю всього арсеналу свiт, куль тури, подолання
обмеженостi власного я, яск раво виражений нац. грунт при абсолютнiй
вiдсутностi най. обмеженостi, потяг до змалюван ня неповторноï
особистостi у ïï шляху пiзнання». На нiм. грунтi подiбнi
явиша спостерiгаються й у сферi iн. мист-в (напр., Р.Вагнер), Типол.
близькi чи контактнi подiбностi численнi й в iн. культу рах Пн. вроп. аж
до XX ст. Це творчiсть англiйцiв У.Блейка, Дж.Н.ґ.Бай- рона, П.Шеллi та
М.Шеллi, Дж.Кiтса, С.Т.Колрiджа, що виразно просякнута мотивами
людського самостояння в свiтi. Цiкаво, що у Францiï з ïï
класицист. засадами хiба лише Ф.Р. де Шатобрiан придiлив увагу тому
аспекту, численнi романи виховання (Ж.Ж.Руссо, Б.Констан, Е.ПЛ.Сенанкур
та iн.) лише зовн. нагадують духов, шлях героïв на зразок Вертера
та Фауста. Слiд вiд значити й кн. А.Л.Ж. де Сталь Про Нiмеччину, в якiй
письменниця чи не вперше замислилася над перевагами нiм.
субєктивiзму в мисг-вi (пiвнiчна л-ра), звинувачуючи л-ру
батькiвщини в переспiвi iдей, породжених ще античнiстю. Особливо слiд
вiдзначити ґ. рос. письменникiв, яке набуло характеру потужного впливу.
Але йдеться не про самий лише вплив: канон Гьоте був для рос. поетiв вiд
О.Пушкiна (якому Гьоте, за переданням, послав своє перо) до Б.Пастерна-
ка своєрiдною базою для ствердження неза лежностi митця вiд
тоталiтарного сусп-ва, цiнностi власного худож. свiту. Мотиви ґ. бринять
в поезiï Пушкiна та М.Лєрмонтова, ïхнє вiдлуння
можна вiдчути в гротесках М.Гоголя, в поезiï рос. аполо гетiв
чистого мист-ва, у В.Брюсова, О.Блока, А.Бєлого, Д.Мережковського,
М.Волошина та iн. (характерна фраза Брюсова, що Пушкiн є хлоп чак
порiвняно з Гьоте) в худож. свiтi М.Булгакова, де фiгурують як два
полюси образи свiт, культури (зокрема Воланд-Мефiстофель) та
совєтський поет Iван Безродний: у якого все своє». В
укр. л-рi свiт Гьоте має вiдбиток у неокласикiв, В.Барки,
.Маланюка, вiдзначимо й чудовий переклад Фау ста М,Лукашем. Петро Рихло