ЕЗОПIВСЬКI СЮЖЕТИ

ЕЗОПIВСЬКI СЮЖЕТИ сюжети байок, автором яких вважають напiвлегендарного
давн- rpeu. байкаря Езопа (VI ст. до н.е.), шо поширились вiдтодi у
багатьох нац. л-рах i зажили вел. популярностi серед читачiв майже всiх
верств сусп-ва. Спочатку Е.с., яких нараховують сьогоднi вiд 400 до 650,
не мали постiйноï форми i кожен цiг розповiдати ïх на свiй
лад. Проте i в такому станi вони вже являли собою ту сюжетну основу, яка
лишалася актуальною для багатьох пiзнiших поколiнь байкарiв. Першi зб.
байок Езопа зявились у V ст. до н е. Через два столiття афiнський дiяч
та iсторик Деметрiус Фалерський видав нову збiрку Езопових байок.
Найкращою i найпопулярнiшою в ант. часи була збiрка в обробцi грец.
мовою поета Бабрiя (I-II ст. до н.е.). У IX ст. вiзант. монах Ьитiй
Диякон написав у тетраметрах 53 версiï байок Езопа. Але найбiльш
вiдомою стала зб. Максима Плануда, шо нараховувала 144 байки. Наступнi
видання Езопа, здiйсненi Мануцiєм (1505), Робертом Стефаном
(1546), Невелетом (1660) в основному лише доповнювали зб. Плануда. До
Е.с. вдавались майже всi пiзнiшi байкарi Федр, Авiан (Давн. Рим),
М.Лютер, У.Бонер, Г.Е.Лессiнг (Нiмеччина), Ж. де /Iафонтен, ЖЛ.Флорiан,
П.Лашамбодi (Францiя), Т. де iрiарге (Iспанiя), I.Красiцький (Польша),
О.Сумароков,
I.Хемнiцер, I.Дмитрiєв, I.Крилов, С.Михалков (Росiя),
Г.Сковорода, Л.Боровиковський, .Гре- бiнка, Л.Глiбов, С.Олiйник,
М.Годованець та iн. Серед найбiльш розповсюджених сюжетiв варто
назвати такi: Лисиця i виноград, Яструб iсоловей, Ворона i
лисиця», Мурашки i цикада, Лисиця i журавель, Вовк та ягня, Грак
та пави, Селянин та змiя та iн. Багато т.зв. езопiвських байок були,
очевидно, плодом усноï творчостi, причому вел. мiрою не завжди
грец., а iнд. чи араб, походження, шо iснували вже задовго до Езопа.
Але з часом склалася традицiя надавати цiлому жанровi байка постiйний
епiтет «езопiвська. Так, напр., езопiвську байку Яструб i
соловей зустрiчаємо вже в поемi Гесiода Роботи i днi (VII ст.
до н.е ). Пiзнiше ïï обробляють ант, автори Федр (Яструб i
соловей), Плутарх (Яструб i пташенята), Лафонтен (Коршак i соловей),
Флорiан (Шулiка i голубок), Красiцький (Яструбок i сокiл), Лессiнг
(Соловей i Яструб). Сюжет iн. езоп. байки Лисиця i виноград
зустрiнемо у Федра, Бонера, Лафонтена, Лессiнга, Крилова, Глiбова i
т.д. Проте творчiсть вел. байкарiв, шо спиралася на Е.с., далека вiл
бездумного наслiдування чи епiгонства: як правило, вони
використовували лише езопiвську ф абулу, наповнюючи ïï
оригiнальним змiстом, повязуючи з актуальними проблемами свого часу,
онацiональнюючи персонажiв i реалiï тошо. Так, у байцi Вовк та
ягня Лафонтен не просто переказує езопiвський сюжет, але й
зображує панування у Францiï XVII ст. феодального
кулачного права, згiдно з яким сильнiший завжди має рацiю, бо
йому належить влада i закон. В однойменнiй байцi Крилова Вовк
втiлює цинiчного царського чиновника, жадiбного хижака,
нерозбiрливого в засобах наживи, а в байцi Глiбова за допомогою
лексичних засобiв, фразеологiï, нар. приповiдок досягнуто ефекту
яскравого о н а и iо н а льи е н к я сюжету i характерiв персонажiв:
Вовк, неначе комiсар, кричить, Нi, паночку, Ягня йому
мовляє… ‘, Нижчий перед вишим гнеться, А бiльший
меншого тусає, та ше й б є …, Мати…
побивається, як рибонька об лiд…. В таких випадках автори
нерiдко вдавалися до т.зв. езопiвськоï мови особливого виду
зашифрованого письма, шо мало на метi обiйти цензурнi барєри i
висловити крамольну iдею, яку зумiє розпiзнати уважний читач.
Iнколи байкарi пiзнiших епох, використовуючи якусь фабулу Езопа,
суттєво видозмiнюють ïï, розробляючи в цiлком нов.
ключi, актуалiзуючи ïï iдейний змiст, виводячи свою
сентенцiю. Так, деякi байки Федра мiстять прозорi натяки на тогочаснi
полiт, подiï. Зокрема, в байцi Про жаб, шо просили собi царя,
гол. персонаж (Цар- колода) то, напевно, iмператор Тiберiй, а Цар-
гiдра Сеян, його фаворит. В байцi Крилова пiд тiєю ж назвою
показано крах його просвiтительських iдей: царство розуму, обiцяне
фiлософами, не настало, нещастя Жаб пояснюються тим, шо вони
керуються не життєвим досвiдом, а абстрактними мiркуваннями,
внаслiдок чого самi закликають правити ними деспота i тирана Журавля,
який ïх тут же судить i пожирає. У байцi Олениця i
Кабан» Сковорода вiдтворює ситуацiю, подiбну до
тiєï, в яку потрапляють Езоповi Граки (Грак та
пави»), убравшись в пiря павича. Але якщо Езоп лише
застерiгає вiд такого роду вчинкiв, шоб не потрапити в смiшне
становище, то Сковорода викриває не стiльки прагнення
похизувати чужою пишною одежею, скiльки намагання використати свою
нову одежу задля того, шоб проломлюватися крiзь законiв громадянських
загороди, тобто з морально-побутового сюжет стає сусп.-полiт.
Популярними є також переспiви езопiвських байок. Так, Федр
часто звертався до них, переказуючи прозовi Езоповi байки вiршами.
Сюжетами вiрш, байок Федра користувався, в свою чергу, сер.-вiч. нiм.
байкар У.Бонер, вiдомий своєю зб. Коштовний камiнь (1350). 24
байки Бонера переспiвав I.Франко. Багато переспiвiв Е.с. здiйснив
М.Годованець, автор антологiï Байки зарубiжних байкарiв (К.,
1973). Фабули езопiвських байок можуть ставати джерелом для написання
тв. iн. жанрiв. Скажiмо, в байцi Езопа Скупий скнара, що випадково
знаходить скарб, не користується ним, а закопує його в
землю, шоб сховати вiд чужих очей, чим лише шкодить собi, оскiльки
скарб незабаром викрадають. До переробки даноï фабули в жанрi
байки вдавалися Лафонтен, Лессiнг, а римський комедiограф Плавт
створив за ïï мотивами комедiю Скарб, яка дала пiзнiше
поштовх Ж.Б.Мольєру до написання комедiï Скупий».
Петро Рихло