ДУХОВНО IСТОРИЧНА ШКОЛА

ДУХОВНО IСТОРИЧНА ШКОЛА (нiм. Geistesgeschichte Schule) методологiя, шо
розвинулася в естетицi, лiт-знавствi та мист- вознавствi Нiмеччини пiсля
1-ï свiт, вiйни. Фiлос. й естет. ïï засновки були
визначенi у теорiï нiм. фiлософа Вiльгельма Дiльтея (1833-1911), у
т.зв. фiлософiï життя». При цьому фiлос. методом визнавалося
безпосереднє переживання субєкта, яке протиставлялося
природничим та суеп наукам. Фiлософ вважав, шо пiзнати iдейний та
емоцiйний свiт певноï доби можна лише за допомогою iсторiï
духу», iсто. усвiдомлення через почуття, шо л-ра та мист-во глибше
виражають життя, нiж наук, пiзнання. Поет, уяву та переживання художника
Дiльтей вважав основами худож. творчостi. Вiн твердив, що поет, технiка
певного часу та наш мають єдиний унiверсальний характер, вбачав
подiбнiсть процесiв естет, осягнення дiйсностi, створення худож. тв. й
характеру насолоди у сприйняттi його реципiєнтом. Спорiдненiсть
цих трьох первнiв естет, процесу встановлюється, за
Дiльтеєм, через психiчнi асоцiацiï. Важливим є не те,
шо втiлив митець, а те, що вiн пережив у момент творення. Його читач
(глядач), реконструюючи акт творчостi, пiдносить себе до його стану i
осягає задум митця. При цьому є можливим домислювання й
фантазiя. З 30-х рокiв Д.-i.ш. досягає в нiм лiт-знавствi
провiдного становиша i розвивається у двох рiзновидах:
iсторiï iдей» Р.Унгера й Г.Корффа, якi йшли за теорiєю
Дiльтея, та символiчного напряму Ф. Гундольфа (1880-1931), який великою
мiрою спирався на вчення Ф.Нiцше та А.Бергсона. Перший напрям розглядав
л-ру як вираження фiлософiï iдей (трагiзму, свободи, необхiдностi)
та прагнув вiдшукати ïï мiфол. корiння. За оцiнкою угор. лiт-
знавия Б.Хорвата, у цьому напрямi був вiдсутнiй мiстичний культ
героïв» i у вивченнi духу часу та стилю було помiтне прагнення
до iсторичностi та худож. реальностi. Гундольф основним завданням лiт-
знавсгва вважав виявлення певних сил в особi i творчостi митця,
видiлення з усiх течiй епохи єдиного образу» й сильного
художника символа й мiфу часу. Iдеал траг. чи героïчно
пiднесеноï вiчноï людини вiн знаходить в античностi. У
наступних епохах Гундольф вказує на пятьох символiчних прототипiв:
Й.-В.Гьоте, Й.К.Гьольдерлiна, С.ґеорге, Наполеона та Нiшiïе.
Антиподом цього типу автор називає прогрес, який породжує
невдоволенiсть та душу, шо бореться брехливий iдеал сучасностi. Гундольф
заперечував необхiднiсть вивчення iст,- культ. особливостей епохи,
бiографiчний та iст,- фiлол. пiдхiд розумiв як переддень науки. Вiн
вимагав iнтуïтивно-мiстичного вживання у психол. та духов, свiт
письменника та його героя. За допомогою такого вживання лише й можна
сформулювати неповторний закон творчостi даного письменника, що
визначає його стиль. У характеристиках письменникiв та цiлих
духов, i худож. напрямiв Гундольф стверджував повну незалежнiсть поета,
його твор. духу вiд iст. i сой. умов. Символiчний напрям Д.-i.ш.
має внугр. звязок з порiвн. лiт-знавством, бо видiлення з рiзних
течiй епохи єдиного образу» та сильного художника вимагало
вiд дослiдника порiвн. аналiзу лiт. явиш. За межами Нiмеччини Д.-i.ш. не
мала значного розвитку в лiт-знавствi. Властивий для неï портретно-
метафiзичний метод поширився у романiзованих бiографiях нiмеиькомов.
письмен никiв Е./Iюдвiга (Шлiман, Наполеон, Гете) i С.Цвейга (Лiкування
духом про З.Фройда, Нiшне та iн.). У 1840-х рр., значно ранiше нiж
виникла Д.-
i.ш., ло подiбних поглядiв прийшов укр. iсторик, фольклорист i лiт.
критик М.Костомаров. Вiн прагнув довести, шо життя природи та
морально духов. природа людини є формами виявлення
життєдiяльностi єдиного духу як першооснови буття:
Усвiдомлення духовного в тiлесному i складає основу всього
прекрасного у мист-вi. У самобутньому укр. худож. мисленнi Костомаров
вiдзначав вiчний дух демократизму, релiгiйнiсть, примат iдеального
над матерiальним. У суч. науцi можна вiдзначити певний звязок мiж Д.-
i.ш. i працями ґ.Гачева про нац. образи свiту. Микола Нефьоаов