ДРАМА АБСУРДУ
ДРАМА АБСУРДУ (театр абсурду, антидрама, театр парадоксу) жанр, течiя в модернiзмi, яка сформувалася у Францiï в 50- 60 рр. та вплину/та певною мiрою на розвиток європ. та амер. драматургiï 2- оï пол. XX ст. Основним свiтоглядним принципом Д.а. є поняття абсурду, тобто споконвiчне протистояння людини та навколишнього, особистостi та сусп-ва, iндивiдуальностi та натовпу; вiдсутнiсть у свiтi логiчних, причиново- наслiдкових звязкiв та, як вислiд, трагiчнiсть, розгубленнiсть, покинутiсть, вiдчуженiсть людськоï особистостi. В фiлос. аспектi Д.а. значною мiрою базується на окр. положеннях фiлос. доктрин С.Кєркегора, З.Фройда, М.Гайдеггера, Ж.П.Сартра, А.Камю. Найяскравiшими представниками Д.а, були Е.Йонеско, С.Беккет. Ж ,Ж ене, А.Адамов (Францiя); Ф.Аррабаль (Iспанiя); Д.Буццатi, Е.д'Еррiко (Iталiя); Х.Пiнтер. Н.Сiмпсон (Англiя): С.I.Вiткевич (Вiткаци), С.Мрожек (Польша). В рос. драматургiï абсурдистами були оберiути Д.Хармс ( лизавета Бам) та О.Введенський (Ялинка у Iванових), стилiстика Д.а. притаманна пєсам А.Платонова Бiси та вг.Харiтонова Дзинь. Класичними,всесвiтньо вiдомими пєсами Д.а. стали Лиса спiвачка. Носороги», «Стiльцi Йонеско; Очiкуючи Годо», Шасливi днi Беккета; Балкон» та Служницi» Жене; Пародiя Адамова; Танго» Мрожека; Шевцi» Вiткевича. В укр. л-рi XX ст. Д.а. представлена пєсами
I.Костецького Спокуси несвятого Антона», ‘Близнята ше
зустрiнуться, «Дiйство про велику людину. До Д.а. належать i
пєси репрезентантiв т. зв. нов. хвилi: В.Дiброви Короткий курс,
Двадцять такий-то зïзд i О.Лишеги Друже Лi Бо, брате Ду
Фу». Ест. програма Д.а. базується на вiдмовi вiл традицiй
клас, драматургiï та намаганнi створити принципово нов. театр.
Теоретик Л.а. М.Есслiн пiдкреслював, що Д.а. це чинник створення
«нов. мови, нов. iдей, нов. життєвоï фiлософiï
… цiлого зх. свiту. Однак, по сутi справи, Д.а.
протистоïть трал, соц.-психол. драмi кiн. XIX XX ст. та багато
чого бере з попереднiх етапiв розвитку драматургiï та мист-ва
взагалi. Його джерела знаходяться в ант. мiфологiï та драмi, сер-
вiч. ф арсах та театрi марiонеток, iтал. комедiï масок та япон.
умовнiй драмi, в алегорiях Данте та словесних iграх Ф .Рабле, у фант.-
буффонадних елементах театру В.Шекспiра («Макбет» Йонеско),
у гротесках Дж.Свiфта та Ж.Б.Мольєра, фантасмагорiях
Е.Т.А.Гофмана тощо. Безпосереднiми попередниками Д.а. слiд визнати
буффонадну пєсу Король Юбю» (1896) А.Жаррi. сюрреалiст,
драму Г.Аполлiнера Сосцi Тiрезiя (1917), певною мiрою символiстський
театр М.Метерлiнка, окр. елементи драматургiï Г.Iбсена й
А,Чехова та, особливо, драматургiйну теорiю А.Арто. У своïх
пєсах автори Д.а. намагаються показати безпораднiсть логiчного,
рацiонального мислення суч. людини, повну нездатнiсть зрозумiти
навколишнiй свiт, iнтегральну невпорядкованiсть у життi, умовнiсть,
двозначнiсть людського спiлкування та, врештi- решт, заг.
неможливiсть адекватного розумiння людини людиною за допомогою мови
(Марення удвох» Йонеско). Мотиви розпаду, вбивства, смертi, якi
присутнi майже в кожнiй п'єсi Д.а., символiзують фатальну
приреченiсть людини в цьому свiтi. За висловом Жаррi, головне
завдання мист- ва викликати здивування. Драматургiйнi засоби та
сценiчна технiка п'єси Д.а. дiйсно вражають глядача. Це, перш
за все, цiлковите iгнорування клас, єдностей: мiсця, часу та
дiï. Мiсце дiï переважно невизначене або унiверсальне (так
в пєсi Беккета «Очiкуючи Годо дiя розгортається на
дорозi, якою персонажi йдуть та водночас залишаються на мiсцi). Час.
буває, йде в зворотньому напрямку (Лиса спiвачка Йонеско). Дiя
як така часто взагалi вiдсутня, або ж вона iлюзорна (Стiльцi»
Йонеско). Йонеско взагалi стверджував: На сценi нiчого не повинно
вiдбуватися. Драматурги всiляко пiдкреслюють невпорядкованiсть людини
в свiтi (постiйно тiснi черевики персонажа «Очiкуючи Годо ;
героïня Щасливих днiв Беккета, яка поступово занурюється у
пiсок тощо). Навiть заголовки пєс часто не мають нiякого
вiдношення до ïх змiсту (Лиса спiвачка»). Гол. сценiчнi
елементи трад. пєси (конфлiкт, iнтрига, дiалог) пiдмiнюються
алогiчними дiями персонажiв, розєднаними незрозумiлими мо
нологами, грою слiв, каламбурами, цiлковитою неузгодженiстю реплiк,
тобто тим, що Йонеско називав мов. революцiєю. Поняття
характер» взагалi вiдсутнє, персонажi радше нагадують
марiонеток. Iнакше кажучи, весь антураж пєси нацiлений на
вiдтворення вiдчуття абсурду. Все це не означає вiдсутностi
глибинного сенсу в п'єсах Д.а. За допомогою комiзму, гротеску,
одивнення, матерiалiзованоï метафори, пози, погляду, умовчання,
мiмiки, iнтонацiï, каламбуру, парадоксу авторам пєс Д.а,
вдається поставити i так чи iнакше вирiшити найважливiшi
проблеми суч. буття людини. Певна аморфнiсть та статичнiсть пєс
Д.а., ïх багатозначнiсть та вiдкритiсть дають змогу для
оригiнальних режисерських рiшень та рiзноманiтностi тлумачень. Так,
напр., франц. режисер Ж .-Л.Барро надав пєсi Йонеско Носороги
явно антифашистського сенсу. Взагалi, глобальна абсурднiсть пєс
Д.а. може трактуватись i як вселюдський мiф, i як конкретна сатира на
мiшанина-фiлiстера. В залежностi вiд сой.-ест. орiєнтацiï
критика, творчiсть драматургiв- абсурдистiв оцiнювалась у найширшому
дiапазонi: вiд елiтарно-декадентського видовища дiя снобiв до
вiдкриття в них гострого соц. критицизму. Пiк розквiту Д.а. пережила
у 1950-60 pp. та лишається зараз цiкавою сторiнкою у розвитку
свiт, театр, мист-ва. Д.а. не сходять з театр, пiдмосткiв i в наш
час, а деякi персонажi та поняття увiйшли до iнтелектуального
лексикону сучасностi. На теренах пiслярадянського простору пєси
Д.а. стали вiдкриттям у 1980-90 pp., оскiльки були забороненi при
комунiстичному режимi: постановки Служниць Жене Р.Вiктюком у Москвi
та Очiкуючи Годо Беккета С.Проскурнйо у Києвi. Вiдомим
дослiдником Д.а. в Украïнi є Т.Якимович. Ю рiй Попов
