ЧАС МIФIЧНИЙ
ЧАС МIФIЧНИЙ перший, раннiй, прачас початковий час, який передує
iст. (емпiричному, профанному) часовi. В цей час свiт твориться таким,
яким вiн є в суч. станi. Його творять першопредки (племеннi,
тотемнi), культ, героï. Небеснi свiтила, рельєф, рослинний та
тваринний свiт є результатом ïх зусиль. В Ч.м, встановлюються
норми соц., господарськоï, рел,- ритуальноï, моральноï
поведiнки, Ч.м. є часом першопричин всього, шо вiдбувається
в емпiричному часi, бо в ньому виникають першопредмети, першодiï i
першотворення (космогонiчнi, антропологiчнi, та етiологiчнi мiфи).
Завдяки тому, шо в мiфiчному мисленнi причинно-наслiдковi звязки
постають як метаморфозне матерiальне перетворення пiд час якоïсь
однiєï подiï, а виникненням речi пояснюють ïï
сутнiсть, свiт та його побудова це iсторiя Його першотворення, а речi
(об'єкти) в ньому за своïм складом та сутнiстю зводяться до
змiсту розповiдi про те, як вони творились. Мiфол. модель свiту
складається з праподiй, шо визначають, як першопричина, не тiльки
стан всесвiту на момент його утворення, але й змiст всiх подiй, якi
вiдбувалися пiсля цього в iст. профанний час. В Ч.м. формуються також
духов. магiчнi сили, завдяки яким утримується встановлений в
мiфiчну епоху порядок як космiчний так i сой. В ритуалах цi сили
утримуються та активiзуються багаторазовим iнсценуванням подiй епохи
першотворення. Ч.м. завжди минулий. Багаторазове репродукування його
подiй (напр,, в сакралiзованому i по сутi своïй позачасовому часi
календарних свят) не заперечує цiєï характеристики.
Мiфiчне минуле, але постiйна потреба його присутностi в людському життi
пояснює специфiку його актуалiзацiï в магiчних дiях ритуалiв
та образiв. Зв'язок цього минулого з носiями мiфiв магiчним чином
реалiзується в ритуалах i снах. Iлюструючи це явище, .Мелетинський
наводить клас, приклад Ч.м. «часу снобачень з мiфологiï
аборигенiв Австралiï. Походження цього термiну пов'язане з
австралiйським племенем аранда, у якого слова «алтьiра.
альчера» означають не просто снобачення, а мiфiчних предкiв, вiчних
людей», якi мандрували по землi в Ч. м. Ч. м. завжди
орiєнтований у минуле. I ця ознака є основною серед
характерних рис, шо притаманнi мiфологiï. Такоï т. з
дотримувався амер. вчений Ф.Боас вiдносно жанр, визначення мiфу пн.-
амер. iндiанцiв, а швед, етнолог Оке Хульткранц вважає, шо ця
ознака поширюється на всяку мiфологiю взагалi.
Орiєнтованiсть Ч. м. в минуле архаïчних мiфологiй в тому чи
iн. виглядi переходить в рiзнi жанри та вишi мiфологiï, В
давньогрец. мiфологiï та Ст. Завiтi це стосується епохи
упорядкування хаосу силами космосу. Ч. м. може називатись ‘золотим
вiком», бути репрезентованим в нац. епосах саме як оповiдь про
героïчне минуле. Прикладами утримання в собi Ч. м. можуть бути
нартськi сказання в абхазькiй та адигськiй версiях, богатирськi поеми
якутiв i бурятiв, Елла та Калевала. Час в бiльшостi мiфiв
орiєнтований на оповiдi про подiï в минулому. Але є ряд
мiфiв, в яких пророкується, передбачається майбутнє. А
саме кiнець свiту. Це стосується в першу чергу есхатологiчних
мiфiв. В архаïчних мiфологiях уява про земну катастрофу
грунтується на спостереженнях людей над циклiчною закономiрнiстю
вмирання та вiдродження природи, що знайшло своє втiлення в
календарних мiфах. Саме катастрофа в масштабах землi, вiддiляє в
архаïчних мiфологiях Ч.м. вiд сучасностi. Такою катастрофою може
бути пожежа або потоп. Напр., уява про земний потоп притаманна всiм
народам свiту, окрiм народiв Океанiï. Мiфiчну епоху може вiддiляти
вiд сучасностi вимирання велетнiв, богатирiв (нартiв, онарiв i т.п.).
Хоча цi мiфи не є есхатологiчними, але в них закладена думка про
можливiсть загибелi земного життя, причиною якоï є
катастрофа. Окрiм календарних мiфiв, есхатологiчнi мотиви
спостерiгаються в мiфах про злих духiв, шо можуть порушити стабiльнiсть
сил космосу, в мiфах про потойбiчне життя та смерть (гип. та Тiбетська
кн. мертвих). Власне есхатологiчними є мiфи ацтекiв та iн.
iндiанцiв Центр. Америки про епохи чотирьох сонць, в яких загибель сонця
символiзувала кiнець свiту. Порядок та стабiльнiсть космосу (продовження
життя) пiдтримувались перiодичним принесенням кривавих жертв. В
iндуïстськiй мiфологiï Брагма засинає, настає нiч,
i всесвiт гине. Закiнчується нiч Бога, настає день, i Брагма
знову творить всесвiт. В ант. концепцiï змiни чотирьох вiкiв
(Гесiод, Овiдiй) спостерiгаються певнi аналогiï з iндуïстським
есхатологiчним вченням. Дiалоги Платона Тiмей та Крiтiй, в яких описана
загибель Атлантиди, можна вважати взiрцем есхатологiчноï
концепцiï, яка базується на тому, що причиною катастрофи
є аморальнiсть, жорстокiсть людей. А кiнець свiту це кара Божа,
Такi перiоди називаються смутними часами, вiкомбурь i мечiв (в
мiфологiï германцiв та скандiнавiв). Тягар земного життя
спонукає людей очiкувати кiн, свiту, смертi, пiсля яких наступить
полегшення (в єгип. мiфологiï), прагнути досягти
надпочуттєвого стану (буддiйська нiрвана). В iранськiй
мiфологiï мотив очiкування кiнця свiту, пiсля якого люди
визволяться вiд бiд нужденного земного життя, набув найбiльш завершеного
вигляду. Юдаïстська та христ. мiфологiï, шо мають
есхатологiчнi сюжети та мотиви, формувались пiд значним впливом
iранських есхатологiчних мiфiв. Концепцiя циклiчностi, кругооберту часу,
що є найбiльш характерною для есхатологiчних мiфiв, знайшла
своє втiлення в фiлос. та культурологiчних поглядах
(М.Бердяєв, О.Шпенглер) i навiть системах (А. Тойнбi, П.Сорокiн).
Iгор Зварнч
