ЛГГЕРАТУРНА ЗОНА

БАЛКАНСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛГГЕРАТУРНА ЗОНА (греко-словяно-албанський свiт)
частина європ культ, регiону, яка обiймає краïни та
народи Балк. п-ова та деяких прилежних до нього територiй: грекiв,
албанцiв, македонцiв, болгарiв, сербiв з чорногорцями та босняками: з
деякими застереженнями хорватiв, словенцiв i румунiв. Мешкають також
досить значнi етнiчнi групи: аромуни, украïнцi (в тому числi
русини), росiяни (старообрядцi), турки та татари, цигани, вiрмени.
Засновками формування Б.к.з. були насамперед географiчний а вiдтак
геополiт, чинники, розташування на межi європ. регiону з
Азiєю, Зх. зi Сх. Певною мiрою балк. народи мали спiльний етнiчний
субстрат: давн. iндо-європ. племена iллiри (на зх. п-ова),
фракiйцi (на сх.), лаки (на пн,- сх.) та проходили майже однаковi iст.
перiоди. П-iв входив до Рим. iмперiï, Вiзант. (395-1453), згодом
Османськоï. У Сер-вiччi за вплив на узбережжi Балк. п-ова боролася
Вiзантiя. Почерез п-iв йшли хрестовi походи. На його теренах точилася
боротьба нроти Османськоï iмперiï, Австрiï, Угорщини,
Польщi. За нов. часiв п-iв був сферою перехрещування iнтересiв
Росiï, Австрiï, Францiï, Великобританiï,
Iталiï. Балк. народи ввесь час не припиняли нац,- визвольноï
боротьби. Вiдновлення нац, державностi вiдбувалося внаслiдок
визвольноï боротьби протягом XIX — поч. XX ст. (першою
незалежнiсть отримала Грецiя вiд 1829), Неодноразово виникали спроби
обєднання балк. краïн i народiв чи то на культ, (iллiризм),
чи то на полiт, грунтi: 1918 створено Королiвство сербiв, хорватiв,
словенцiв (з 1929 Югославiя), до якого крiм того входили Чорногорiя, Боснiя-
Герцоговина, Македонiя; були заснованi Мала антанта блок Чехословаччини,
Румунiï та Югославiï, 1920-38; i Балканська антанта блок
Грецiï, Румунiï, Туреччини та Югославiï, 1934-38. Вiд
1945 в Югославiï, Болгарiï, Румунiï, Албанiï
iснували диктаторськi комунiстичнi режими, якi первiсно входили до зони
впливу СССР. Iснували плани приєднання Болгарiï до
Югославiï, а також до СССР. Поряд з тим на Балк. п-овi споконвiчно
мали мiсце мiжнац. конфлiкти, якi спричинялися нац., зокрема
великодержавницькими, рел. та економiчними чинниками. Всi цi
об'єднання не знiмали протирiч мiж окр. балк. народами, тому не
були стiйкими та розпадалися (останньою розвалилася Югославiя 2000).
Багатовiкове спiвiснування в таких iст. обставинах спричинило
згуртування балк. мов у балк. мов. союз, постання балканiзмiв. Бiльшiсть
народiв (греки, македонцi, болгари, серби, румуни, частина албанцiв)
прийняли православя. Кириличною графiкою користувалися не лише слов'яни,
але й румуни (до 1860). Вищезгаданi чинники зумовили спiльнi типол.
ознаки та генетично-контактнi зв'язки в культ, життi. Фольклор
вiдзначається надзвичайним багатством (напр., у румунiв бл. 2000
нар. танцiв) та тим, шо до XIX ст. включно (частково й пiзнiше) вiн
активно побутував. Тв. балк. народiв за багатьма ознаками дуже близькi.
В обрядовому фольклорi це регiональний жанр колядок. Особливе мiсце
посiдають балади. На думку деяких фольклористiв саме на ïх основi
постали характернi для балк. народiв епiч. пiсеннi регiональнi жанри:
пд-словян. юнацькi пiснi, гайдуцькi пiснi словян, румунiв, албанцiв,
грец. клефтськi пiснi та сербо-босняцькi ускоцькi пiснi. Всi цi жанри
вiдображають антитур. боротьбу. У баладах спостерiгається сюжетна
подiбнiсть, напр., у баладi про брата-мерця, що побутувала в грекiв,
албанцiв, сербiв, македонцiв, болгарiв у дуже близьких версiях. Сюжети
легко переходили вiд одного народу до iн., надто на вiддавна двомов.
територiях, як от словяно-албан. чи греко-албан. пограниччi. Релiгiю завойовникiв-
османiв прийняли бiльша частина албанцiв, серби-босняки (колишнi
богомили) та болгари-помаки. Багатовiкове сусiдство та спiвжиття з турками-
османами спричинило сх. вплив на музику, танцi, архiтектуру, житло,
iнтер'єр, побут, звичаï, нар. одяг, страви, напоï всiх
балк. народiв. Найсильнiщi сх. впливи були в Албанiï. Тур. впливи
позначилися й у фольклорi муз. i словесному (напр., популярнiсть бл-сх.
анекдотiв про Ходжу Насреддiна). Вагомим не лише для Балкан, але й
цiлоï вропи було богомильство перший у вропi соц.-рєл. рух
боротьби проти феодальноï державноï влади та офiцiйноï
Церкви. Воно iснувало в Болгарiï у X- XIV ст. На його основi
сформувалося богомильське письменство. Богомильство поширилося на iн,
краïни. У 1-й пол. XI ст. на рiзнi провiнцiï Вiзант.
iмперiï (Фракiя та Мала Азiя). З XI ст. на Сербiю i, особливо,
Боснiю. У 2-й пол. XII ст. на пд. Францiï (катари або альбiгойцi).
Каталонiю, Англiю, Нiмеччину. Богомилiв вважають попередниками зх.
єресей англiйця Дж.Вiклiфа (сер. XIV ст.), чеха Я.Гуса (поч. XV
ст.), нiмця М.Лютера (1-а пол. XVI ст.). Богомильство також сприяло
появi вчення стригольникiв на Русi. Спiльна церк.-лiт. мова вiдрiзнялася
тiльки iзводами. Iснували навiть спiльнi школи письменства, як от
Пловдивська школа, що ïï представники дiяли не лише в
Болгарiï, але й у Сербiï, Валахiï, Молдовi, а також на
Русi. Багато спiльного в розвитку нов. балк. л-р. На це звертали увагу
славiсти ше у XIX ст.: в Росiï В.Г.Григорович, у Сербiï
В.Джорджевич. Докладно паралелi лiт. розвитку Грецiï, Сербiï,
Болгарiï дослiдив акад. М.С.Державiн. Подiбнiсть iст.-полiт, та
економiчноï ситуацiï спричиняла подiбностi в iст.-лiт. й ширше
культ.-iст. процесi. У сер-вiч. жанр, форми (iст. хронiка, житiє)
вкладався нов. iдейно-тематичний змiст. Болг. просвiтителевi Паïсiю
Хiлендарьському (1722-98), авторовi Iсторiï словено-
болгарськоï» (1762) в Сербiï типол. вiдповiдав Йован
Раïч (1726-1801) з Iсторiєю рiзних словянських народiв,
найпаче булгарiв, хорватiв i сербiв, з пiтьми забуття взятоï та на
свiтло iсторичне спровадженоï (1794). Однакову вагу для своïх
письменств мали болгарин Софронiй Врачанський (1739-1813), серб Досифей
Обрадович (1742-1811), грек Адамантiс Кораïс (1748-1833). У
набутковi них авторiв багато взаємоповторюваного: написання лiт.
авто бiографiй. байок, просвiтництво, запровадження в письменство нар.
мови, боротьба проти морального розкладу духiвництва. Усi три автори не
лише просвiтителi, але також будителi нар., най. самосвiдомостi. Дарма,
шо не можна цiлковито виключати мiжнацiональнi звязки та впливи,
вочевидь це переконливi приклади лiт. конвергенцiï. У подальшому
можна говорити як про в основному подiбний розвиток балк. л-р, так i про
виразнi ознаки мiжнац. рецепцiï. Впродовж XIX ст. в балк.
письменствi триває процес п ри швидшеного розвитку лiтератур.
Вiдштов хуючись вiд сер-вiч. жанр, форм, л-ри засвоюють можливостi
класицизму, сентименталiзму, романтизму, реалiзму, модернiстичних течiй.
Iснували двомов. письменники, напр., болгарин Л.Каравелов (1834-79), шо
написав i надрукував серб, мовою повiсть «Чи винна доля»,
оповiдання Соха» i «Покарав ïï Бог» (1869-70).
Поезiï болг. поета Х.Ботєва «Патрiот», Хаджi
Димитр, «До моєï першоï любовi» та iн. в кiн.
XIX — поч. XX ст, багаторазово перекладувано та друковано в серб,
та хорват, соц.-демократичнiй пресi. Постають зонально типол. явища, як
от сатира, надто комедiографiя, румуна Й.Л.Караджале (1852-1912) i серба
Б.Нушича (1864-1938). Комедiографи вельми подiбнi тим, шо у специфiчних
балк. соц,- полiт. умовах працюють в тому жанр, рiзновидi соц.
комедiï, який створив М.Гоголь гоголiадi. Iснування в бiльшостi
балк. краïн пiсля 2-оï свiт, вiйни тоталiтарних комунiстичних
режимiв спричинило панування соцiалiстичного реалiзму в л-рах
Болгарiï, Румунiï, Албанiï, меншою мiрою Югославiï.
Анатолiй Волков