ЖАНРОВИЙ СИНТЕЗ

ЖАНРОВИЙ СИНТЕЗ поняття, що вiдбиває заг. тенденцiю жанрiв до взаємотяжiння, яка реалiзується в худож. тв. як структурна єднiсть ознак рiзних жанрiв, як полiжанризм. Ж.с. генетично зумовлений первiсним синкретизмом мист-ва i є iст. проявом стратегiчноï настанови худож, свiдомостi на узагальнене осмислення життя. Симптоматичним є постiйне звернення лiт. мислення до таких..жанрiв. якi мають спадкоємнi ознаки синкретизму, зокрема, до менiппеï («Майстер та Маргарита М.Булгакова) або ж до мiфа («Улiсс Дж.Джойса). У процесi зближення жанр, форм можна видiлити два основнi перiоди. Перший з них спричинений переходом вiд «рефлективного традицiоналiзму (С.Авєрiнцев), коли худож. мислення було опосередковане цеховою, зокрема, жанр, традицiєю, до започаткованого романтизмом рефлективного персоналiзму» (термiн мiй автор), коли правила худож. мислення стають безпосередньо пов'язаними з персонiфiкованою свiдомiстю митця. У контекстi цього переходу вiдбувається, по-перше, деканонiзацiя жанрiв, спричинена насамперед послабленням ïх залежностi вiд тематичного завдання, а отже й висуненням ж ан ров оï модальностi як основноï змiстовноï ознаки жанр, форми, а по-друге, руйнацiя жанровоï системи, шо склалася в античностi i досягла граничного розвитку у класицистичну добу. Внаслiдок цих iст, важливих для худож. срiдомостi процесiв виникає можливiсть не тiльки появи нов. жанрiв i жанр, систем, але й контамiнацiï та схрещення рiзних жанр. форм. Другий перiод, який хронологiчно спiввiдноситься iз XX ст., спричинений заг. настановою худож. мислення на еклектизм, зокрема, на вторинне наслiдування клас, жанр спадщини у прагматичному заломленнi шодо вирiшення проблем суч. iсторiï. Особливого значення набув постмоаернiз:: з його грайливою стилiзацiєю культ., в тому числi, жанр, традицiï. Все це призводить до втрати жанрами iст.. первинноï актуальностi, тому сприяє вiльнiй манiпуляцiï ними, шо вiдтак створює вiдкриту можливiсть Ж.с. З подальшоï мнемонiзаиiï жанр, форм (Память жанру) збiльшується Ймовiрнiсть Ж.с., i в перспективi вона вiзьме па себе функцiональнi обов'зки, якi i рад. виконувала жанр, система. Така перiодизацiя є умовною i не може вiдтворити весь складний процес синтезацiï жанрiв, який завжди спiввiдноситься з протилежною тенденцiєю жанр, диференцiацiєю (обидвi вони є проявами визначальних архетипiв худож. свiдомостi «дiонiсiйського» та «аполлонiвського). З певним наближенням можна розрiзнити деякi типи Ж.с.: внутр.-родовий (бiльшiсть лiр. тв. Ф.Тютчева становлять став оди та елегiï). мiжродовий (п'єса Б.Шоу «Пiгмалiон має пiдзаголовок ‘ роман у п'яти дiях; оповiдання- балада Ф.Дюрренматта «Мiнотавр»; роман- мелодрама А.Мердок «.Море, море…»), схрешсцня власне лiт. та позадiт. жанрiв (вiрш заповiт, вiрш-тост та iн. прикладнi лiр. жанри), жанр, утворення, шо виникають на перехрестi л-ри та iн. видiв мист-ва (роман- лжаз Р. Олдiнгтона «Смерть героя», «Фуга смертi» австр. поета П.Цел'ана, поема-симфонiя П.Тичини «Сковорода ). Своєрiдним проявом Ж.с. можна вважати метажанр. Щодо ступеня iнтеграцiï жанрiв в окр. тв.. то найпростiшим варiантом є ïх контамiнацiя, яка характерна для фольклору з його естет, консерватизмом, але зустрiчається i в лiт. практицi ГДеревня О.Пушкiна поєднує в собi еклогу та сатир, iнвективу i є зразком жанр, антитези). Складнiшим варiантом є пiдпорядкованiсть жанровоï вставки жанровiй домiнантi, напр., iдилiï чи сх. повiстi в романi-епопеï М. де Сервантеса «Лон Кiхот, але поняття Ж.с. не поширюється на цi або аналогiчнi явиша, бо жанри в таких випадках зберiгають композицiйну самостiйнiсть на вiдмiну вiд структурного альянсу жанру та метажанру, одного з показовiших проявiв Ж.с. Поширеним варiантом є органiчна єднiсть жанр, форми з властивою ïй жанр, домiнантою (жанр, назва ‘Мертвих душ» М.Гоголя поема пiдпорядковує прикмети iронiчноï епопеï, анекдоту, шахрайського роману та iн.). Найбiльший потенцiал шодо синтезацiï малих жанрiв властивий жанрам з гнучкою структурою та вiдкритою тематичною змiстовнiстю, перш за все, роману. Не пояснюється тим, шо вiн утворився завдяки звiльненню слова вiд генетичного звязку з первiсним синкретичним дiйством на вiдмiну вiд лiрики, а надто, драми, якi зберiгають рудиментарнi ознаки свого походження, а подекуди ïх актуалiзують (як от синкретичний театр А.Арто). Одним з раннiх прикладiв Ж.с. у словян був лiтопис, який мав вплив на подальше формування жанрiв епiч. органiзацiï. Див.: Лiтература i музика. Лiтература i малярство. Б о р и с Iваню к