Коли Ж ВИЯСНИТЬСЯ?

……………..
Вiрно те, що без естетичного розвою можна огрубiти* але ще вiрнiйше, що
самою чистою естетикою не можна розiгнать тих темних хмар, котрi повисли
над нашою громадою, як взагалi, так особливо над тiєю часткою
громади, котра зветься iнтелiгентною, котра повинна бути про- водаторем
в народне жите нових iдей, освiти, полiтично- нацiонального i
економiчного розвою, стоячи на грунтi моральному. Важнiйша рiч та, що
отсi чорнi хмари не розходяться, а бiльш i бiльш нависають; бiльш i
бiльш темнiє в нашому житi; серце наше бiльш i бiльш холоне i
стине i не обзивається до народних нужд! Хмари деморалiзацiï,
хмари вузького егоïзму, хмари бюрократизму i поганого
iндиферентизму до всего, крiм грошей, застилають нам свiт науки, свiт
моральности, свiт громадського добра! Хмара космополiтизму, маска працi,
бу- цiм-то на народню користь, ширяться i ширяться, i виходять
недолюдки; виходять не люде з нацiональним роз- воєм а наймити
банкирiв, у котрих рiдний край там, де грошi, де задовольнення
егоïзму. За хмарами такоï деморалiзацiï не видно свiту!
Хмари закрили вiд нашоï громади остатнього часу безконечно тяжку
долю, страшенне убожество наших селян! закрили наше загальне духовне
убожество, закрили нашу темноту, нашi нацiональнi рани!.. Громада
загалом наче ослiпла!., але ж в самiй правдi вона не ослiпла, а тiлько
хмари заслiпили ïï. Прямованє до егоïстичноï
матерiальноï користи напустило на очи нашоï iнтелiгенцiï
ту темну воду, котра не дає нам бачити, що стоïть вите матерiально-
егоïстичноï користи. З такими обставинами не час говорить про
чисту естетику; але, не цураючись естетики, треба братись за щось iнче,
за щось мiцнiйте, за щось таке, що б розiгнало хмари нашоï
деморалiзацiï i вивело нас на путь нацiонального i економiчного
розвою, розвою без егоïзму, розвою для загальноï
громадянськоï користи. Конечно на такий путь нiгде i нiколи громада
не виходила уся i разом, завжди виводять ïï поодинокi
проводаторi. Чи єсть же у нас такi проводаторi, котрi б вели нашу
громаду з хмар на ясну, добру годину? Не час тепер говорити про таких
поодиноких проводаторiв, про те як вони зявляються, як живуть i т. д. Ми
на сей раз маємо увагу подивитись тiлько на героïв
п.Левицького i пошукать, чи нема мiж ними таких людей, котрi б вивели
нас з хмар, котрi б хоч би й тiлько показали нам стежку до розiгнаня
хмар; таких людей, котрi б навiть хоч сказали б нам, коли ж воно
виясниться? 1-I Виноватить Радюкiв за те, що вони багацько кри
чали значить, забувши про свою власну молодiсть вино- ватить i самих
себе… Сегочасова молодiж не кричить, не гукає, але що ж вона
робить? де еï праця? куди вона простує?.. Але про се рiч буде
ще, а тепер додамо, що неправда й те, що Радюки нiчого не робили. Радюки
не гiрш нас знали, що ïм треба дiла; але, мало ще знаючи народне
украïнське житє, мало знаючи житє взагалi, ставши
нацiоналами не з колиски, а трохи що не вчора, вони не знали, де шукать,
де знайти дiло? через те вони зовсiм натурально й робили так, як i Радюк
п. Левицького, се б то: скрiзь проповiдував своï iдеï, котрi
не давали йому спокою, мулили йому в головi, доки вiн не порозносив
ïх по сусiдах. Знов таки i за се вина лежить не на Радюку, а в тiм,
що не було* людей, котрi б вивели Радюка на путь працi, котрi б сказали
йому, де i як треба працьовать. Одним словом: над Радюками нависли тi
благодатнi хмари, з котрих ллється теплий, лiтнiй дощ; дощ, без
котрого надходить посуха i гине рослина. Дощ пiшов, було й де сiять, але
сiячiв не було, не було навiть людей, котрi б сказали Радюкам, д е сiять
i яку пашню сiять. Було богацько погоничiв, та не було плугаторiв…
Не було кому вивести Радюкiв з хмар на ясну годинну стежку нацiонального
розвою, нацiонально корисноï працi. Як тiлько де появлявся
правдивий проводатор i говорив: ось-де треба орать i сiять, Радюки щиро,
з любовю, з героïчною енергiєю, тiєю енергiєю,
котра живе тiлько в мо-лодих серцях, брались за працю i орали наче воли.
Хiба не Радюки будовали i держали недiльнi i щоденнi народнi школи? хiба
не Радюки йшли волостними писарями? Ллє Що ж!.. Автор Хмар з
iсторичною вiрностю говорить, що все те мусiло сходить i рости само по
собi, не полите водою й росою, без всякоï помочи, пiд горячим
камiнєм i пiс-ком. I не диво, що як Радюк бiльше думав про свiй
народ i Украïну, то його душа нiби тонула в якусь темну безодню, де
не було нi дна нi верху, де не було завiщо вхопитись. I от покiль Радюки
шукали, за щоб вхопитись, вхопились за них!.. Дашковичi з товариством
покрились хмарами науки для науки, хмарами шуканя славянсь- коï
фiлософiï, хмарами космополiтизму; а тим часом над Радюками
нависали iнчi хмари: хмари Говореного, Катко- ва, Шульгiна i iнших;
хмари ляхiв з доносами на украïнофiлiв, хмари трусеницi, хмари
росiйськоï реакцiï....I як з лотокiв вода, ринуло на
украïнофiлiв арешти i засланя… Опинились Радюки i в Колi, i в
Сибiрi, i в Вятцi одним словом Радюкiв хватали i розсилали без суд а. I
для нас дуже дивно, що Радюк п. Левицького якось 369
задержався, не попав в заслане, хоча скрiзь проповiдував своï
смiливi iдеï, доки не дiйшла про його чутка до мiскоï
полiцiï....До Радюка стало чiпляться начальство, де вiн був на
службi, натякнуло йому, щоб вiн шукав собi де-iнде мiсця. Вiн попросився
в гiмназiю, його не приняли. Радюк поïхав до батька в село. Автор
не говорить нам: що робив Радюк в селi, але ми бачимо, що селянське жите
не привя- зало до себе Радюка, i дивно, що вiн не знайшов собi д i- л а
на селi! Який б негарний час не стояв, а все б таки можна було знайти
якесь користне дiло для народа, таке дiло, за котре б не накинулась
адмiнiстрацiя. Ми конечно не виноватимо Радюка, хоч би вiн i нiчого не
робив на селi, бо вiн був чоловiк теорiï: вiн трохи що не зовсiм не
знав житя таким, яким воно є, i нiгде було йому спiзнать
житє: в унiверситетi i серед своєï киïвськоï
громади вiн жив теорiями, впивався ними, iнколи навiть заходив в хмари
теорiï, а в домi Дашковича стояли густi хмари коханя до Ольги та
хмари науки для науки. Правда, Радюк бував i на селi вакацiями, але ж
хiба за час вакацiï можна спiзнать практичне житє народа? А
не спiзнавши житя, не знатимеш i того що треба, чого не треба
народови… З одноï iдеальноï любови до народа, як з
козла, нi молока, нi вовни....Я говорив, що нещодавно було богацько
Радюкiв, тепер щось ïх не видко; де ж вони подiвались? чи вже ж
ïх усiх так обгорнули хмари, що й не розбереш, де Радюк, а де
Оффенгайм? Частина Радюкiв одвiдала засланя, друга вдалась на службу,
третя на села. Не всi Радюки зiстались Радюка- ми. Однi, вертаючись з
засланя, поïхали тiєю дорогою, на котрiй можна видавать з
себе нiби то Радюка, а справдi бути iндиферентистом, можна бiдковаться
про ледачу долю робочого чоловiка, а справдi викручувать з того ж таки
робочого усе що можна крутити на свою егоïстичну користь; Радюки,
котрi вдались до служби, почали обростать мохом бюрократизму. Ми не
докоряємо Радюкам службою… нi! ми щиро бажаємо, щоб
мiж урядниками, починаючи з сiльського писаря i кiнчаючи мiнiстрами,
було якомога бiльш Радюкiв: але ми докоряємо ïх
бюрократизмом. Мабуть, у наших урядникiв з Радюкiв так мало було
морального i нацiонального твердого грунту, що вони якось швидко
перероджуються з нацiоналiв в космополiтiв, в росiйських i австрiйських
лiбералiв i становяться бюрократами, з негарною ознакою сего слова. сть
ще невелика частка як старих так i нових Радюкiв, 370
i працюють собi тихенько, вважаючи не на чини i хрес- К не на грошi, не
на егоïзм, але на громадську нацiональ- о-народню користь! вони не
гукають про себе, як гукав Радюк п. Левицького, що вони нацiонали; нi!
мiж Радюками нашого часу дiло опереджае слово. Тiлько наше Горе, що
таких людей у нас дуже ще мало; але гаразд е що сi люде не звертають
уваги на городянске житє, а працюють по селам, бiля народу,
навчаючи його не словом, а дiлом. За те ж городянськi нацiонали-радикали
дражнять сих людей ченцями. Дарма! був колись час, що ченцi вносили мiж
людей освiту i добро, боронили, як i в- Украïнi, вiру i
нацiональнiсть; отже може й ченцi нашого часу своєю працею,
своєю роботою пiднiмуть вiтер,, котрий розжене хмари. Ми напевно
вiримо, що нашi селянськi ченцi не звернуть з тоï тропи, котрою
вони йдуть; не пiдуть путем професорського аскетизму i педантизму, не
пiдуть дорогою росiйського або австрiйського лiберала, чи, що для нашого
нацiонально-економiчного розвою все одно путем нормального чоловiка, i
заведуть на селах тi новi обителi, з котрих тектиме i народня освiта i
народнiй добробит. Одначе ж праця одних тiлько ченцiв не виведе наш
народ зовсiм на ясну годину стежку; треба, щоб на запомогу ченцям вийшли
нашi женщини i внесли в своï семï, в виховане своïх дiтей
справжнi нацiональнi i економiчнi основи. Тогдi тiлько гуртовою роботою
розженемо хмари i тогдi певне, що виясниться.