Дика коза

Категории

1.   1 Остап Вишня

1946р.

Оригинал

Ю. В. Шумському
Благородна тварина — дика коза.
Благородна i своєю постаттю, коли, струнка й нiжна, стоïть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли, спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену воду п'є.
Благородна i в стрiмкому вихорi-льотi, коли, налякана, не бiжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи помiж дубо-клено-ясенових стовбурiв...
А ще благороднiша вона тим, що через неï i завдяки ïй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника — людини, якiй є назва браконьєр. Браконьєр — це, власне кажучи, людина тiльки зверху: в неï, коли починати знизу, — двi ноги, черево, груди, двi руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на головi.
У баньках (у людей цi штуки звуться — очi) нема нi радостi, нi суму, самi тiльки хитрощi. У людей очi дивляться, а баньки в браконьєра — бiгають.
Серця в браконьєра нема. Замiсть серця в нього торбочка з м'язiв.
Торбочка ця в нього спецiально для того, щоб сильно дуже калататися, коли хтось тюкне.
Оце й є — браконьєр.
Так ще раз кажемо, дика коза допомагає виявляти серед людей отих вилюдкiв-браконьєрiв, хоч i платить за це своïм життям.
Дику козу полювати заборонено.
Тiльки з особливого дозволу можна одстрiлювати певного часу самцiв-цапiв, а браконьєровi закон не писаний, вiн iде в лiс i винищує i цапiв, i кiзочок, i маленьких козеняточок.
Нам нiколи не доводилося бачити браконьєра за його пiдлою роботою, але ми уявляємо собi, як може лупати вiн своïми баньками, коли кiзочка дивиться на нього своïми печальними-печальними, повними слiз очима i вмирає...
I яка школа, що ïï благородство не дозволяє ïй плюнуть тому звiровi межи його баньки?!
Браконьєр — хитрюща бестiя.
Юрiй Васильович Шумський, чудесний артист i чудовий охотник, — дехто, примiром, каже, що вiн охотник кращий, нiж артист, дехто тоï думки, що з нього, навпаки, артист далеко кращий, нiж охотник, а ми — такого погляду, що коли вiн такий охотник, як артист, то таки справдi вiн прекрасний охотник, — так Юрiй Васильович розповiв нам таку пригоду.
- Зайшов, — каже, — якось до мене земляк.
- Приïздiть, — просить, — та й приïздить до нас у Дзвонкове пополювати. А то чомусь увесь час в степах Украïни охотитесь.
Зiбрались ми кумпанiєю й поïхали. Поïхав, — каже Юрiй Васильович, — я й зо мною Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський iз собору Паризькоï богоматерi. Приïхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили — й зразу в лiс. Тiльки-но в лiс увiйшли, коли це — бббах! — i недалечке. Ми туди. Зирк на галявинцi хтось бiля вбитоï дикоï кози вовтузиться. Я як крикну:
- Стiй!!
Ви ж самi розумiєте, що робиться з браконьєром, коли вiн почує стiй! Це на нього так впливає, як батiг на рисака. Вiн за козу i — в довгоï. Ми за ним! Усi вчотирьох! Галушка з Квазимодським трохи вiдстали, а я та Кречет по п'ятах за ним. Прибiгаємо в село, помiтили в яку хату вiн ускочив. Убiгли й ми в його хату, ну, може, хвилин через три, як ускочив вiн.
- Де коза?- питаємо.
- Яка коза?
- Дика коза, що ти в лiсi тiльки що вбив?
- Та я й у лiсi не був!
Жiнка його над колискою стоïть, нахилилася, дитину годує.
- Люди добрi, — озвалася жiнка, — таж вiн iз хати нiкуди не виходив!
Ми шукать. I в печi, i на печi, i пiд полом, i в миснику, i за мисником, i в помийницi, i в дiжi, i в сiнях, i в комiрчинi — нема!
Ми й у коморi, i в хлiвi, i в свининцi, i пiд свининцем — нема!
Пiдбiгли Галушка з дзвонарем Квазимодським, — та всi вчотирьох по всiх закутках, по всiх закапелках.
Облазили скрiзь, де можна, де й не можна — нема!
Увiйшли ми в хату, вiдпочили i знову до хазяïна:
- Де?
- Та чого ви, — каже, — до мене присiкались?! У лiсi я не був, нiякоï я кози не вбивав!
Тодi я вже до нього ладиком:
- Слухай, — кажу, — чоловiче! На власнi ж очi всi ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому бiг i з козою в хату вскочив! Де вона, кажи!
- Та то ви помилилися! То, може, сусiда, а не я! Я вдома сидiв!
- Нi, — кажу, — не сусiда, а ти!
Та, вже ви знаєте, i злiсть мене бере, та й цiкавiсть розпинає, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили i не знайшли.
Тодi я йому кажу:
- Слухай, дядьку! Даю тобi слово, що нiкому нiчого не скажемо, нiчого тобi не буде, коза залишиться тобi, — скажи, де ти ïï так заховав, що ми знайти не можемо? Де?
Вiн довго думав та й каже:
- А нiчого не буде?
- Та нiчого! Слово даю!
Тодi вiн до жiнки:
- Покажи!
Жiнка його вiдхилилася вiд колиски:
- Ось вона! Я ïï груддю годую!
Пiдходимо: справдi, лежить у колисцi невеличка дика коза, над якою в скорбнiй матернiй позi весь час стояла браконьєрова дружина.
- Отакi браконьєри! — закiнчив оповiдання Юрiй Васильович Шумський.
Хитрюща бестiя — браконьєр. I шкiдлива бестiя — браконьєр.
Та проте й з ним боротися можна.
Повертаючись одного разу з охоти, зайшов я по дорозi до давнього мого знайомого Максима Тудистрибни перепочити та молочком пiдкрiпитися.
Давно вже, рокiв чи не з п'ять, я Максима не бачив. Зайшов. У хатi сама Максимова жiнка.
- Драстуйте, — привiтався я.
- Драстуйте! Давненько вас не чуть!
- Занiколилося, — кажу. — А Максим же, — питаю, — де?
- В оборi порається. Зараз увiйде!
- Чи не можна, — питаю, — у вас молочка?
- Е! Молочка?! Не видоïли бичка! — вiдповiдає Максимиха.
Здивувався я крiпко: така завжди привiтна жiнка i нате вам!
А вона до мене:
- Нема, — каже, — молочка! Коза корову з'ïла!
- Як?
- А так! — каже.
Коли ось i Максим у хату.
Привiталися.
- Давненько, — кажу, — вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у мiстi буваєте, чому не заходили? Ранiше було частенько навiдувались!
А жiнка од печi:
- Козу полював!
Я сиджу й нiчого не розумiю.
Максим махнув рукою:
- Та!
- Що таке, — питаю, — Максиме? Розкажiть!
- Три роки дику козу полював! — ще раз махнув вiн рукою.
- Три роки? Як це — три роки?
- А так.
- З рушницею?
- Та де там з рушницею!!
- Аз чим?
- З iзоляцiєю.
Та й розповiв менi Максим таку iсторiю:
- Пiшов я з рушницею в лiс, може, думаю, де зайця пiднiму. Вийшов на личакову поляну, зирк! — а передо мною, ну, не далi, як до комори, стоять двi й дивляться на мене. Отут у мене як затiпається! Не витримав: приложився — ббах! — одна на мiсцi! А друга втекла! Я бiжу до неï i свiту пiд собою не бачу! Прибiг, здiймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! Нiчого й не бачу, нiчого й не чую! Коли хтось по потилицi менi як шарахне, так я своïм лобом об козинячий тiльки — лусь! А в очах огники тiльки — блись! блись! блись! Отямився, а передо мною лiсничий. Ну, далi самi вже знаєте: суд i три роки з iзоляцiєю!
- З iзоляцiєю та ще й без корови! Бо поки його три роки за козою носило, я й корову продала! Охотник! — додала з притиском Максимиха.
- I рушницi нема? — питаю.
- Та на лиху годину ота рушниця?! Як i пiду коли-небудь на козу, то тiльки з жiнкою i тiльки на Житнiй базар!
- Навчило одного браконьєра, — подумав я сам собi. Можна ïх усiх, браконьєрiв, навчити, треба тiльки як слiд за це дiло взятись.
Полюють дику козу здебiльша загонами, гучками. Облавою, одне слово.
Робиться це з дозволу вiдповiдних органiзацiй, колiï провадиться так званий одстрiл цапiв-самцiв.
Для охотника труднощi полювання на козу полягають у тому, щоб не помилитись i не бахнуть замiсть цапа козу-самицю.
- Ну, а як ти його в лихоï години розбереш, коли воно повз тебе не бiжить, а стелеться, летить i на мушцi воно в тебе одну мить, — скажiть, як ти розбереш, чи коза воно, чи цап?! Прибрiхують тi мисливцi, що кажуть: — Я, мовляв, нiколи не помилюсь! — з сумом казав менi оце якось прекрасний, досвiдчений, старий уже мисливець. — Ну, й трапляються, звiсно, конфузи, коли замiсть цапа дивиться на тебе печальними очима кiзочка... Дуже неприємна та до того ще й кримiнальна справа!
Єдиний, на нашу думку, спосiб не помилитися, чи коза повз тебе летить, чи цап, — такий.
Коли ви помiтите, що десь у кущах щось шелестить, виймайте шматочок хлiбця i, простягаючи його в руцi, кричiть:
- Кiз-кiз-кiз-кiз!
Вона, звичайно, зупиниться.
Ви зразу ж питайте:
- Чи ти коза, чи ти цап? Вона зразу ж вам:
- Я — коза! А цап позад мене летить! Туди дивисьi
Гав тут ловити не можна! Дiалог з козою має бути стенографiчний, iнакше втеряєте цапа.
Трапляються випадки, що цап, зупинившись на ваш заклик — кiз-кiз! — стане перед вами i, щоб вас обдурити, мекне басом:
- Я — коза!
Але в цей час ви встигнете помiтити в нього рiжки й борiдку, коли вiн не поголиться. А є й взагалi цапи без бороди i без рiжок! Тодi вже дивiться туди, куди вам ближче!
I бабахкайте!
Убити цапа — це цiла подiя в життi кожного мисливця.
Траплялося й менi вбивати.
- Заходьте, — запросив мене добрий мiй знайомий i старий охотник, — завтра до мене! Дикого цапа встрелимо! Дозвiл маю!
Я зайшов, зарядивши рушницю чотирма кулями.
- Рушницю, — каже мiй знайомий, — поки що розрядiть i повiсьте та йдiть сюди й сiдайте, поговоримо!
Щоб довго не балакати, — убив я тодi чи не цiле здоровенне блюдо дикого цапа! Ох, i смачна ж дичина! Хазяйка вже аж кривиться почала! А я б'ю, а я б'ю!
Яка ж благородна тварина — дика коза! I в лiсi, коли стоïть, i коли вона летить-стелеться, i коли вона браконьєра виявляє. Благородна вона й на блюдi!