СВIТАЄ...

Категории

1.   1 Павло Тичина

Оригинал

Свiтає...
Так тихо, так любо, так нiжно у полi.
Мов свiчi погаслi в клубках фiмiаму,
В туман нагорнувшись, далекi тополi
В душi вигравають мiнорную гаму.
Свiтає поволi...
Так тихо, так любо, так нiжно у полi.
Свiтає...
Все спить ще: i поле, i зорi безсилi,
Лиш птах десь озвався спросоння лiниво,
Та пень обгорiлий, мов пiп на могилi,
Безсмертний, помилуй! — кричить мовчазливо.
Виднiє щохвилi.
Все спить ще: i поле, i зорi безсилi
Свiтає...
Промiннями схiд ранить, нiч, мов мечамiï.
Хмарки золотi поспiшають. на битву.
Безмовнi тумани тремтять над полямн.
I з ними стаю я на ранню молитву:
О зглянься над нами!
За що нас ти раниш у серце мечами?
1914-1916