МАДОННО МОЯ...
Категории
1920р.
Оригинал
I.Мадонно моя, Пренепорочна Марiє,
прославлена в вiках!
На наших самотнiх вiвтарях
лиш вiтер вiє...
Пройди над нами з омофором,
заридай над селом. —
Уже ми Тобi анi пiснь, нi псалом
не воспоєм диким хором.
- Жона вiдважна, дiва грiховна
гряде до нас.
Нагая — без одежi, без прикрас —
чарує, мов та рожа повна.
Схились, Мадонно, на причiлок
останньоï хати в селi.
Усмiхнись — i пiйди собi геть по рiллi,
одганяючись од куль, як од пчiлок...
II.
Вже славлять, спiвають
нове iм'я.
(Ave, Маriа,
Калино моя!)
Iде i смiється:
життя! квiток!
Сонце на скрипку,
хмарки у танок.
На бедрах, як струнах,
лежить рука.
Здрастуй, дiвчино, —
чия ж ти така?
Скажу — не скажу я:
усiх, твоя...
(Аvе, Маriа,
Калино моя!)
III.
Мадонно моя, Мати Пречиста,
мiй Цвiте Голубий!
Вступає в вiк новий
душа чиста.
Замiсть лелiï рожу
цiлують уста.
А все ж, як Петро вiд Христа,
вiдректися вiд Тебе не можу.
Iз ким тепер, в яку годину
молодий вiдмолодюсь?
Невже ж нi раз не помолюсь
за моє кохання, за людину?
Дзвенить залiзо. Мовчать бетони.
За лiтами лiта.
Брини ж у серцi, Мрiє Золота,
на рiзнi тони...
IV.
Не з каменю, не з мармору —
з простого залiза.
— Нiжна, вiдважна,
о де ж твiй хiтон?
Де риза злототканная,
скорбнi твоï очi? —
Струнна осанна,
волошковий тон.
До ночi працюватимем
в полi, як у храмi.
Спiй — наливайся
житам в унiсон!
З пiснями, з поцiлунками
стрiнуть нас мадонни.
Пiзнiй... залiзний...
над персами сон...
