Сад

Категории

Володимир Сосюра ()

Оригинал

В огнi нестримноï навали рубали, рiзали наш сад... А ми дивилися назад i за минулим сумували... Руками власними тюрму творили ми собi одвiчну... О будьте проклятi,— кому назад повернуте обличчя! Кати нас брали на штики за слово, правдою повите... Ви ж розумiєте?! Вiки не знали ми, чиï ми дiти!.. Хтось застромив у серце шило в чеканнi марному весни... В саду розкiшному лишились однi пеньки та бур'яни. Кати на струни нашi жили тягли iз рук, як сон, блiдих... I з нас спiвцiв собi купили, щоб грали ïм на струнах тих. Ми йшли кривавими стежками, нам тiльки снився волi гук. I похоронно над полями кричав i плакав чорний крук... Вiн нам кричав про волi гнiв, щоб ми повстали, захотiли!.. Й кривавий дзюб об струни-жили в безкраïм розпачi точив... Коли ж приходили раби володарям на струнах грати, серця не тисло вiд журби i не обурювали грати... А струни плакали... Не в бiй — вони нас кликали в утому... Та от прийшов спiвець новий i в струни вдарив по-новому. I ми здригнули!.. Душi громом залив музичний буревiй, що мчав, мов рокоти рiки, що рвався вдаль крiзь пiну шалу! I розцвiли старi пеньки, i бур'яни травою стали... Це вдень було, коли той спiв так схвилював серця всiм хорi... А уночi вже сад шумiв i крiзь гiлля смiялись зорi... Так несподiвано i скоро наш сад постав i зашумiв... Його рубали, а вiн рiс! На мiсцi зрубаного дуба росли новi!.. I навiть хмиз угору дерся!.. Краю любий!.. Ми дочекалися весни, ми вже пiдходимо до брами!.. Це ти той сад, о краю мiй, колись порубаний катами!.. Над золотими берегами ти знов шумиш, такий рясний... 1928, Харкiв