Не кидай матерi! (Iз циклу "В казематi")
Категории
Оригинал
Не кидай матерi!– казали,
А ти покинула, втекла.
Шукала мати – не найшла,
Та вже й шукати перестала,
Умерла плачучи. Давно
Не чуть нiкого, де ти гралась;
Собака десь помандрувала,
I в хатi вибито вiкно.
В садочку темному ягнята
Удень пасуться. А вночi
Вiщують сови та сичi
I не дають сусiдам спати.
I твiй барвiночок хрещатий
Зарiс богилою, ждучи
Тебе неквiтчану. I в гаï
Ставочок чистий висихав,
Де ти купалася колись.
I гай сумує, похиливсь.
У гаï пташка не спiвав –
Й ïï з собою занесла.
В яру криниця завалилась,
Верба усохла, похилилась,
I стежечка, де ти ходила,
Колючим терном поросла.
Куди полинула, де дiлась?
До кого ти перелетiла?
В чужiй землi, в чужiй сем'ï
Кого ти радуєш? до кого,
До кого руки приросли?
Вiщує серце, що в палатах
Ти розкошуєш, i не жаль
Тобi покинутоï хати...
Благаю бога, щоб печаль
Тебе довiку не збудила,
Щоб у палатах не найшла...
Щоб бога ти не осудила
I матерi не прокляла.
[Мiж 17 квiтня i 19 травня 1847,
С.-Петербург]
