Якби тобi довелося
В нас попанувати,
То знав би ти, пане-брате,
Як ïх називати,
Отих твоïх безталанних
Дiвчаток накритих.
А то верзе бiсизна-що
Та й думає: Ми-то!
Ми-то людям покажемо
Оцих безталанних
Та навчимо шануватись
Паничiв поганих!
Шкода й працi! Поки села,
Поки пани в селах,
Будуть собi тинятися
Покритки веселi
По шиночках з москалями,
I не турбуйсь, брате. Добре,— кажу.— А все-таки
Невеличку нате,
Оцю одну, останнюю.
Слухайте ж, панята.
Дiвчата на луцi гребли,
А парубки копицi клали,
Та, знай, на сонце позирали,
Та нiсенiтницю верзли.
Звичайне, хлопцi. А дiвчата,
Мов тi сороки, цокотали
Та до криницi учащали
У яр погуляти.
Найкращая з всього села
Давненько вже у яр пiшла,
Узявши глечик; та й немає,
А лановий i не шукає,
Мов i не бачить. Не новий
Оцей лукавий лановий.
Стара собака, та ще й бита.
У балцi стало щось кричать,
Побiгли хлопцi рятовать.
Аж там панич несамовитий,
Недолiток, таке творить,
Сердешну дiвчину мордує.
Сердешна дiвчина кричить.
Прибiгли хлопцi, не рятують —
Бояться пана. А один,
Щонаймолодший, озирнувшись,
Та вилами пана
I просадив, мов ту жабу.
Застогнав поганець
Та й опрiгся. Порадились,
Дали в город знати;
Суд наïхав, подивились,
Попились завзято
Судовики. Закували
Хлопця молодого
Та в тюрму захвасували...
Та й бiльше нiчого.
На верствовiм шляху в полi
Корчма пiд вербою
Стоïть собi в холодочку,
А попiд корчмою
Сидять в путах арестанти.
Трохи одпочити
Позволено бiдолагам
Та води напитись.
Сидять собi, розмовляють,
А дехто й куняв.
А з-за гори поïжджане
На шлях виïжджають,
Аж три тройки. I, звичайне,
Коло корчми стали —
Дати коням одпочити,
Та й дружки пристали
Спiваючи. Отож стали,
Молодая встала,
Взяла кварту оковити
Та й почастувала
Сердешного невольника
I його сторожу.
Коли дивиться, погляне...
Боже! милий боже!
Меж невольниками в путах
Той самий єдиний
Ïï месник безталанний —
Несе з Украïни
Аж у Сибiр ланцюг-пута...
А ти будеш тута
У розкошi i не будеш
Нi знати, нi чути
Його плачу вседневного...
Не почастувала
Свого месника святого
I не привiтала,
Тiлько глянула на його...
Та й бiльше нiчого.
Попереду поïжджане
Рушили в дорогу,
А за ними й невольники
Побрязкали путом
Понад шляхом. I нiкого
Не видно, не чути
Коло корчми, одна собi
Поки що осталась
З шинкаркою; кругом неï
Димом розстилалась
В полi курява.
I смерклось.
I вiк не великий,
Не тiлько день. На хуторi
Танцi та музики —
Аж до пiвночi. Придане
Постiль пiшли слати
У комору, а молода
Вийшла мовчки з хати,
Та й пропала. Скрiзь шукали,
До свiту шукали,
Та не найшли. Де ж подiлась?
Де? Помандрувала
За невольником убогим
У Сибiр... Та й годi.
[Перша половина 1849,
Косарал]
Коли дивиться, погляне...
