МЕНI ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...
Категории
Оригинал
Менi тринадцятий минало.Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сiяло,
Чи так менi чого було?
Менi так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
Уже прокликали до паю,
А я собi у бур'янi
Молюся Богу... I не знаю,
Чого маленькому менi
Тодi так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо i село,
Ягня, здається, веселилось!
I сонце грiло, не пекло!
Та недовго сонце грiло,
Недовго молилось...
Запекло, почервонiло
I рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорнiло,
Боже небо голубее
I те помарнiло.
Поглянув я на ягнята —
Не моï ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав менi Бог нiчого!..
I хлинули сльози,
Тяжкi сльози!.. А дiвчина
При самiй дорозi
Недалеко коло мене
Плоскiнь вибирала
Та й почула, що я плачу,
Прийшла, привiтала,
Утирала моï сльози
I поцiлувала...
Неначе сонце засiяло,
Неначе все на свiтi стало
Моє... лани, гаï, сади!
I ми, жартуючи погнали
Чужi ягнята до води.
Бридня!., а й досi, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого вiку у тiм раю.
Умер би орючи на нивi,
Нiчого б на свiтi не знав,
Не був би в свiтi юродивим,
Людей i Бога не прокляв!..
