Iржавець

Категории

1.   1 Тарас Шевченко

Оригинал

Наробили колись шведи
Великоï слави:
Утiкали з Мазепою
В Бендери з Полтави.
А за ними й Гордiєнко...
Нарадила мати,
Як пшениченьку пожати,
Полтаву достати.
Ой пожали б, якби були
Одностайне стали
Та з Фастовським полковником
Гетьмана єднали.
Не стримiли б списи в стрiсi
У Петра у свата.
Не втiкали б iз Хортицi
Славнi небожата,
Не спиняв би ïх Прилуцький
Полковник поганий...
Не плакала б матер божа
В Криму за Украйну.
Як мандрували день i нiч,
Як покидали запорожцi
Великий Луг i матiр Сiч,
Взяли з собою матер божу,
А бiльш нiчого не взяли,
I в Крим до хана понесли
На нове горе-Запорожжя.
Заступила чорна хмара
Та бiлую хмару.
Опанував запорожцем
Поганий татарин.
Хоч позволив хан на пiсках
Новим кошем стати,
Та заказав запорожцям
Церкву будувати.
У наметi поставили
Образ пресвятоï
I крадькома молилися...
Боже мiй з тобою!
Мiй краю прекрасний, розкiшний, багатий!
Хто тебе не мучив? Якби розказать
Про якого-небудь одного магната
Iсторiю-правду, то перелякать
Саме б пекло можна. А Данта старого
Полупанком нашим можна здивувать.
I все то те лихо, все, кажуть, од бога!
Чи вже ж йому любо людей мордувать?
А надто сердешну мою Украïну.
Що вона зробила? За що вона гине?
За що ïï дiти в кайданах мовчать?
Розказали б кобзарi нам
Про войни i чвари,
Про тяжкеє лихолiття...
Про лютiï кари,
Що ляхи нам завдавали —
Про все розказали.
Що ж дiялось по Шведчинi! —
То й вони злякались,
Онiмiли з переляку,
Слiпi небораки.
Отак ïï воєводи,
Петровi собаки,
Рвали, гризли... I здалека
Запорожцi чули,
Як дзвонили у Глуховi,
З гармати ревнули;
Як погнали на болото
Город будувати.
Як плакала за дiтками
Старенькая мати;
Як дiточки на Орелi
Лiнiю копали
I як у тiй Фiнляндiï
В снiгу пропадали.
Чули, чули запорожцi
З далекого Криму,
Що конає Гетьманщина,
Неповинно гине.
Чули, чули небожата,
Чули, та мовчали.
Бо й ïм добре на чужинi
Мурзи завдавали.
Мордувались сiромахи,
Плакали, i з ними
Заплакала матер божа
Сльозами святими.
Заплакала милосерда,
Неначе за сином.
I бог зглянувсь на тi сльози,
Пречистiï сльози!
Побив Петра, побив ката
На наглiй дорозi.
Вернулися запорожцi,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовий
Образ пресвятоï.
Поставили в Iржавицi
В мурованiм храмi.
Отам вона й досi плаче
Та за козаками.
1858 р.