Робiтня
Олег Ольжич ()
День — прямокутник матового шкла,
Велика грудка кинутого снiгу.
На яснiсть дум. На маєстат чола.
На стiл просторий i розкриту книгу.
Просте камiння — як простi слова,
Вiдбите свiтло — шелести i шуми,—
Вони звучать, мов мушля, що хова
Ще музику глибинноï задуми.
Чим заступити цi легкi рядки,
Прозору радiсть творчого спокою,
Рiчевiсть i упевненiсть руки?
Та вийдеш ти з затишного покою,
I десь на розi, там, де ми берем
До рук газету, в поспiсi зiмняту,
Тебе розiтне лезами сурем
Невблаганна екстаза атентату.
