Заворожи менi, волхве!

Категории

1.   1 Лiна Костенко

Оригинал

Заворожи менi, волхве!
Заворожи менi, волхве...
Сидить по мавпi на зорях, на мiсяцях,
Респектабельнi пiлiгрими
в комфортабельних Волгах
ходять по шевченковських мiсцях.
Вербують верби у монографiï.
Вивчають бiо- i гео-графiю.
Полюють в полi на три тополi...
А цiкаво, багато б iз них потрафили
пройти шляхами його долi?
Давайте чесно.
Не кнопки ж ми й не педалi.
Що писав би Шевченко
в тридцять третьому,
в тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Косаралi,
Побував би ще й на Соловках,
Загартований, заєратований,
прикиданий землею, снiгами, кременем,
досi був би
реа
бiлi
тований.
Хоч посмертно, зате — своєвременно.
Звiсило з трибуни блазенський ковпак
забрехуще слово.
Було так, було так, було так, було так...
А може, було iнакше?
Чуєш, батьку?
Чую, синку!..
Пропадали ж люди нi за грiш.
Передсмертно лаявся Косинка.
Божеволiв у тюрмi Кулiш.
Курбас лiг у ту промерзлу землю!
Мовчимо.
Пнемося у багет.
Як мовчанням душу уяремлю,
то який же в бiса я поет?!