Лiс
Лiна Костенко ()
Вовтузяться в Ґрунтi гриби.
Цвiтуть черемухи млосно.
Дубiв золотi герби
горять пiд коронами сосен.
Бiлiють храми берiз.
То мудра i древня держава —
вкарбований профiлем лiс
в черленого сонця кружала.
Тут кожен сам собi пан,
живе по своєму закону.
I сонце — найвищий Коран.
I крона — найкраща корона.
Столiття — лише на розгiн.
Звiр'я — вiд мурашки до лева.
У сосен державний гiмн:
Ненавиджу дрова з древа!
I тiльки при людях, мабуть,
дерева тремтять вiд жаху,
бо кращих iз них поведуть
нi за що нi про що на плаху.
Калiками — тими погребують.
Найкращих зрубають, повалять...
Задзвонять над ними погребно
бiлi дзвони конвалiй.
I гiрко в нiчнiй глушинi
запалять люльки серед моху
старi бородатi пнi —
пiдданцi царя Гороха.
