ТРИПТИХ ДЛЯ АЛЛИ ГОРСЬКОÏ Безсмертя

Категории

1.   1 Iгор Калинець

Оригинал

Потахне свiт наш, гей, потахне,
по собi не полише й крихт —
i ми вiдлинемо, як птахи,
хоча без крил, хоча без крил.
I нашi плотi невагомi
уперше розпiзнають гiн.
Лиш звiється за нами гомiн,
але не гнiв, а свiтлий гiмн.
I наше мiсто вдолi зникне,
в юдолi голубих полiв.
Чи жалю невидима нитка
на мить зупинить наш полiт?
Чи шлейфи радостi i муки
вiзьмем навiчно у вiки,
як за собою бiлi смуги
ведуть надзвучнi лiтаки?
Чи груддя власноï могили
нас знайде в космосi пустiм,
аби позбутись не змогли ми
нiколи наших земських стiн?
Щоб на етеру оболонях,
де сяє благодатi зблиск,
ввiйти до матiрнього лона
i знов початися колись.