Веснянки
Категории
Оригинал
I
Зiйшли снiги, шумить вода,
Весною повiва;
Земля квiточки викида,
Буяє травка молода;
Все мертве ожива.
Веселе сонечко блистить,
Промiння щердо ллє;
Гайок привiтно шелестить,
Неначе кличе пригостить;
Струмочок виграє.
Сiяють злотом небеса,
Витьохкують пташки...
А груди думонька стиса:
Ховає зверхня ця краса
Смердючi болячки.
II
Знову, ластiвочко-серце,
Ти вернулась, знов звила
В нас пiд хатою кубельце...
Заспiвай же, де була?
Розкажи: чи й там, як тута,
Пекло скрiзь — нi верть, нi круть:
Люди носять рабськi пута,
У чужiй кормизi мруть?
Свiтлi поклики колишнi
До братерства та рiднi,
Мов тi дрiб'язки залишнi,
Затопталися в багнi?
Крук недолi над всiм кружить,
А соборйще панiв,
Знавiснiвши, гiрко тужить,
Що, бач, мало кайданiв?
Розкажи: чи й там, як тута,
Замiсть працi все слова;
Люд бездольний в пiтьмi плута,
На наймитiв упова?
III
Сумно заспiвала
Ластiвочка люба
На питання тi:
- Скiльки свiта знала,
Скрiзь панує згуба,
Люд — узапертi.
Мiсть любовi — злоба;
Брат пiднявсь на брата,
Душить за шматок,
Та нiде пригноба
Не справляє свята,
Як-от ваш куток!
Нiде розбратання
Посеред громади
Не було, як тут.
Ницi почування,
Продажнiсть та зради
Не кули бiльш пут.
Нi в якiй краïнi
Брак самопошани
Так людей не жер,
Як у вас донинi...
Бийте, рвiть кайдани,
Доки дух не вмер! -
З отим словом втiхи
Пiсенька знiмiла,
В небi вiддалась.
У блакить з-пiд стрiхи
Ластiвочка мила
Пурхнула-знялась.
IV
Правду мовила пташина;
Чи на добре ж, чи дарма?
Перед нами — домовина,
Сором вiчного ярма.
Промiнь згас над рiдним краєм;
А ми, скiльки кожен змiг,
У провалля себе пхаєм,
Грунт пускаємо з-пiд нiг.
Та не пiзно: є поправа,
Певен я — минеться все;
Ще заблисне наша слава,
Праця вгору пiднесе.
Тiльки треба сил та труду,
Щоб не згинути цiлком,
Не стогнать до вiку-суду
Пiд вельможним канчуком.
V
Годi ж нудитись, складаючи руки;
Кличе робiтникiв рiдна земля...
Вiра, впотужнена словом науки,
Хай нас мiцнiш окриля!
Бiльше уваги до власного горя,
Бiльше любовi до люду свого!
Близько — загибель... зника наша зоря...
Чого ж нам ждати, чого?
VI
Розцвiтайся ти, веснонько красна,
Духом творчостi все онови;
У нарузi краïна нещасна...
З муки-смертi ïï вiдживи!
Розворуш нашi груди холоднi,
Запали в них притухлий огонь,
Щоб рятунок знайшли ми з безоднi,
Не стояли в борнi осторонь!
Одiгнала надовго ти хвижi,
Розбудила надiï та сни.
Баглаï — цi ворiженьки хижi,
Так послизнуть нехай i вони!
Розцвiтайся та нас iз могили
До живого життя пiдведи,
Щоб ми очi на себе розкрили;
Свiтлi думи в душi вiдроди!
