Сироти
Категории
Оригинал
Дiтки маленькi кликали маму:
— Вставай, голубко, нене кохана,
Прокинься швидше та кидай яму,
Бо ми не ïли з самого рана! —
Даремно ждати; побiгли в клуню:
— Чом не йде мама? Скажи, татуню!
— Пождiть, не плачте, дiтоньки милi,
Не видно — прийде ваша матуся,
Зварить кулешик, дасть льолi бiлi,
А я ще трохи помолочуся. —
Не ждеться дiткам,— побiгли в клуню:
— Де ж наша мама? Скажи, татуню!
Голову сумно тато понурив,
Обiйняв дiти, та що казати?
Трьома струмцями пiт з його дзюрив;
Лишив роботу, побрiв до хати,
Злагодив ïсти i знов у клуню;
А дiти вголос: — Куди, татуню?
Зiб'ються нишком собi в куточок,
Глянуть в вiконце, заплачуть гiрко;
На столi часом хоча б шматочок,
А ïх, до того, цiлих п'ятiрко...
Вони б хотiли побiгти в клуню,
Так до розправи взяли татуню.
Зростають дiтки — i голi й босi,
Вже не питають, бо зрозумiли,
Чом не приходить матуся й досi.
Нелюдськi злиднi кругом обсiли,
Опорожнили комору й клуню,
По заробiтках женуть татуню.
Надворi люто трiщать морози,
А вiя працює i днi i ночi;
Краялось серце, змерзали сльози,
Поки не сплющив навiки очi.
Побiжать дiтки iз хати в клуню: —
На кого кинув ти нас, татуню?
