СТАРИЙ ЗАВIТ

Категории

1.   1 Герасим'Юк Василь

Оригинал

Володимиру Забаштанському
Мiй тато у тифозному барацi
читав Старий Завiт.
А поруч труп
лежав. Iще вчорашнiй. Наче зруб,
зiяв барак. Не винесли i вранцi,
i тато книгу мiж собою й ним
поклав. Заплющив очi i розплющив.
Бо вимовить не мiг. А зiр подужчав.
Здiймавсь барак, мов полонинський дим.
Ще мертво спали i живi. Тому
почув мiй тато кроки.
Руку потай
поклав на книгу. I побачив постать
в барацi — наближалась у диму,
нагадуючи здалеку Чугайстра:
звисала вовна з нього, борода,
як вовна, сива, лiсова хода,
а поглядом барак, мов дебрю, — наскрiзь.
Перехрестився тато —
той не зник.
I вдруге, втретє, але той не здимiв:
вистукував копитами своïми,
немовби вiн зайшов у пастiвник.
В лiта пастушi тато мiй не раз
його стрiчав у свiтанковiй мряцi,
та вперше у тифозному барацi
цей добрий дух, як смертний страх, потряс.
Нiхто й не ворухнувся.
Мов не сплять,
а вимерли усi, як дiд, що поряд.
Про що цi люди думають, говорять,
виходячи з баракiв, як з багать?..
Не вимовити слова.
Мертвий крик
пiдкрався збоку, душить по-злодiйськи...
Все вище дим, все вище полонинський!
I плаче полонинський чоловiк
в тифозному барацi. Кличе вiн...
Вона жива. Вона жива ще, мати.
В якiй би книзi смерть свою сховати?
Хто хвойний дим пiднiме iз колiн?
А-а-а, добрий дух? Ти вовною трясеш,
копитами вистукуєш в барацi.
Ти ще закрутиш у своєму танцi,
але на цвинтар ти не вiднесеш,
бо яма там на всiх одна.
Вона
чекає нас. Вона щороку глибша.
Скликає полонських духiв тиша
з баракiв наших. Теж — на всiх одна.
Вони приходять, коли мертво ми
спимо.
I КНИГА захищає ложе.
I добрi, й злi. Нiхто з них не поможе,
коли вже нам несила буть людьми.
Вони приходять у вечiрнiй млi,
вони приходять у ранковiй мряцi.
Мiй тато у тифозному барацi
побачив ïхнi ратицi в золi.
...Мiй присмерковий полонинський дим.
Кого вiн в пiднебессi не вколише!
Мiй тато вчасно розминувся з ним
в ранковiй тишi.
Стало ще тихiше.