ОСIННI ПСИ КАРПАТ
Категории
Оригинал
Iду — немов траву чиюсь толочу —отак менi. Не погляд i не зойк
з гущавини. Та озирнутись хочу,
поглянути на слiд бодай разок.
Не видно слiду. Не крадуться тiнi.
Нiхто не скочить i — по рукоять!..
Але я знаю: є ще пси осiннi —
Вони мене почули i не сплять.
Не виють. Не печуть небеснi схили.
Отари не женуть — то вiдiйшло.
Верхи ïх вiдпустили й побiлiли —
вже був мороз. Вже вкуталось село.
Вже все забуто!
Згризено в гонитвi!
А що насподi — чорне i круте,
аж крутить листям буковим на вiтрi,
аж менша псота кумельгом iде!
Ïх спини жовтi, ïх зiницi бiлi.
Ïх лапи вiдiгрiтi у золi.
Ïх Ґазди мокрi в тихому похмiллi.
Ïх зорi вiчнi, ïх Ґаздинi злi...
А ти iдеш — печаль чиюсь толочиш.
В ногах чиïхось часом, як щеня,
заскiмлиш...
Часом озирнутись хочеш,
немовби хтось тебе наздоганя.
