ОСТАП ВИШНЯ Отак i пишу

Категории

1.   1 Проза

Оригинал

Часто письменникiв питають, як вони пишуть. Герой-оповiдач на це часто вiдповiдає жартома: А так пишу: беру папiр, беру олiвця, сiдаю собi та й пишу собi... Навряд чи можна, на його думку, навчити когось писати художнi твори, а от навчитися можна.
Працювати в газетах почав пiзно, коли було вже йому тридцять з гаком лiт. Тепер у молодi й семилiтки, й десятилiтки, й технiкуми, й унiверситети та академiï — не знаєш, за що й ухопитися. Ранiше було легше — закiнчив двi, три, а найбiльше чотири зими освiти — й хапайся за батiжок.
Вчилися тодi лише росiйською мовою, украïнських шкiл за царських часiв не було зовсiм. Героєвi-оповiдачу довелося фельдшерувати з одним дуже освiченим лiкарем, який i допомiг йому у вивченнi украïнськоï мови, й до лiтератури заохотив. Вiн же порадив i до газети написати, але той його перший допис викинули в кошик.
 Пiшов у Харковi до газети Вiстi ВУЦВК, запитав роботи будь якоï, мотивуючи тим, що знав добре украïнську мову (а таких знавцiв у той час було обмаль!). Почав працювати перекладачем. Вдачi... змалку був не сказать, щоб дуже сумноï, а зовсiм навпаки: по молодостi смiялося весело й розложисто. Якось перекладав закордонну телеграму, що здалася смiшною. Взяв та й написав до неï фейлетони (не любив цього слова, тому вигадав своє, усмiшка), вiддав заввiддiлом. Та прочитала й розреготалася, а потiм редактор звелiв надрукувати в газетi.
Так i працював то за редактора, то за секретаря, то за коректора. Якось написав усмiшку для внутрiшнього вжитку про справи редакцiйнi. Смiху було, хоч лопатами вигортай! Усi почали вмовляти писати. Тож i почав писати. Iнодi виходило, iнодi не виходило... Згодом почало частiше виходити, нiж не виходити. Почалося частiше братися за Гоголя, за Щедрiна i за Чехова... Читав, думав: Чому смiшно? Звiдки смiх? Дiстав словники, збiрники приказок... i т. д. i т. iн. I прислухався. Прислухався i в трамваях, i на базарах, i по ярмарках, i по поïздах — чому смiються, чого так весело?.. I записував.
Тепер, коли є iнститут лiтератури, факультет журналiстики, молодi легше буде починати. А тодi доводилося до всього доходити навпомацки.
Рiзнi письменники пишуть по-рiзному — однi одразу, iншi багато разiв переписують, доопрацьовують — хто як, кожен має свою манеру й бiльший до чогось талант — чи до повiстей та романiв, чи до вiршiв, чи до сатири й гумору.
Наприклад, свою знамениту Зенiтку Остап Вишня цiлком вигадав. Йому хотiлося в тi далекi, грiзнi часи написати щось дуже веселе, ... щоб люди i на фронтi, i в тилу таки по-справжньому засмiялись... Одночасно щоб... гумореска вiдiгравала й певну, сказать би, мобiлiзацiйну, пiдбадьорюючу роль.
Героями Зенiтки вiн зробив двох дiдiв — дiда Свирида та його кума, адже з ворогом воював увесь наш народ, що мав силу держати в руках як не гвинтiвку, то бодай вила.
Приклад вiйни дiда Свирида з його бабою Лукеркою навiв тому, що це смiшно. Довго радився з товаришами, боячись когось образити, перевiряв, чи смiшно, читаючи твiр своïй рiднi.
Iнколи якийсь газетний факт iз життя може пiдштовхнути до написання фейлетона, наприклад,  вiсiмнадцять сторожiв-родичiв у одному з колгоспiв, закритий на величезний замок сiльський клуб i т. iн.
Але, розумiється, найкраще бачити життя на власнi очi, вивчати його, бути серед народу, отож найкориснiшими завжди бувають поïздки в колгоспи, на фабрики, заводи, шахти i т. д. i т. iн. Сатирикам та гумористам це ще потрiбнiше, нiж комусь iншому. Письменникова зброя — мова, слово. Веселу гумореску, фейлетона, гостру (сатиру не можна написати спокiйною, холодною, хай навiть i найлiтературнiшою мовою. У сатирика та гумориста мова має бути жива, |гостра, дотепна, наближена до мови, якою розмовляє народ. Отож п доводиться прислухатися, записувати, знайомитися з фольклорними матерiалами i т. д. i т. iн..
 
Коментар
В усмiшцi Отак i пишу Остап Вишня з притаманним йому гумором та самоiронiєю дiлиться секретами своєï майстерностi: вiн старанно вивчав сатирично-гумористичнi твори класикiв, спостерiгав за життям, записував цiкавi вислови, народнi прислiв'я та \анекдоти. Найголовнiшим для себе письменник вважав пiдтримати (трудовий народ, пiдбадьорити його, вказати на хиби й недолiки, але \при цьому — з любов'ю та повагою до людини.

Метки

Отак i пишу, ОСТАП ВИШНЯ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 20-30-х РОКIВ XX СТ., ПРОЗА, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 20-30-х РОКIВ XX СТ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, 20-30, РОКIВ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ