Цар Плаксiй та Лоскотон
Василь Симоненко ()
Цареве сiмейство
Там, де гори i долини,
Де гуляє вiтровiй, —
Там цвiте краса — краïна
З дивним iм'ям Сльозолий.
I колись в краïнi тiй
Був на тронi цар Плаксiй,
Голова його мов бочка,
Очi — нiби кавуни.
В Плаксiя було три дочки
I плаксивих три сини.
Цiлими днями царева родина плакала. Плаксiй пив дитячi сльози й наказує гвардiï сльозiвцiв карати тих, хто смiється.
Дядько Лоскотон
Але в тому диво — царствi,
Зневажаючи закон,
Жив у мандрах i митарствi
Добрий дядько Лоскотон.
Вiн приходив кожний вечiр —
Хай чи дощ iде, чи снiг —
До голодноï малечi
I усiм приносив смiх.
Мав вiн вдачу теплу й щиру,
Ще й лукавинку в очах.
I була накидка сiра
В Лоскотона на плечах.
Там, де вiн з'являвся, панував смiх. Тому гвардiйцi царя полювали за ним.
Арешт Лоскотона
Розiзливсь тодi Плаксiй —
Цар краïни Сльозолий.
Гнiвно вiн гукнув iз трону:
Гей, ледачi сльозiвцi!
Хто впiймає Лоскотона,
Буде муж моïй дочцi!
Пiдлий капiтан Макака спiймав Лоскотона i привiв у Плаксоград.
Весiлля в палацi
Лоскотона посадили
За вузенькi Ґрати,
А в палацi порiшили:
— Час весiлля грати... —
Плаксiй радiв, що схопив Лоскотона й пишався собою та зятем.
Звiльнення Лоскотона
Та поки гуло весiлля,
То п'яницi вартовi
Напились якогось зiлля
Та й поснули у травi.
А вночi йшли до в'язницi
Батраки й робiтники,
Щоб звiльнити iз темницi
Лоскотона на вiки.
Робiтники захопили палац царя. Лоскотон залоскотав Плаксiя — той лопнув i помер вiд смiху. Його сiмейство розбiглося хто куди.
А Макака — забiяка
З'ïв себе iз переляку.
Так веселий Лоскотон
Розвалив поганський трон.
Сам же вiн живе й понинi, Дiтям носить щирий смiх
В розмальованiй торбинi,
В пальцях лагiдних своïх.
Своï казки В. Симоненко писав для сина, який був першим слухачем i своєрiдним критиком: поет переробляв твори доти, поки син не починав швидко ïх запам'ятовувати. Вже давно вирiс Олесь, а казки, написанi для нього, несуть радiсть i життєву мудрiсть iншим дiтям.
Цар Плаксiй та Лоскотон, ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
