У нашiм раï на землi
Категории
Оригинал
Нiчого кращого немає,Як тая мати молодая
З своïм дитяточком малим.
Буває, iнодi дивлюся.
Дивуюсь дивом, i печаль
Охватить душу; стане жаль
Менi ïï, i зажурюся,
I перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тiєï матерi святоï,
Що в мир наш бога принесла...
Тепер ïй любо, любо жити.
Вона серед ночi встає,
I стереже добро своє,
I дожидає того свiту,
Щоб знов на його надивитись.
Наговоритись.
Це моє! Моє!—
I дивиться на його,
I молиться за його богу,
I йде на улицю гулять
Гордiше самоï царицi,
Щоб людям, бачте, показать
Своє добро.
А подивiться!
Моє найкраще над всiми!
I ненароком iнший гляне.
Весела, рада, боже мiй!
Несе додому свого Йвана.
I ïй здається, все село
Весь день дивилося на його.
Що тiлько й дива там було,
А бiльше не було нiчого. Щасливая!..
Лiта минають.
Потроху дiти виростають,
I виросли, i розiйшлись
На заробiтки, в москалi.
I ти осталася, небого.
I не осталося нiкого
З тобою дома.
Наготи Староï нiчим одягти
I витопить зимою хату.
А ти не здужаєш i встати.
Щоб хоч огонь той розвести.
В холоднiй молишся оселi
За ïх, за дiточок.
А ти.
Великомученице?
Села Минаєш, плачучи, вночi.
I полем, степом iдучи,
Свого ти сина закриваєш.
Бо й пташка iнодi пiзнає
I защебече:
Он байстря.
Несе покритка на базар
Безталанная! де дiлась
Краса твоя тая.
Що всi люде дивувались?
Пропала, немає!
Все забрала дитиночка
1 вигнала з хати,
I вийшла ти за царину,
З хреста нiби знята.
Старцi тебе цураються,
Мов тiï прокази.
А воно таке маленьке,
Воно ще й не лазить.
I коли-то воно буде
Гратись i промовить
Слово мамо. Великеє,
Найкращеє слово!
Ти зрадiєш; i розкажешДитинi правдиво
Про панича лукавого,
I будеш щаслива.
Та недовго.
Бо не дiйде
До зросту дитина,
Пiде собi слiпця водить,
А тебе покине
Калiкою на розпуттi,
Щоб собак дражнила,
Та ще й вилає.
За те, бач.
Що на свiт родила.
I за те ще, що так тяжко
Дитину любила.
I любитимеш, небого.
Поки не загинеш
Межи псами, на морозi,
Де-небудь пiд тином.
Коментар
Будучи на засланнi, в далеких казахських степах, Т. Шевченко нiколи не забував рiдного краю, думкою линув до нього. I проймався глибоким спiвчуттям до знедолених, особливо жiнок. Згадував матiр, сестер, добру сусiдку Оксану. По-рiзному склалася ïхня доля.
Щаслива мати тiшиться своïм дитям. ïй здається, що кращого за нього немає у свiтi, i всi також милуються ним. Але проходить с, дiти виростають, змушенi кидати матiр одну i йти на заробiтки. А вона все молиться за них. Iнша мати проклинає своє материнство, адже вона — по крихiтка, ïï дитина — байстря вiд лукавого пана, який порозважався й покинув. Усi люди також вiдвертаються вiд них. Яка доля такоï дитини? Тiльки старцiв водити, а матерi — загинути десь пiд тином.
Вiрш пройнятий гарячим спiвчуттям до долi жiнки-матерi, а слова:
У нашiм раï на землi
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своïм дитяточком малим
стали афоризмом.
