МАЙСТЕР I МАРГАРИТА. Частина друга. Роздiл 19-26
Роздiл 19 МАРГАРИТАЗа мною, читачу! Хто сказав, що немає на свiтi справжнього,
вiрноï о, вiчного кохання? Хай вiдрiжуть брехуновi його мерзенний
язикi а мною, читачу, тiльки за мною, i я покажу тобi таке кохання! ]
Нi. …аистер помилявся, коли в лiкарнi о тiй опiвнiчнiй порi з
гiркотою казав, що вона забула його. Такого не могло бути
Кохану його звали Маргаритою Миколаïвною. Все, що майстер ка-i зав
про неï бiдолашному поетовi, було правдою. Вона була правдива -
ГЯхСГ?ЗД1ТНа ЯТИрIЧНа Маргарита була
дружиною якогось фахiвця. Чоловiк ïï був молодий, вродливий,
добрий, чесний i обожню
вав свою дружину. ïй не бракувало грошей, вона могла купити все, що
ж забаглося. Маргарита Миколаïвна нiколи не торкалася
примуса…
I а вона не була щасливою жодноï хвилини, ïй потрiбен був вiн,
майстер i аж нiяк не готична вiлла, i не окремий сад, i не грошi…
i Маргарита прийшла наступного дня в будиночок майстра i дiзналася, що
майстра вже немає. Вона часто плакала, довго й гiрко: Навiщо я
тiєï ночi пiшла вiд нього? Яке безумство! Я повернулася на
ступного дня, але було вже запiзно. Як нещасний Левiй Матвiй
Горо самого дня, коли вiдбувалася безглузда круговерть усiляких подiй у
Москвi, Маргарита прокинулася опiвднi в своïй спальнi яка заскленою
стелею виходила у башту вiлли. Вона не заплакала, бо
прокинулася з передчуттям, що сьогоднi, нарештi, щось станеться, бо мала
вона вiщi сни…
Сон був справдi надзвичайний. Вона нiколи не бачила увi снi майстра, а
тут приснився. Приснилася невiдома Маргаритi мiсцина . кострубатим
мiстком над каламутною весняною рiчечкою. Безрадiс- I нi миршавенькi
дерева. Самотня осика, а далi — хижка… Пекельне I мiсце для
живоï людини! Але увi снi Маргарита побачила його вiн
106МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
подавав ïй знаки й кликав… Маргарита по купинах побiгла до
нього i… прокинулася.
Сон цей може означати лише щось одне з двох, мiркувала Маргарита, якщо
вiн мертвий i кликав мене, то я невдовзi помру. Це дуже добре, бо мукам
тодi прийде край. Або вiн живий, тодi вiн дає про себе знати! Вiн
хоче сказати, що ми ще побачимося. Так, ми по- Гiпчимося скоро!
Чоловiк ïï поïхав у вiдрядження, три доби вона сама собi
господиня. Дiставши свободу, Маргарита з усiєï квартири
обрала темну, без ïï iкон, кiмнату, де у шафах зберiгався
усiлякий мотлох. Вона висунули нижню шухляду й дiстала те єдине
вартiсне, що мала в життi, старий альбом з коричневоï шкiри, в
якому була фотографiчна картки майстра. Книжечка ощадкаси з внеском у
десять тисяч на його iмя, спресованi помiж аркушиками цигаркового паперу
пелюстки насушеноï троянди i частина зшитку в повний аркуш,
списаного на друкарськiй машинцi, з обгорiлим нижнiм краєм.
Повернувшись iз цим скарбом до себе в спальню, Маргарита посидiла
близько години, тримаючи на колiнах пошкоджений вогнем зошит, гортаючи
його i перечитуючи те, в чому пiсля палiння не було пi початку, нi
кiнця: Пiтьма, що надiйшла вiд Середземного моря, накрила ненависне
прокураторовi мiсто. Щезли висячi мости, якi єднали храм зi
страшною Антонiєвою вежею, опустилася з неба хлань i залила
крилатих богiв над гiподромом, Хасмонейський палац з бiйницями, базари,
караван-сараï, провулки, ставки… Пропав ршала- iм велике
мiсто, наче i не було його у свiтi…
Маргаритi хотiлося читати далi, але далi нiчого не було, крiм нерiвних
вугiльних торочок. Вона залишила зошит i довго сидiла, не спускаючи очей
з фотографiï майстра. Потiм сльози висохли. Маргарита акуратно
склала своє майно, i вже за кiлька хвилин одягла иильто, щоб iти
гуляти. Наташа, хатня робiтниця, запитала, яку страву готувати на друге
i почала розповiдати казна-що про фокусника в театрi, який усiм роздав
по два флакони закордонних парфумiв i панчохи безплатно, а коли публiка
вийшла на вулицю — — усi були голiсiнькi! Громадянки у самих
панталонах бiгли Тверською! Маргарита Миколаïвна зробила ïй
зауваження: Ну як вам не соромно, ни письменна, розумна дiвчина, в
чергах патякають чортзна-що, а ви повторюєте!
Смiшна розмова закiнчилася приємним сюрпризом для Наташi.Маргарита Миколаïвна подарувала ïй панчохи i пляшечку
одеколону i просила лише про одне не бiгати в самих панчохах Тверською i
нiкого не слухати.
107
МИ ХАЙ ЛО_БУЛ Г А К О В. Майстер i Маргару
«Иошi сидiла пiд Кремлiвською стiною на однiй iз лав
позтаттт
сидiла я У И њ ГЩИН'- ж. лавi во.
сидiла поруч з ним… Якщо тебе заслали, то чому ти не даєш
знати гт»
себе? Ти IЮМкВ мене? Нi. , чомусь на вiрю в це
п(СГ 1 ШСЬКИИ гамiр усе вираивгiше, близячись, чулися удари Я
рвбана i фальшуватi г^тсу тгшЯ IТл; тт удари ов
бiль з музиками.
всяувiчт пл шдкРИта похоронна машина, на нiй трунi кшиого,
6ул якiсь дивно
б я запродала душу, аби дiзнатися, чи живий вiн? Кого по ховають з)
такими дивовижними обличчями?.. 1
МАСОЛIтТ тГГа: :БёрлЬза Михайла Олександровича,
голову
прГт'п1лiГсТ В НИХ НаСТРIЙ! ВЗУТЬ МРЦЯ а
дь лише
iро ге, куди подiлася його голова…
го грХ7янинаМИЯОЛаïВНа
њернулась 1 побачила поруч невiломо-
” громадянина. Яка голова?.. Той, хто говорив, був невисокий на
рiст вогненно рудий, з iклом, у накрохмаленiй бiлизнi, в смугасто-
бГяКскТЮМ; В ЛаКњВаНИХ ЧРВИКаХ 13
КњТЛК- 1
гТпг Р а а 3 кишенi стирчала обгризена куряча
кiстка )
труни… -
Н^Тнив^ВiнРИб0НДйВСЬК0-
МУ—Д0МI ГњЛОВУ МРЦЯ ВКраЛИ
3 трiбна ця голова» ~ Нейвiрнии
скандал! Кому й навiщо по
Маргарита подумала, що, мабуть, за труною йдуть лiтератоюи Так, так,
вони самiсiнькi, — сказав незнайомець ШрГрИТаза^
:?ГРДНИХНМаКРИТИКаЛаТуо? *Як же його Тоже не УТИ? Он вiн з
:краю в четвертiй шерензi. Попелястий… А ви я бачу
в,Тя МИДИТ ЦЬОГњ Латунського-
* *Яще декого ненавиджу — вiдповiла Маргарита, але про це нецiкаво
говорити… I
I ак, звiсно, що тут цiкавого, Маргарито Миколаïвно — о
незнайомець. Маргарита вразилася: звiдки вiн ïï знаТтой яiдпЗ
що послании до неï у справi: щоб сьогоднi ввечерi запросити в гестi
до
одного дуже значного iноземця стi Дч
ска^аТоГ Р?ВаГЯ: *7 ВИ
ВУЛИЙ 3' Ы -отвi. — сказала вона.
Дурепа! — образився рудий i тiєï ж митi промовив-
108 Ш Щњ надшшла В1Д
Середземного моря, накрила ненависне
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
прокураторовi мiсто. Щезли висячi мости, якi єднали храм зi
страшною Антонiєвою вежею, опустилася з неба хлань i залила
крилатих бо- Ii I ïï над гiподромом, Хасмонейський
палац з бiйницями, базари, кара- мiш-сараï, провулки, ставки…
Пропав ршалаïм велике мiсто, начеi но було його у свiтi… Так
пропадiть же ви пропадом з вашим обгорiлим iнчитком i сушеною трояндою!
Сидiть тут на лавi сама i благайте його, щоб вiдпустив вас на волю, дав
дихати повiтрям, пiшов би з памятi!..
Побiлiвши обличчям, Маргарита повернулася до лави: Я нiчого м>
збагну, тихо заговорила Маргарита. Як ви могли дiзнатися про моï
думки?.. Чужинець назвався Азазелло, але бiльше нiчого иi> хотiв
говорити. Маргарита благала хоч щось розповiсти про майстра, чи живий
вiн.
Азазелло заспокоïв: так, ïï коханий живий… А
запрошено ïï до чужоземця цiлковито безпечного i жодна душа не
знатиме про цi вiдмiлини. Про мету вона дiзнається пiзнiше…
Маргарита запитала, яка
III користь йти до незнайомця? …Ви скористаєтесь
нагодою… Мар- гприта зрозумiла, що дiзнається про нього, i
одразу вирiшила: Пiду!
11 iду куди завгодно!
Тодi Азазелло дiстав з кишенi круглий золотий футлярчик: Сьогоднi
увечерi, якраз о пiв на десяту, завдайте собi труда, роздягнувшись
догола, натерти цiєю маззю обличчя i все тiло. Далi робiть як
ииаєте, але не вiдходьте вiд телефону. О десятiй я вам
зателефоную…
Я йду на все заради нього, бо нi на що у свiтi бiльше не маю надiï.
Коли ви мене занапастите, вам буде ганьба! Я згодна доконати цю ко-
мпдiю з натиранням, згодна йти навiть до чорта в зуби!.. сказала
Мiтгарита.
Раптом Азазелло щось побачив позаду Маргарити. Вона обернула- ”III. але
нiчого не угледiла. Тодi вона повернулася, але пояснень давати не було
вже кому: спiвбесiдник зник. Маргарита поспiхом побiгла
Ллександрiвського саду геть.
Роздiл 20 КРЕМ АЗАЗЕЛЛО
Мiсяць у вечiрньому чистому небi висiв повний, проглядаючи крiзь п 1-i
тя клена. Липи та акацiï помережили землю в саду складним вiзе- I
iунком плям. Трiйчасте вiкно в баштi, розчинене, але завiшене шторою,
гнiтилося шаленим електричним свiтлом. У спальнi горiли всi вогнi.
Маргарита Миколаïвна сидiла перед трюмо в самому купальному х нлатi
i в чорних черевичках, не зводячи очей з годинника. Нарештi донга
стрiлка впала на двадцять девяту хвилину десятоï. Серце Марнi рити
стрiпнулося, так що вона не змогла навiть вiдразу взятися за
109И X А Й Л ОБ У Л Г А К О В. Майстер i Маргарита
футлярчик. Опанувавши себе, Маргарита вiдкрила його й побачил маснии
жовтуватий крем. Вiд нього тхнуло болотом. Кiнчиком паль, ця Маргарита
поклала невелику грудочку крему на долоню i почад втирати крем у лоб i
щоки. Крем легко мастився i, як здавалося, о; разу ж й випаровувався.
Повискубуванi пiнцетом брови погустiшали i чорними рiвними дугами
пролягли над позеленiлими очима. Тонка зморшка на лоб зникла без слiду.
Зникли i жовтенькi тiнi коло скронь, i двi ледве по мiтнi павутинки
довкола зовнiшнiх кутикiв очей. Шкiра налилася рiвною рожевою барвою,
чоло стало бiле й чисте… На тридцятирiч] ну Маргариту з люстра
дивилася вiд природи кучерява, чорноволоса жiнка рокiв двадцяти, яка
нестримно реготала, показуючи зуби.
Насмiявшись, Маргарита вискочила з халата одним скоком, за черпнула
легкии масний крем i сильними рухами почала втирати його в шкiру тiла.
Воно одразу порожевiло й загорiлося. Потiм умить мя] зи рук i нiг стали
пружними, а потiм тiло Маргаритине втратило вагу,
Ну и крем! Ну ж i крем! закричала Маргарита. Вона пере мiнилася не
тiльки зовнi. Тепер у нiй у всiй, у кожнiй часточцi тiла збулькувала
радiсть, i вона вiдчувала, як цi бульки поколюють i лоскочуть усе
ïï тiло. Маргарита вiдчула себе вiльною вiд усього i збагнула,
що сталося саме те, про що ïй вранцi говорило передчуття. I що вона
покидає вiллу i своє дотеперiшнє життя назавжди.
I вона, оголена, стала пiдлiтати час вiд часу в повiтря, потiм пере-
оiгла до чоловiкового кабiнету. На вирваному з нотатника аркушик* вона
написала:
Прости мене i якнайшвидше забудь. Я вiд тебе йду навiки. Нi шукай мене,
це марна справа. Я стала вiдьмою вiд горя i бiди, що впа ли на мене.
Менi час. Прощавай.
Маргарита
Потiм Маргарита прилетiла в спальню. Як ви це робите, Маргари-
1 то Миколаïвно?* — здивувалася Наташа. Це крем!
Крем, крем!* — вiдповiла Маргарита.
… У цей час звiдкисьiз iншого боку провулка, з вiдчиненого вiкна,
вирвався i полетiв гучний вiртуозний вальс, i почувся гуркiт машини, яка
пiдкотилася до ворiт. Маргарита нетерпляче чекала дзвоника Азазел-
ло… А коли вiн зателефонував, вiдповiла: Любий, любий Азазелло!*
Вже час. Вилiтайте. Коли будете пролiтати над ворiтьми, прокри- ; чiть:
Невидима! Потiм полiтайте над мiстом, а там на пiвдень геть з мiста, i
просто на рiчку. На вас чекають! — сказали в слухавцi.
Маргарита повiсила слухавку, i тiєï митi в сусiднiй кiмнатi
щось
110МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
деревяно застукало i почало битись у дверi. Маргарита розчахнула
ïх, i щiтка для пiдлоги, щетиною догори, танцюючи, влетiла в спаль-
пк>. Маргарита верескнула вiд захвату i вискочила на щiтку верхи. Гут
тiльки у вершницi промайнула думка, що вона в цiй метушнi забула
одягтися. Вона скоком дiсталася до лiжка i схопила якусь блакитну
сорочку. Змахнувши нею, як штандартом, вона вилетiла у вiк но. I вальс
над садом загримiв ще гучнiше.
Прощавайте назавжди! Я вiдлiтаю! гукала Маргарита. Тут попа усвiдомила,
що сорочка ïй нi до чого i залишилася голою…
- Прощавай, Наташо! прокричала Маргарита i смикнула щiтку.
- 11 евидима! Невидима! ще гучнiше крикнула вона i помiж вiттям к пена, яке вдарило ïï по обличчю, понад ворiтьми вилетiла у прову iiок. I слiдом за нею полетiв неймовiрно шалений вальс.
Невидима i вiльна! Невидима i вiльна! Пролетiвши своïм провулком,
Маргарита потрапила у наступний… Третiй провулок вiв просто до
Арбату…. Вона трохи промахнулася i плечем вдарилася об якийсь
свiтляний диск… У кiнцi провулка ïï увагу привернуло
пишне гро- мпддя восьмиповерхового будинку. Дiм Драмлiту. Узявши щiтку
пiд пахву, Маргарита увiйшла у дверi i побачила поряд iз лiфтом чорну
велику дошку, а на нiй номери квартир i прiзвища мешканцiв.
I однявшись у повiтря вище, вона нетерпляче почала читати прiзвища:
Хустов, Двобратський, Квант, Бескуднiков, Латунський…
Та це ж вiн занапастив майстра! Латунський вiсiмдесят чотири…
сказала собi Маргарита. I почала шукати, де живе Латунський. Ось налiво
82, направо 83, ще вище, налiво 84! Ось I картка О. Латунський.
Маргарита зiскочила зi щiтки, подзвонила раз, другий, третiй. Нiхто не
вiдчиняв. Тодi Маргарита повернулася назад, визначаючи пiïсна
квартири саме Латунського. Впевнившись, вона пiднеслася у повiтря i за
кiлька секунд вже входила в розчинене вiкно до неосвiт- леноï
кiмнати… Кажуть, що й досi критик Латунський блiдне, згадуючи той
жахливий вечiр i святобливо вимовляє iмя Берлiоза…
…Коли Маргарита повернулася з кухнi, у неï у руках був важкий
молоток. Гола й невидима Маргарита стримувала себе, руки ïï
трусилися вiд нетерплячки. Старанно нацiлившись, Маргарита вдарила по
клавiшах рояля, i по всiй квартирi загучав перший жалiбний зойк.
Надривно лунав нi в чому не винний беккерiвський кабiнетний iнструмент.
Клавiшi в ньому провалювалися, кiстянi накладки вiдска-
111МИ ХАЙЛО Б УЛ ГА К О В. Майстер i Маргарита
кували… Iнструмент гув, хрипiв, дзвенiв, вив. Зi звуком револьвег
ого пострiлу трiснула пiд ударом молотка верхня полiрована дек
Важко дихаючи, Маргарита рвала i мяла молотком сгруни
у . , ‘ *- щ иi иуии…
паючГбог'Г ВЖ бIГЛа ВњДа‘ 3 КУХНI В
КњРИДњР Уже мчав потiк. IПльi ючи
босими ногами у водi, Маргарита вiдрами носила воду з кухЛ
в кабiнет критика i виливала ïï в шухляди письмового столу Роз
^'
мавши молотком дверцята шафи в кабiнетi, витягла у спальнi iз дзеï.
човнилi КњСТЮМ КРИКа 1
ВТњПИЛа Й0Г0 У ваннi- Повну чорнилi
ня Ю ВИЛИЛа В ПИШНњ ПIДбИТ
двоспальне лiжко. Руйнув
ня, якi вона вчиняла, давали ïй гостру насолоду…
них'у^еЛ1бГИНКУ ВИРУВаЛњ-
БIГали 1 щось вигукували люди. Серед, их уже
мелькали мiлiцiонери… Але подальше вже не цiкавило Мар-i
ршу. ..римiрявшись, щоб не зачепитися за якийсь дрiт, вона мiп-
Го ГИСЛа Щ1ТКУ1 ВМИТЬ опинилась вище нефортунного
будинку. ппшпТК П1Д НЮ П0ХИЛИВСЯ набiк i
провалився вниз. Маргарита ще пришвидшила щiтку, i все скупчення дахiв
кануло пiд землю а Та
сть нього з явилося озеро тремтливих електричних вогнiв За се-
яки лей.
Тiєï ж митi Маргаритi сяйнула думка, що даремно вона так неса-
мовито жене щiтку. I що вона позбавляє себе змоги бодай
що розгле-
Д ти. Маргарита нахилила щiтку щетиною вперед i, уповiльнившись
лГлiсi0 вТн лЗМЛI МаРГаРИТУ
ВЖ њбДаВаЛО пах0^ами Н их лiсiв.
Вона летiла над самiсiнькими туманами росяного лугу по-
«Г~» аЖКИЙ ШУМ п. ря по,у,сња-
ДУ. Маргариту наздогнала Наташа. и поза
Вона гола-голiсiнька, намащена Маргаритиним кремом, з розвi-
яним за вiтром волоссям, летiла верхи на гладкому кнуровi, який
а тис у переднiх лапах портфель. Добре приглянувшись, Маргари- та
впiзнала у кнуровi сусiда, Миколу Iвановича. Серденько Марга-
~ИГ=.Т*Га я i йому*
У, i йому! Та ж i ми хочемо жити i лiтати! Простiть мене пове- лителько,
та я не повернуся, нi за що не повернуся!
Далi вони полетiли разом…
мiс^ГГГон~УВаЛ: ЛТI П0ВIЛЬН0 в
пустельнiй i невiдомiй цевостi Вона вiдчувала близькiсть води i
здогадувалася, що мета
3ЛурКвишГ За
РНњЗIЙШЛИСЯ 1
МаРРита тихо пiдлетiла до крейдя- ного урвища. За ним
унизу в тiнi лежала рiка. Трiпотiло свiтло вiд
гнища, снували якiсь постатi. Здавалося, що звiдти долинає якась
веселенька музика. якась
т МаргаРита вскочила з урвища i швидко
дiсталася до води. ВодаМИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
ипдила ïï пiсля повiтряноï гонитви. Легке ïï
тiло, як стрiла, розкраяло поду, а стовп води викинуло мало не до самого
мiсяця…
Тiльки-но Маргарита торкнулася вологоï трави, музика пiд верни ми
зазвучала дужче i веселiше спалахнули iскри над вогнищем. Пiд гiллям
верб, усипаних нiжними пухнастими сережками, сидi- пи жаби i грали на
деревяних дудах бравурний марш на пошануваннi! Маргарита. Прозорi
русалки зупинили свiй танок над рiчкою i замикали Маргаритi водоростями.
Голi вiдьми вишикувалися i почали присiдати та вклонятися придворними
поклонами. Хтось козлоногий пiдлетiв i припав до руки, розкинув на травi
шовк, поцiкавився, чи добре купалося королевi, запросив прилягти й
вiдпочити.
Потiм ïй подали машину. На острiв впала булана вiдкрита машини, на
шоферському мiсцi сидiв чорний довгоносий грак у фуражцi i и рукавицях з
вiдлогами. Маргарита опустилася на широке заднє си- шння. Острiв
зник, зникла рiчка, Маргарита помчала в Москву.
Роздiл 22 ПРИ СВIЧКАХ
Рiвне гудiння машини, яка високо летiла над землею, заколисувано
Маргариту. Стуливши повiки, вона вiддала обличчя вiтру i думала Iи сумом
про покинутий нею невiдомий берег рiчки… Пiсля всiх див I
чпклунств вона вже здогадувалася, до кого саме ïï везуть, але
це не
” и кликало в нiй страху. Надiя на те, що там ïй поталанить
повернути гпоє щастя, робила ïï безстрашною.
Висадивши Маргариту, яка нi про що не питала, коло одного з надгробкiв
безлюдного кладовища в районi Дорогомилова, грак запустив мпiиину,
спрямувавши ïï просто в яр, де вона з гуркотом i згинула.
Тiєï ж митi вiд одного з памятникiв вiдокремилася чорна тiнь
Лiтзелло. Вiн рухом запросив Маргариту сiсти на щiтку, сам скочив нм
довгу рапiру, вони стрiмко злетiли i за кiлька секунд, не побаченi
жодною живою душею, опустилися коло будинку 302-бiс на Садо-
” Iй вулицi. Маргарита зi своïм проводирем була бiля дверей
квартири 50. Дзвонити не стали, Азазелло безгучно вiдкрив дверi
своïм и иючем.
Перше, що вразило Маргариту, це та пiтьма, в яку вона потрапили .
Тiєï ж митi попереду заблищав вогник якоïсь
лампадки… Почали пiднiматися якимись широкими приступками, i
Маргаритi здалося, що ïм не буде кiнця… Вогник наблизився
впритул, i Маргарита побачила освiтлене обличчя Коровєва-Фагота.
Щоправда, зовнiшня подоба його змiнилася. Вогник вiдбився не
ïï ипдтрiснутому пенсне, а в моноклi, щоправда, також надтрiснуто-
113МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
му. Вусики на нахабнiй мармизi були пiдкрученi i намащенi, вiн б убраний
у фрак.
Маг, регент, чародiй, перекладач чи бiс його зна хто словом, К1
ровєв уклонився i, широко повiвши лампадкою в повiтрi, запр сив
Маргариту йти слiдом за ним. Азазелло зник. I
Маргарита збагнула, що вона перебуває в просто неосяжнiй зал та ще
й з колонадою, темною i, з першого враження, безкiнечною. У Коло
якоïсь канапки Коровєв зупинився, поставив свою лампаг ку на
якусь тумбу, рухом запропонував Маргаритi сiсти, а сам примо тився
поруч. Вiн вiдрекомендувався: Коровєв. Вас дивує, що нем/
свiтла? Просто мессiр не любить електричного свiтла, i ми вдамося д|
нього в найостаннiший момент. I тодi його не бракуватиме…
Та Маргариту найбiльше цiкавило, де усе це вмiщається. Найпро тiше
зi всього! вiдповiв Коровєв. Тому, хто знається на пятому
вимiровi, нiчого не варто розсунути примiщення до бажаних розмi рiв, до
чорт знає яких меж! …Але вертаймося до справи, Маргарит
Миколаïвно. Ви жiнка вельми розумна i, безперечно, вже здогадали ся
про те, хто наш хазяïн… Щорiк мессiр дає один бал. Вiн
зветьс^ весняним балом повнi, або балом ста королiв… так ось:
мессiр паруб^ кує, як ви, певно, розумiєте й самi. Але
потрiбна господиня… Уста лилася традицiя господиня балу має
неодмiнно називатися Марга ритою, по-перше, а по-друге, вона має
бути з мiсцевих. Сто двадця одну Маргариту знайшли ми в Москвi, а, чи
вiрите, жодна не при датна. Ви не вiдмовитесь перебрати на себе цей
обовязок?
Маргарита погодилася. Вони пiшли мiж колонами i нарештi дiсi тались
якоïсь iншоï зали, в котрiй чомусь пахло лимонами.
Коровєв| порадив ïй нiколи нiчого не боятися i сказав, що бал
буде бучний Приïдуть особи, влада яких колись була дуже велика, але
усi вони! дуже малi у порiвняннi з мессiром. До того ж вiн сказав, що
Маргарита й сама королiвськоï кровi.
О королево, питання кровi найскладнiшi питання у свiтi! сказав
Коровєв. I якби розговорити декотрих прабабусь, а особливо тих,i
що мали репутацiю скромниць, предивнi таємницi розкрилися б. Я анi
трохи не схиблю, якщо, кажучи про це, нагадаю примхи тасованоï
колоди карт. речi, у яких цiлковито неспроможнi анi барєри мiж стана-
1 ми, анi кордони мiж державами. Вгадайте: одна з французьких коро лев,
що жила в шiстнадцятому сторiччi, напевно, страшенно вразиласi б, якби
хтось сказав ïй, що ïï премилу прапрапраправнучку я через
багаi то лiт вестиму пiд руку в Москвi бальними залами… Але ми
прийшли!* Коров єв задув свою лампадку, i вона зникла в нього з
рук… Дверi розчинилися. Кiмната була дуже невелика. Маргарита
побачила
114МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
дубове лiжко з брудними простирадлами i подушкою. Перед лiжком нтонв
дубовий на рiзьблених нiжках стiл, на якому мiстився канде- пнОр iз
гнiздами у виглядi пташиних лап iз кiгтями. У цих семи золотих лапах
горiли товстi восковi свiчi. На столику була велика шахiвниця з
фiгурками, надзвичайно мистецьки виробленими… У кiмнатi i к нуло
сiркою та смолою.
Серед присутнiх Маргарита одразу впiзнала Азазелло, який те- ШЧ> був
зодягнутий у фрак i стояв коло спинки лiжка. Гола вiдьма, Гилла, котра
так збентежила буфетника Варєте, сидiла на килимку иiмiо лiжка,
мiшаючи щось в каструлi.
Окрiм них у кiмнатi був ще величезний чорний котяра, який сидiв
ïï ïï писокому табуретi перед шаховим столиком i
тримав у правiй лапi ”””и хового коня. Гелла пiдвелася i вклонилася
Маргаритi. Те саме зро- Пи ïï i кiт, зiскочивши з табурета,
… шаркаючи правою задньою ла- о. Вiн упустив коня i полiз за ним
пiд лiжко.
На лiжку сидiв той, кого ще зовсiм недавно бiдолашний Iван на Патрiарших
переконував у тому, що диявола не iснує.
Два ока упялися Маргаритi в обличчя. Праве iз золотою iскрою IIII днi,
лiве порожнє i чорне, як вузьке вушко голки, нiби вихiд у Придонну
криницю. Воландове обличчя було скошене набiк, правий и уi ик рота
вiдтягнуто донизу, на великому лобi були зморшки. Шкiру нiби навiчно
спалила смага.
Воланд був у самiй нiчнiй довгiй сорочцi, бруднiй i залатанiй н лiвому
плечi. Одну ногу вiн пiдiбгав пiд себе, другу витягнув на <м лiнчик.
Колiно цiєï темноï ноги Гелла натирала якоюсь маззю. Ще
|иiiiiледiла Маргарита на розкритих безволосих грудях Воланда ви-
iiiiшiiого з чорного каменя жука на золотому ланцюжку i з якимись
мiк'i.менами на спинцi. Коло Воланда на лiжку стояв дивовижний,
” пче живий i освiтлений з одного боку сонцем, глобус.
Вiтаю вас, королево, i прошу дарувати менi оцей домашнiй yfllp…
голос Воланда був низький i хрипкий. Вiн узяв з лiжка дiиiгу шпагу.
Нахилився, поворушив пiд лiжком i сказав: Вилiзай! iiiiртiя
вiдмiняється. Прибула гостя!*
Маргарита заперечила: не треба переривати гру. Шаховi журнали i i лати
ли б добрячi грошi, аби тiльки дiстати змогу ïï надрукувати.
IIи iпiнд сказав до себе: Так, має рацiю Коровєв! Як
примхливо тасу- тi.си колодаï Кров!
Нiн простягнув руку i поманив до себе Маргариту, посадив на лiж- шi
поруч з собою: Ну, якщо ви так чарiвливо любязнi, а я нiчого iн- Iiiпго
не чекав, так будьмо без церемонiй… Вiн нахилився до краю iiжiса i
крикнув: I довго буде тривати оце блазенство пiд лiжком?
115
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Нi, я бачити не можу цього блазня. Подивiться, що вiн там, пiд лi>
ком, зробив iз собою! Викачаний у пилюцi кiт, стоячи на заднi лапах, тим
часом вклонявся Маргаритi. Тепер на шиï кота опинил ся бiла краватка-
метелик, а на грудях перламутровий дамський нокль на ремiнцi. Окрiм
того, вуса кота було визолочено…
Шах королю, сказав Воланд. Будь ласка… кiт почав дивитися на дошку
у бiнокль.
Воланд представив Маргаритi свiй почет: оцей, що клеïть д^ ня, кiт
Бегемот, з Азазелло та Коровєвим Маргарита вже бу.;^^ знайома,
слугиня Гелла метка i кмiтлива. Оце й усi товариство! невелике,
розмаïте i нелукаве… Воланд замовк i почав повертати перед
собою свiй глобус, вироблений так майстерно, що синi океану на ньому
ворушилися, а шапка на полюсi лежала, неначе справжнi крижана i снiжна.
На шахiвницi тим часом живi фiгури змiшалися: знервований ко-I роль у
бiлiй мантiï тупцював на клiтинцi, здiймаючи у вiдчаï руки, I
троє бiлих пiшакiв з алебардами розгублено дивилися на офiцера, ще
розмахував шпагою i вказував уперед, де у сумiжних клiтинах буле видно
чорних вершникiв Воланда.
Бегемот програвав. Вiн почав корчити гримаси i пiдморгувати своєму
королю, роблячи усiлякi витiвки. Нiчого не допомагає* докинув
Коровєв. Ну, i довго це триватиме? Шах королю. Король на клiтинцi
Г-два, не дивлячись на дошку, сказав Воланд. Вiн ба-| чив, що кiт
махлює…
Пiдлотник… ти здаєшся чи нi? гукнув пронизливим голосом
Воланд. Кiт поклав лiктi на стiл, уткнув вуха в лапи i почав думатиТ
Нарештi вiн сказав: Здаюсь. Але виключно тому, що не можу грати в
атмосферi цькування з боку зловмисникiв! вiн пiдвiвся, i шахо^Г вi
фiгурки полiзли в скриньку.
Потiм Маргарита втирала у хворе Воландове колiно якесь гарячi вариво,
яке палило руки… Воланд запитав, чи є в неï якась
печаль! яка труïть душу? Нi, мессiре, нiчого цього немає,
вiдповiла розумниця Маргарита.
Кров великий чинник, невiдомо чому весело сказав Во-I ланд i показав
ïй свiй глобус: Ось берег океану… Вiн наливається
вогнем… Там почалася вiйна. Якщо ви наблизите очi, ви побачите й|
подробицi…
Тут Азазелло примiтив стороннiх кнура та Наташу. Воланд дозволив ïй
залишитися коло Маргарити, а кнура наказав вiдпра-» вити на кухню.
Тут непорозумiння, вона, бачите, мазнула його| кремом… заступилася
Маргарита. Хто його рiзатиме? Хай поси-
116МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
дитi. разом iз кухарями, оце й усе! Не можна ж пустити його у бальну ним
у! вiдповiв Воланд.
Лзазелло нагадав, що надходить пiвнiч. Воланд запросив: Прошу мис…
Наперед вдячний вам. Не розгублюйтесь i нiчого не бiйтеся. Нiчого не
пийте, окрiм води…
Маргарита пiднялася з килимка, i тодi в дверях виник Коровєв.
Роздiл 23 ВЕЛИКИЙ БАЛ У САТАНИ
Надходила пiвнiч, доводилося поспiшати. Маргарита невиразно банi iш
довколишнє. Запамяталися свiчки i самоцвiтний якийсь басейн. Коли
Маргарита стала на дно басейну, Гелла i Наташа, що допомагали III,
обдали Маргариту якоюсь гарячою, густою i червоною рiдиною. Марi рита
вiдчула солоний смак на губах i зрозумiла, що ïï миють кровю.
Кривава мантiя змiнилася густою трояндовою олiєю. Потiм Маргариту
И и пули на кришталеве ложе i стали до блиску розтирати якимось великим
зеленим листям. Тут зявився кiт i заходився допомагати.
Маргарита не памятає, хто пошив ïй iз пелюсток бiлоï
троянди че- [iшiички i як цi черевички самi собою позастiбалися золотими
пряжi' йми. Якась сила пiдкинула Маргариту i поставила перед дзеркалом,
” II волоссi сяйнула королiвська дiамантова корона. Звiдкiлясь узявшi
IСоровєв i повiсив на груди Маргаритi важке, в овальнiй оправi зоб-
рпжоння чорного пуделя на ланцюгу...
Нiчого, нiчого! вимовляв Коровєв. Дозвольте, королево, лп ш вам
останню пораду. Гостi будуть рiзнi, але жодному, королево Мирто, анi
тiнi переваги! Помiтить, помiтить у ту ж мить! Треба по- пнiбити його,
полюбити, королево! Сторицею буде винагороджена за I(п господиня балу. I
ще: не проминiть жодного! Хоча б усмiшечку, як мп стане часу кинути
слово, хоча б легесенький порух голови. Все, що iiiпiгодно, аби не брак
уваги. Вiд цього вони захирiють...
Тiєï ж митi Маргарита в супроводi Коровєва i Бегемота
ступила в п i п ковиту темряву...
Вал! пронизливо верескнув кiт, Маргарита скрикнула. Бал вибухнув
свiтлом, а водночас звуком i запахом. Маргарита побачила i иГн> в
тропiчному лiсi.
I Iотiм невисока стiна бiлих тюльпанiв виросла перед Маргаритою, ап нею
вона побачила незлiченнi вогники i перед ними бiлi груди й чорнi плечi
людей, зодягнутих у фраки. Оркестр у добрих пiвтори сотiï I музик
грав полонез.
Чоловiк у фраковi, який вивищувався над оркестром, побачивши Маргариту,
зблiд, заусмiхався i враз помахом руки пiдвiв весь
117МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
оркестр. Вiн вклонився низько, широко розкинувши руки, i Марг#- рита
помахала йому рукою. Гукнiть йому: Вiтаю вас, королю валi сiв!,
прошепотiв Коровєв.
Маргарита вигукнула де i подивувалася тому, що голос ïï перi
крив оркестр. Чоловiк вiд щастя скинувся i лiву руку приклав дД
грудей... Тут були лише свiтовоï слави музики. Лiворуч, за перши*
пультом скрипок був Вєтан... Диригент Йоганн Штраус! заi кричав
кiт. I хай мене повiсять на лiанi, якщо на якомусь бал будь-коли грав
такий оркестр!..
У наступнiй залi не було колон, замiсть них стояли стiни черво-1 них,
рожевих, молочно-бiлих троянд з одного боку, а з другого стiна японських
камелiй. Помiж цих стiн били, шумуючи, фонтанЛ i шампанське вирувало
бульбашками в трьох басейнах, серед яких один був прозоро-бузковим,
другий рубiновим, третiй кришталевим. У стiнi проступив вилом i на ньому
на естрадi гарячкував чо-I ловiк у червоному з ластiвячим хвостом фрацi.
Перед ним нестерпнi надсаджувався джаз. Угледiвши Маргариту, диригент
зiгнувся пеi ред нею i верескнув: Алiлуя!
Нарештi вилетiли у передпокiй. Очi тут слiпли вiд свiтла, що ли-1 лося з
кришталевих виногрон. Маргариту поставили на чiльне мiсце.)
Коровєв i Азазелло стояли бiля них в парадних позах. У спину вiяло
холодом з мармуровоï стiни позад Маргарити било шумуюче винi i
стiкало у крижаний басейн. Коло лiвоï ноги вона чула щось тепле i*
кошлате. Це був Бегемот.
Зi здоровенного камiна вискочила шибениця, на якiй телiпався труп. Вiн
зiрвався з мотузки i з нього вискочив чорноволосий краï сень у
фраку та в лакованих черевиках пан Жак з дружиною. Ре-I комендую вам,
королево, це один з найцiкавiших чоловiкiв! Фальшу! вальник грошей,
державний зрадник, непоганий алхiмiк. УславивсЛ тим, що отруïв свою
коханку!
Маргарита подивилася вниз i побачила, як щезли у бiчному ходiв шибениця
i труна. Потiм з камiна зявився безголовий, з вiдiрваною! рукою, скелет
i перетворився на чоловiка у фраку.
Королева у захватi! кричав Коровєв. До них пiднявся схода-1 ми
одинак у фраку. Граф Роберт, досi привабливий. Був коханцем! королеви i
отруïв свою дружину, шепнув Коровєв.
З камiна повипадали, трiскаючись, три домовини, далi майже цiлi ковито
розкладений труп. Потiм наблизилася сухенька скромна дама в I дерев
яному чоботi на лiвiй нозi з широкою зеленою повязкою на шиïИ
Найчарiвнiша i найповажнiша панi Тофана. Зажила слави серед I молодих
неаполiтанок, якi збайдужiли до своïх чоловiкiв... ТофанаИ
118МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
продавала ïм якусь водичку, яку тi пiдливали у суп... i ставали
вiльними, як веснянi квiти. На нозi в неï iспанський чобiток, а
зелена iннiязка вiд того, що тюремники, дiзнавшись про мало не пять со-
ггпь зниклих з Неаполя i Палермо чоловiкiв, якi заважали дружинам,
зопалу придушили панi Тофану... проказував Коровєв.
У повiтрi вже стояв гомiн, з бальних зал виплескувалася музика.
А ця нудна жiнка, Фрiда, шепотiв Коровєв скаржиться на гною
хусточку. Ïï камеристка тридцять рокiв кладе ïй на нiч на
стопi к носовичок. Прокинеться хусточка тут. Вона i в рiчцi ïï
топила, i налила нiщо не допомагає. Колись вона служила в кавярнi,
по- гiула з хазяïном у коморi i через девять мiсяцiв народила
хлопчика, им несла його у лiс i засунула йому в рот хусточку та й
закопала дитину. На судi вона казала, що ïй нiчим годувати
немовля... Маргарита псизала, що намагатиметься припинити страждання
Фрiди, бо була идивована, чому не засудили хазяïна кавярнi.
Коровєв продовжував представляти гостей: ота маркiза отруïла
Оiггька, двох братiв i двох сестер через спадщину... А он iмператор
Рудольф, чарiвник i алхiмiк... А он та дама московська швачка, яка
”'Робила двi дiрочки в своєму ательє, i всi ïï
клiєнтки знали про це i Пули у захватi вiд того! А той мрiйливий
юнак продав дiвчину, яка мого покохала, в публiчний дiм... Та Маргариту
не цiкавили нi Калi- гула, нi Мессалiна, нi Малюта Скуратов.
Потiк гостей порiдшав, тепер Маргаритi треба було облетiти зали, щоб
гостi не вважали себе покинутими. В кiмнатi з басейном, де грав ранiше
оркестр короля вальсiв, тепер був мавпячий джаз. Орангутанги дули у
блискучi сурми, два гамадрили грали на роялях, а живi оксамитнi метелики
пурхали над танцюристами, зi стелi сипалися квiти i замiсть свiчок
пливли в повiтрi свiтлячки та болотянi вогнi...
Останнiй вихiд, прошепотiв Коровєв, i ми вiльнi...
На помостi навпроти себе Маргарита побачила Воланда. На ньому була та
сама брудна сорочка, ноги у стоптаних капцях. Вiн спирався замiсть
тростини на шпагу. Азазелло пiднiс Воландовi тацю з головою Берлiоза.
Воланд звернувся до голови, в якоï здригались повiки: Михайле
Олександровичу, все сповнилося, чи не так? Голову вiдтяла жiнка,
засiдання не вiдбулося це факт. А факт найупертiша у свiтi рiч! Та вас
цiкавить подальше. А ще ви були прихильником теорiï, що пiсля того,
як голову вiдтято, людина вiдходить у небуття! Менi при- мно на цьому
балi засвiдчити через моïх гостей, що це не так. Втiм, оскiльки всi
теорiï вартi одна одноï, ви вiдiйдете у небуття!..
Воланд доторкнувся до Берлiозовоï голови шпагою i перетворив
ïï на чашу, з якоï i випив за буття... Вiн пив яскраво-
червону кров. I ста-
119
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
лася метаморфоза. Щезла латана сорочка та стоптанi черевики. Во ланд
зявився в чорнiй хламидi зi шпагою. Вiн наказав випити i Ма^ гаритi, в
якоï вiд того запаморочилося в головi...
Не бiйтеся, королево, почула вона шепiт. Кров ця давно вi йшла в землю,
i на тому мiсцi росте виноград... Маргарита зробилг ковток. ïй
здалося, що закричали пiвнi. Гостi у фраках розсипалися на порох. Зникли
колони, фонтани, тюльпани та камелiï. Залиши лося, що було,
вiтальня, у яку з прочинених дверей випадала ему жечка свiтла. I в цi
прочиненi дверi й увiйшла Маргарита.
Роздiл 24 ВИЛУЧЕННЯ МАЙСТРА
У спальнi Воланда все було, як i до балу. Воланд у сорочцi сидiв на
лiжку, Гелла наготувала вечерю. Воланд показав Маргаритi, щоб вона сiла
поруч, i запитав, чи не сильно вона втомилася. Кiт налив ïй у
склянку якоïсь прозороï рiдини i обурився, коли Маргарита
сплута ла чистий спирт з горiлкою. Вони випили за святкову нiч повнi.
Живе! тепло потекло по нутрощах Маргарити, до неï повернулися сили.
Бегемот вiдрiзав шмат ананаса, посолив його, поперчив, зïв, пiсля
чого випив другу стопку, за що отримав аплодисменти. Кусаючи мясо
Маргарита дивилася, як Бегемот намащував гiрчицею устрицю. Вони
розмовляли про чари i розмах балу, i Маргарита виказала сумнiв, що зовнi
нiхто не чув звукiв балу, ïй здалося, що хтось стежив за ними
Заговорили про те, чи влучно стрiляє Азазелло, й вiн вiдповiв, що
досить пристойно стрiляє дивлячись у що, бо це рiзнi речi розбити
молотком шибку критиковi Латунському чи влучити йому ж у серце. Тут
Воланд запитав, хто такий критик Латунський, i Маргарита зiзналася, що
вчора знiвечила його квартиру з помсти за те, що вiн занапастив
майстра...
Коровєв дiстав з шухляди винову сiмку i попросив Маргариту
назначити те мiсце, куди треба стрiляти. Азазелло витяг чорний
автоматичний пiстолет i, не обертаючись, вистрелив. Визначене Маргаритою
мiсце було пробите! Коровєв сказав, що не перейшов би дорогу
Азезелло навiть тодi, коли в нього не було б жодного пiстолета. Кiт
насупився i вирiшив перевершити рекорд Азазелло. Вiн узяв два револьвери
i вистрелив, i однiєю кулею влучив у руку Гелли та у сову на
камiнi й у розбитий годинник...
Час добiгав шостоï години ранку. Маргарита вирiшила вже йти,
ïй раптом незручно стало бути голою. Воланд стягнув з лiжка свiй
халат, i Коровєв накинув його Маргаритi на плечi. Маргарита
подякувала i одразу вiдчула себе ошуканою. Ïï не утримували i
нiчого не пропонували. Тож вона вирiшила бiгти звiдси i в рiчку головою.
120МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
I'iiiiтом Воланд зупинив ïï i запитав, чи не хоче вона чогось
сказати на прощання. Та Маргарита вiдповiла, що була втiшена балом i
охоче пробить це ще раз... Воланд залишився задоволений.
Так i треба! сказав вiн. Ми вас випробовували. Нiколи i нiчого не
просiть, особливо в тих, хто дужий за вас. Самi запропонують I самi все
дадуть!.. Отже, якi збитки вiд моïх гостей, кажiть! Тепер и нее без
церемонiй!
Тодi Маргарита попросила... нi, не про себе... Вона сказала: Я хочу...
щоб Фрiдi бiльше не пiдносили ту хусточку, якою вона задушила свою
дичину... Я вже не знаю, що маю чинити, вiдповiв Воланд. Лишається
тiльки затикати ганчiрям усi шпарини, щоб сюди не лiзло ми- посердя! Ви,
виходячи з усього, людина добра, високоморальна?
Нi, вiдповiдала Маргарита. Я попросила вас за Фрiду, бо не- i iбачно
подала ïй надiю. Вона чекає, мессiре... Ви зробите це? Воланд
сказав, що це Маргарита зробить сама. Фрiда! гукнула Маргари- тп i
сказала голiй жiнцi, що вбiгла до кiмнати, просто i велично: Тебе
прощають...
Фрiда зойкнула i впала на долiвку перед Маргаритою. Воланд мпхнув рукою,
i Фрiда щезла з очей. Що ж, Бегемоте, заговорив Иоланд. Не будемо
наживатися на вчинках непрактичноï людини у святкову нiч! Що ви,
Маргарито, хочете для себе?
Маргарита зажадала, щоб ïй зараз же, цiєï митi,
повернули коханця, майстра. Тiєï ж митi здiйнявся вiтер,
штора на вiкнi розкрилася I пiд далекого мiсяця простягнулася стежка
свiтла, i в нiй був майстер у лiкарняному халатi i капцях. Маргарита
кинулася цiлувати Iюго у лоб, губи, щоки, довго стримуванi сльози бiгли
по ïï обличчю.
Майстер був вiдсторонений, хворий, вiн вирiшив, що в нього почалися
галюцинацiï. Коровєв пiдсунув йому стiлець, а на Маргаритi
якимось чином зявився чорний плащ. Воланд наказав дати майстру випити.
Недужий взяв склянку i випив. Склянка розбилася бiля його нiг... тут вiн
нпiзнав Маргариту, а пiсля другоï склянки його очi ожили i
прояснiли.
Хто ви такий i звiдки? запитав Воланд. Я тепер нiхто, нiдповiв майстер,
я душевнохворий, з дому скорботи... Маргарита заплакала i попросила
Воланда вилiкувати майстра.
...Воланда майстер одразу пiзнав: про нього розповiдав йому Iван
Iïездомний... Вiн пояснив, що Маргарита називає його майстром
тому, що вона високоï думки про його роман про Понтiя Пiлата...
Воланд iпбажав почитати роман, та Маргарита не могла його дати, бо
майстер спалив його. Воланд не повiрив. Рукописи не горять, сказав вiн i
наказав Бегемоту подати собi роман. Кiт схопився зi стiльця, i всi
побачили, що сидiв вiн на купi рукописiв. Маргарита побачи-
121МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майгтдп. м.|
ла примiрник i скрикнула: .Всемогутнiй! Всемогутнiй'
спалении роман майстра.
*, бо це й буц
5уi|
на
ВIД
айстр^Са^,IЛКЛ
новiла: .Прошу знову номр^'ГЛ ПОТРiб
IМ<Ч-Р>п-в , щоб ламо, засвiтшiасн, i ст^о Г'б'ЕГ*
Вњ АР&ИI'
навiщо слухати бiдну жiнку, взагалi не бувiГшобД ^
РњЗСМIЯВСЯ *Не буває! Та ми
спробуємо вiлпмiв и ЯК буЛњ!
велло. Тут вi отелi на пiдлоту обв^ивоi гр, — ^тоТшi 7 ^ валiзою у
рука* i в кепдi. Це був . Д
б,ЛИ8н13
Латунського написав скаргу з повiдомленням ппп ШЯ
СТЙТТI рине нелегальну лiтературу. Все ,е вiн вообн,^;
^атСТврЗбе
Т1.: мав7а'1 навiть в;
перИ
гами i винесло аi спалшi Вмавдо^^,,^'4
Персвер
Майстер тим часом розгляд Воланда. Потiм 3,ео не знаючи,
взивати його .ви. чи .До,,йе 1У ïњ
Кiт, про якого розказував Iваïг г' ~ тои
самин
втiшений ґречним звертанням:котам чомуськажуть7* ^ ^
ДУЖ
Ден з котiв нiколи не пив брудершафту. *ТИ*
ХњЧа ЖО
Коровєв знайшов iсторiю хипппйи нлой... . ...
має документа, немаєi людини, — ^яс^Гвiн В-
КаМIН Н
книгу, у якiй вже був прописаний А
гоïзшМогаш^Т^пШОВДОМовУ
ку. Напис зник, немов наснився. Який там Могашч? Н
чане було? Майстер заперечував- сят є рич?Жодного Могари-
не^е докуменгiв..^.КоЗе, ,ГбГ
i навiть повернув Маргаритi а особистi речi- зощитГIк'
док>,ент
нми,висохлутроннду,фотографiютаоща аукнн*к^
Г,,КРа'
що ïх внесла Маргарита Миколаïвна. Нам ^к^оиетпвй
ТИСЯЧ те лани овiдеихають, анi* доторкнусь до
н'оГШД'
Подумали й нро почет Мвогапит: Не-а^Тп вш
шили вiдьмою, Миколу Iвановтгая { прохання, зали-
дужках: кн^^ГнГбу^^кГтГк1^^ йду засобу у вуха був вiдпущений,
тiльки Азазелло узяв з ?#Рв'
буде грубiянити i брехати по телефону. Щњ Ш Не
Отож ви знову у арбатський пiдвал? А хто ж лякiнт о
^и^^еЛв^н1спо^В,?ед Йњ в Д0ПИСуВаТИ-
Ваш романМИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
ЯИ додому: Маргарита в чорному плащi, майстер у лiкарняному халатi Вони
затрималися на сходах, бо Маргарита Миколаïвна забула пiдкову,
повернулася i побачили ту саму Аннушку, що пролила масло.
Аннушка, яку всi у будинку прозивали чумою за здатнiсть зчиняти
скандали, iз подивом дивилася, як згори, з квартири 50, бiгли чолi тiк у
самiй бiлизнi, що вилетiв у вiкно догори ногами, чоловiк з борiдкою i
поросячим обличчям, потiм третiй, у толстовцi, потiм хтось промий у
чорнiй шапочцi, якого вела дамочка у чорнiй рясi та подертих черевиках.
За ними йшли зовсiм гола дамочка iз валiзою у руках, ПIля якоï йшов
здоровезний чорний котяра, та невисокий чужоземець
- кривим оком, який накульгував. Оце так квартира! подумала Аннушка i тут почула, як щось впало на пiдлогу. Тiльки-но компанiя яIЙшла, вона почета нишпорити у напiвтемрявi i знайшла щось у серветцi. Та один з тих, хто проходив повз неï, повернувся i став вимагати пiдкiвку iз серветкою. Аннушка вiддала знайдене i почула: Я вам як- ипйглибше вдячний, мадам. Менi ця пiдкiвка дорога як память. Ось нам двiстi рублiв за знахiдку... Iноземець миттю опинився внизу i гук- iiув звiдти: Як щось знайдеш, стара вiдьмо, здавай у мiлiцiю, а не ховай за пазуху! Аннушка виглянула у двiр, але там вже нiкого не було...
Маргарита знайшла мiсце, яке перечитувала перед побаченням з Азазелло.
Майнула навiть думка, що все це чаклунство, що зараз усе щозне...
Маргарита шелестiла аркушами, розгладжувала ïх, цiлувала...
...Пiтьма, що надiйшла з Середземного моря, накрила ненависне
прокураторовi мiсто...
Роздiл 25
ЯК ПРОКУРАТОР НАМАГАВСЯ ВРЯТУВАТИ IУДУ З КИРIАФА
Пiтьма, що надiйшла з Середземного моря, накрила ненависне прокураторовi
мiсто. Щезли висячi мости, опустилася з неба хлань
I залила крилатих богiв над гiподромом, Хасмонейський палац, ка- рпван-
сараï, провулки, ставки... Пропав ршалаïм велике мiсто, ипче
його i не було на свiтi. Все пожерла пiтьма... Дивовижну хмару мпигнало
з моря чотирнадцятого дня весняного мiсяця нiсана. Мерехтливi спалахи
викликали з безоднi палац Iрода Великого, страх Iтливi безокi золотi
статуï шугали в чорне небо. Знову зникав небесний вогонь i важкi
удари грому заганяли золотих iдолiв у пiтьму.
123
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Злива хлинула несподiвано, гроза перейшла в ураган, який шм тував сад,
де розмовляли колись прокуратор i первосвященик. балкон пiд колони
заносило зiрванi троянди, листя магнолiй... У ц час пiд колонами
перебував лише прокуратор.
Вiн лежав на ложi бiля низенького столу з наïдками i вином у к^
рафках. Коло нiг прокуратора була кривава калюжа з розбитоï
ка( рафки. Прокуратор сам наливав собi вино в чашу, пив
довгими ковт ками, кришив хлiб i глитав маленькими шматочками,
висмоктува? устриць, жував лимон...
Минув якийсь час, завiса води почала тоншати. Ураган слабша~ Удари грому
i блискавицi рiдшали. Грозу вiдносило до Мертвого моря. До слуху
прокуратора дiйшли звуки сурм i цокiт копит сол; дати поверталися з
Лисоï Гори. Почулися довгоочiкуванi кроки пе ред самим балконом.
Чоловiк у каптурi перейшов сад i ступив на мозаïчну пiдлогу
балкона.
Прокураторовi здоровя i радостi! почув прокуратор лати ною. Той, що
прийшов, був геть мокрий. Йому висушили волосся, п ' ревдягнули у
багряний вiйськовий плащ i перевзули у сухi сандалiï.
Сонце повернулося в ршалаïм. Фонтан ожив, голуби вибралися] на
пiсок. Червону калюжу було витерто. Подали мясо. Пiлат частуГ вав
прибульця вином i наïдками. Чоловiк був середнього вiку, з при
ємним округлим лицем, мясистим носом i маленькими очима. Вiн
похвалив тридцятилiтнє прокураторове вино. Пили за кесаря,
батькаґ римлян хай пошле йому бог довге життя. Прокуратор
признався] що не любить ршалаïм найвiдразнiше мiсце на землi, не
любить^ його свята, його магiв, химерникiв, чарiвникiв, зграï
богомольцiв.* Страшенно нудно чекати якогось кровопролиття!
Потiм прокуратор наказав звiтувати про страту чи не виказував хто
непокору, чи переконався гiсть у тому, що смерть засуджених дiйсно
настала? Гiсть вiдповiв, що всiм дали трунок, та Га-Ноцрi вiдмовив-1 ся
його пити подякував та сказав, що не звинувачує нiкого за те що
вiдiбрано його життя. Поводився по-дивацькому: намагався зазирнути в очi
то одному, то iншому, усмiхався розгубленою посмiшкою…
Прокуратор пожалкував, що не можна виявити прибiчникiв Га- Ноцрi, i
зажадав, щоб страченого поховали якнайшвидше i таємно. Розпитував
про якогось Iуду з Кирiафа, який начебто дiстав грошi за те, що пригощав
в себе божевiльного страченого. Iуда молодий i вродливий з великою хiттю
до грошей… Прокуратор подiлився з гостем своïм передбаченням:
Iуду зарiжуть цiєï ночi! Нiбито хтось з друзiв Га-Ноцрi,
обурений зрадництвом цього мiняли з Кирiафа, змовився забити зрадника
сьогоднi вночi, а грошi повернути перво- 124МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i
Маргарита
i иящениковi iз написом: Повертаю клятi грошi. Прокуратор накатiв
охороняти Iуду, якого, безумовно, зарiжуть сьогоднi. Пiлат згадав навiть
про грошi, якi начебто взяв у свого гостя пiд час виïзду, щоб
винагородити натовп. Вiн зажадав звiту про погребiння Га-Ноц- рi i
вирiшення справи Iуди з Кирiафа…
Сонце вже сiло, настали сутiнки.
Роздiл 26 ПОХОВАННЯ
Можливо, сутiнки були причиною того, що прокуратор круто перемiнився
нiби постарiв, згорбився, занепокоïвся. Наближалася i ияткова нiч.
Вже вдруге найшла на нього туга. Вiд болю лишився пише спомин. Вiн
прагнув оманути себе.
Свиснув собацi на iмя Банга. Пес зiпявся на заднi лапи, переднi закинув
на плечi хазяïну, лизнув йому щоку, влiгся бiля нiг. Пес мiби
збагнув, що хазяïна спiткала бiда. Вiн втiшав свого господаря,
намагався всi нещастя зустрiнути вкупi з ним…
Прокураторiв гiсть, якого звали Афранiй, попрямував у город i легко
розшукав вуличку, яку називали Грецькою. Зайшов до крамницi, у якiй
торгували килимами, покликав жiнку на iмя Нiза. За пять хвилин вiн вже
пiшов, а Нiза хутко перевдяглася i крикнула служницi, що йде до Енанти.
У той час на подвiря Каïфи йшов красень-молодик. Його обiгнала
тендiтна жiнка, яка йшла, нiби пританцьовуючи, обходячи молодика, на
мить вiдкинула покривало… Молодик кинувся наздоганяти
ïï. IНн запитав, куди Нiза так поспiшає, на що вона
вiдповiла, що йде за мiсто, послухати соловейкiв. Молодик напросився
супроводжувати иродливицю. Вона, побоюючись, що ïх побачать разом,
прошепотiла, куди саме йде в Гефсиманiю. Домовилися зустрiтися в гротi.
Забувши, куди йшов, молодик кинувся до Гефсиманськоï брами. Дорога
попiд садами була безлюдною. Вiн намагався почути тихий шепiт води у
гротi i тихо покликав Нiзу… та замiсть чарiвноï жiнки на
дорогу вистрибнула чоловiча постать. Iуда сiпнувся i скрикнув.
Скiльки дiстав? Кажи! запитала постать. Тридцять тетрадрахм! Ось грошi!
Берiть усi, та лишiть живим! За спиною Iуди блискавично злетiв нiж i
вдарив пiд лопатку. Тiло його вдарилося об землю… Три тiнi
хитнулися i зникли. Вже за кiлька секунд на дорозi нiкого не було. Весь
Гефсиманський сад гримiв соловïним спiвом. Куди подiлися двоє
Iудиних вбивць, не знає нiхто. А третiй подався на берег Кедрону,
сiв на коня, перевдяг свiй плащ i через пiвденну праму вïхав до
ршалаïма.
125
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Мiсто було залито святковими вогнями. Над храмом палали не ченi
пятисвiччя. В серединi палацу Iрода Великого панували морок1 тиша.
Прокуратор лiг, та сон не брав його. Десь опiвночi сон зрештс змилувався
над iгемоном. Банга скочив в постiль i лiг поруч…
Зi сходiв до ґанку пролягла мiсячна смуга. Вiн рушив по свiтляв
дорозi разом з Бангою та мандрiвним фiлософом. ïхня суперечка бух
цiкава i нескiнченна… Прокуратор навiть подумав, що страти не
було]
Ми тепер будемо завжди разом… казав увi снi дивний фiл^ соф. Сон
прокуратора перервав Марк Щуролуп, який сповiстив пр прибуття очiльника
таємноï охорони. Пiлат наказав покликати йог i вийшов до
саду. Мiсяць непокоïв його.
Афранiй, а це був вiн, пересвiдчившись, що на балконi нiкого неi
має, тихо доповiв: Вiддайте мене пiд суд, прокураторе. Я не
зумiï вберегти Iуду з Кирiафа. Його зарiзали…
Вiн витяг з-пiд плаща мiшок з грiшми, який пiдкинули у дiм первс|
священика, тридцять тетрадрахм… Переконавшись, що справу зр лено,
Пiлат почав скаржитися, що погано спить, а увi снi гуляє мiсл ним
променем. Потiм запитав, де очiльник шукатиме зарiзаного Iуду з]
Кирiафа. У вiдповiдь вiн почув, що шукатиме у Гефсиманському саду бо там
темно, вiдлюдно, а в мiстi його точно немає. Зiйшлися на тому| що
це дуже загадковий випадок, мабуть, у ньому замiшана жiнка… А<|
ранiй заперечував: жiнок не було. Мабуть, Iуда хотiв заховати своï
гр шi саме там, у Гефсиманiï, у захищеному i вiдлюдному
мiсцi… То ж тр ба починати негайно шукати вбивць. Афранiй добре
розумiв натякi!
Насамкiнець Пiлат натякнув на чутки, якi поповзуть мiстом..
Заговорили про поховання страчених. Афранiй розповiдав, що Л той час,
коли вiн переймався справою Iуди, сторожа дiсталася пагор'Г ба i…
одного тiла не знайшла.
Пiлат здригнувся, почувши це, i слухав дуже уважно. Афранiï
розповiв про Левiя Матвiя, який вiднiс страченого Га-Ноцрi у печеру) i
кричав, що хоче поховати його. Левiя заспокоювали: тiло буде по-Г
ховане. Погребом керував помiчник Толмай. Тiла вiдвезли до глибо-I
коï ущелини на пiвнiч вiд ршалаïма, викопали яму i поховали
всi страчених. На пальцi мерцям натягли каблучки: Iєшуа з одним
кар-| бом, Дiсмасовi з двома, Гестасовi з трьома…
Прокуратор зажадав побачити Левiя Матвiя i Толмая.
Левiй чоловiк рокiв пiд сорок, чорний, обiрваний, дивився по-I вовчому
Вiн був стомлений i хитався, вiдмовлявся сидiти, ïсти…
Прокуратор зажадав побачити той нiж, який Левiй Матвiй укравi аби
розрiзати мотуззя на Iєшуа, та хартiю, у яку Левiй записував сло-[
ва Iєшуа. Той розгорнув перед прокураторюм сувiй з малорозбiрли-]
126МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита” ими рядками. Дещо Пiлат
прочитав: Смертi немає… Вчора ми ïли голодкi веснянi
баккроти… Ми побачимо чисту рiку води життя… ,11 юдство буде
дивитися на сонце крiзь прозорий кристал…
IIiлат запропонував Левiю стати доглядачем його бiблiотеки. Та ”Новiй
вiдмовився: Тобi не так просто буде дивитися менi у вiчi пiски того, як
ти вбив його, вiдповiв Левiй Матвiй. Та кровi ще Пуде. Я зарiжу Iуду з
Кирiафа!
Не клопочися. Iуду вже зарiзали прихильники… вiдповiв Пi- лпт.
Матвiй захотiв дiзнатися, хто це зробив, i Пiлат вiдповiв: Я.
…За годину в палацi вже нiкого не було. Прокуратор спав i дихав
” покiйно, поряд з ним спав Банга. Так зустрiв свiтанок п'ятнадцятого
иiсану пятий прокуратор Iудеï Понтiй Пiлат.
