Носороги
Пєса на З дiïПрисвячується Женевєвi Серро та докторовi Т. Френкелю. 1
Дiйовi особи за порядком виходу на сцену
Бакалiйниця
Жан
Беранже
Подавальниця
Бакалiйник
Господиня
Логiк
Лiтнiй Добродiй Власник кавярнi Д е з i Дудар Б о т а р
Пан Папiльйон
Панi Б е ф
Пожежник
Сухий Дiдок
Дiдова дружина
Численнi носорожачi голови
ДIЯ ПЕРША
Дiя вiдбувається на майданi провiнцiйного мiстечка. У глиб
двоповерховий будиночок, на першому поверсi якого вiтрина б* лiйноï
крамницi. Вдалинi з-за будинку бакалiйника визирає церк на
дзвiниця. Праворуч вiд крамницi тягнеться вулиця, а ще далi п воруч i
трохи навскоси вiтрина кавярнi, над якою ще поверх, т вiкно. На терасi
кавярнi чимало стiльцiв i столiв. Це недiля, ма опiвднi, влiтку. Перед
тим як вiдкривається завiса, бамкають дзво Потiм стихають. З
правого боку на лiвий простує жiнка з порол кошиком для харчiв у
однiй руцi та котом у iншiй. Цього дня ко опiкується своïми
справами. Бакалiйниця вголос досадує, що жiл не хоче купувати
харчi в ïï крамницi. З протилежних бокiв сцени е дяться два
добродiï. Жан (так звали одного з них) дбайливо одяг ний у
каштановий костюм, червону краватку, каштановий капел Черевики в нього
жовтi й добре начищенi. Беранже (другий доб| дiй) неголений, без
капелюха, одяг має обшарпаний, вигляд втол ний, заспаний. Жан
докоряє Беранже спочатку за те, що той спiзн 320ЕЖЕН Й О Н Е С К
0. Носороги
ïï. хоч i сам вiн щойно прийшов; потiм починає дорiкати
за пияцтво, ґн iовнiшнiй вигляд, намагаючись причесати Беранже,
причепурити цiн о. Здається, цей чоловiк усе знає i не
терпить заперечень: Я цiную вас, та водночас, коли вiдкинути дурну
соромливiсть, я вартий ЛИi.ше, нiж ви. Вища людина це та, що
виконує свiй обовязок. ц гут-таки напiвсонний Беранже
вiдповiдає на запитання, де вiн пияки и: В Августа, ми вiдзначали
ювiлей нашого друга Августа… Вимiняється, Жана туди навiть
не запрошували. I Жан знову починає Ь(оряти, що сам же вiн не
пiшов пиячити, а от Беранже… За цiєю Щi iмовою ïх
застає страшенний гуркiт. Крiзь гуркiт Жан майже кричить: Еге ж,
нiхто й не запрошував. Не пошанували. Хай там як, але Ьiевняю, що якби й
запросили, я б туди не пiшов, бо… Гуркiт тим чшчш наростає.
Усi, крiм апатичного Беранже, хвилюються, на рiзнi голоси повторюючи:
Ох! Носорiг! Хтось обурений, хтось наляканий, хтось не вiрить, але факт
є фактом: здiймається курява, серед иiч)i мчить тротуаром
куди очi спали справжнiй носорiг. Госпо- пиня з котом випускає
кошика з харчами й розбиває пляшку, однак i.пта не випускає,
намагаючись його заспокоïти. Лiтнiй добродiй до- римагає
ïй зiбрати харчi, а бакалiйник таки продає ïй пляшку
вина.
Iи пi реплiки майже одночасно лунають на сценi, видаючи подив, пе-…………. як i до того ж кожен намагається
вирiшити своï проблеми. Лише
Iи'I>анже залишається незворушним. У подальшiй розмовi Жан нами
iягає, що носорогiв на вулицях не має бути, i нарештi
Беранже по- гиджується: Носорiг на волi це зле, проте не
вважає це проблемою. Ну, от був носорiг i зник, чого ж лякатися. А
от коли повз них i/iг молода бiлява друкарка Дезi, Беранже
ховається, перекинувши чмрку з недопитою ганусiвкою на штани
Жановi. Той обурений ще ьi.'ii.ше. Вони говорять про те, чому Беранже
пє. I тут ïхня розмовi нiби вбирає в себе iнший дiалог
мiж Лiтнiм Добродiєм та Логiком, що наводить приклади силогiзмiв.
ïхнi реплiки, перемежаю- чись, створюють дивний текст.
15 е р а н ж е (до Жана ): А в мене життєвоï снаги зовсiм
мало. Мабуть, я не вiдчуваю потягу до життя.
Лiтнiй Добродiй (до Логiка): Отже, за логiкою, мiй пес буде котом.
Логiк (до Лiтнього Добродiя): За логiкою так, але протилежне теж слушне.
В е р а н ж е (до Жана): Мене пригнiчує самотнiсть, i товариство
теж.
Жан (до Беранже): Ви суперечите собi. Обтяжує самотнiсть чи
велелюднiсть? Маєте себе за мислителя, а логiки анiякоï.
321
ЕЖЕН Й О НЕС К 0. Носороги
*
Лiтнiй Добродiй (до Логiка): Так, логiка рiч чудова.
Логiк (до Лiтнього Добродiя): Якщо не зловживати нею. |
Беранже (до Жана ): Жити це щось ненормальне.
Ж а н: Навпаки. Найприроднiше. Ось i доказ: живуть усi.
Беранже: Але мертвi численнiшi вiд живих, ïх дедалi бiльш А живих
так мало.
Так, розмовляючи про, здавалося б, рiзнi речi, цi люди ство( ють
своєрiдну фугу на теми логiки життя i смертi. Логiк щось
торгiï чить про котiв, а Беранже погоджується змiнитися,
поводитися й ”” глядати iнтелiгентно, коли раптом знову чути, як за
лаштунк^Н лiворуч швидко наближається ревiння, шалений чвал, дикий
тупiï носорожачих копит, потужне сапання, але цього разу у
зворотноИ напрямi, з глибини сцени наперед. Усi знову кричать: Ох! Ноо^
рiг! I тiльки Беранже кричить, помiтивши Дезi: Ох! Дезi! Виï
ляється, що вiн просто не хотiв, щоб вона побачила його неголеним,
А от носорогiв i справдi вже варто було стерегтися: на сцену вихц дить,
плачучи, Господиня i несе в руках закривавленого кота: I затоптав мого
кота! I всi жалкують за бiдолашною тваринкою i пi вторюють на рiзнi
голоси одне й те саме: Ну що ви на це скажете?i Потiм сперечаються, чи
був це той самий носорiг i скiльки рогiв бул в першого та другого.
Виявляється, оту кiлькiсть помiтив i розгледiï хiба що Жан. I
його суперечка з Беранже знову накладається на дiï лог, чи
вже скорiше, полiлог Бакалiйника, Подавальницi, Господ*1 нi
та Лiтнього Добродiя. Цi останнi говорять про розумного й гарноï го
кота. Жан говорить про беззаперечний свiй розум та про вищiсц над
азiатами. У загальну суперечку втручається Логiк, але ще бiль* ше
усiх заплутує. Тим часом жiнки, поклавши в коробку кота, йдут його
ховати. I Бакалiйник обурено пiдсумовує: Може, це й логiкi проте
чи можна допустити, щоб наших котiв у нас на очах чавилi носороги
однорогi чи дворогi, хай там азiатськi чи африканськi?I
I його пiдтримують. Беранже, засмучений сваркою з Жаном, пє конi'
як, хоч обiцяв пiти до музею.
ДIЯ ДРУГА
Картина перша
Декорацiï, серед яких вiдбувається дiя, мають велике значення
I займають багато мiсця. Вони зображають контору адмiнiстративноï!
установи. У глибинi посерединi великi двiйчастi дверi, над якими нi пис:
Начальник вiддiлу. Поруч стоïть стiл Дезi з друкарською маЯ шинкою.
Лiворуч бiля дверей на сходи стоïть стiл з книгою приходу на
роботу, а на першому планi стiл iз двома стiльцями, за яким 322ЕЖРН Й П
Н Е С К 0. Носорогiл
кшиюють Ботар i Беранже. Бiля правоï стiни бiльш показнии стiл,
Ситий паперами. За ним працюють Дудар та пан Беф. Дудар вик функцiï
заступника начальника.
Спочатку на сценi нерухома жива картина: Дудар стоïть правим |ком
до зали, з протилежного кiнця лiвим боком до зали стоïть Бо I,. Мiж
ними бiля столу обличчям до публiки — начальник вiддiлу,
к тохи позаду й лiворуч вiд нього Дезi. п;пний цп-
I Iачальник на iмя Папiльйон — статечнин п ятдесятирiчнии чо iнiк,
з великими бурими вусами, бездоганно одягнений: костюмко- iм.ру
морськоï хвилi, стрiчка Почесного легiону, накладении кр х
цiï иьний комiрець, гарна краватка.
Дудар його заступник. Це чоловiк високий на зрiст, рокiв тридцятi пяти,
одягнений у сiрий пiджак з нарукавниками. Сподiвається
посiсти мiсце начальника.
Iiотар, учитель на пенсiï, з гордовитим поглядом i невеличкими I,ми
вусами, рокiв шiстдесяти, не любить Дудара. На головi в ньо рет,
зодягнений вiн у довгу сiру робочу блузу з люстриновиш. ипрукавниками.
Дезi молода бiлявка, а панi Беф — дебела сорокап я
iиiична жiнка, заплакана, заспана.
ïхня розмова починається з чуток про носорога.
Н о т а р. Це все сон рябоï кобили.
II е з i. Я його бачила, я бачила носорога.
Дезi (до Ботара). Менi здається, пане Ботар, що ця новина
дуже визначна.
В о т а р. I це для вас визначенiсть? А про якого товстошкурого
тут iдеться? Що саме розумiє пiд товстошкурим редактор рубрики про
розчавлених котiв? Вiн нам цього не каже. А що вiн
розумiє пiд котом?
Дудар. Всi знають, що таке кiт.
Б о т а р. Тут iдеться про кота чи про кiшку? I яка в нього масть, яка
раса? Я не расист, я навiть проти расизму.
Пан Папiльойн. Але, пане Ботар, не про це мова, до чого
тут расизм?
Бот ар. Пане начальнику, ласкаво перепрошую. Ви ж не заперечите, що
расизм — одне з найбiльших нещасть нашоï доби… Беранже
не бере участi у суперечцi, бо вiн приходить ледь не за снившись,
власне, вiн розписується в книзi приходу в останню хви Щ перед
тим, як ïï забирає начальник. Проте i в нього питають ми
бачив вiн носорога. Вiн пiдтверджує, що бачив натть двох. Ботар у
гнiвi, вiн вважає це фантастикою. Усi беруться до роботи, усе ще
шеречаючись, коли начальник питає про пана Бефа, якого ще нем^ЕЖЕН
ЙОНЕСКО. Носороги
на роботi. Аж ось вбiгає, засапавшись, панi Беф i простягає
теле му, у якiй чоловiк сповiщає, що, поïхавши до батькiв,
захворiï грип i буде в середу. Панi ледве вiддихується, i всi
спочатку дума* що вона надто переймається через чоловiкову
хворобу. А виявл ся, що вiд самого дому за нею гнався носорiг. Ботар усе
ще не вiр, проте панi Беф сповiщає, що носорiг унизу, нiби хоче
зайти. Усi глядають, почувши тупiт i ревiння, й переконуються: носорiг
тун,, поламав сходи i тепер чогось крутиться. Цей носорiг дворогий, i
починають знову сперечатися, як i вчора люди на площi, чи вiн аз ський,
чи африканський, наче в тому справа. I раптом панi Беф{ глянувши уважно
на носорога, моторошно скрикнула:
Панi Беф. Господи! Невже це правда?
Беранже (до панi Беф). Що з вами?
Панi Беф. Це мiй чоловiк! Бефе, бiдний мiй Бефе, що ста з тобою?
Вона стверджує, що то ïï чоловiк, i носорiг
вiдповiдає лагiдним вiнням. Як же реагують на це присутнi?
Начальник говорить, що пер уже точно звiльнить його. Дудар цiкавиться,
чи застрахова був Беф, а Дезi питає, як у такому разi виплачують
страховку, тар вважає це безумством i вкотре звинувачує
суспiльство. Панi, вирiшує стрибнути вниз, до чоловiка-носорога.
Усi розчуленi. В стрибає й, сiвши йому на спину, ïде геть.
Дезi тим часом викли пожежникiв, щоб тi допомогли ïм спуститися
вниз, адже сходин тепер немає. Та виявилося, що це проблематично,
просто пожв ники поïхали до iнших носорогiв. Дезi сповiстила:
Повiдомле: надходять майже з усього мiста. Вранцi було сiм, а зараз уже
сiм# цять. Ботаровi закидають його впертiсть, але вiн
викручується, через вiкно за допомогою пожежникiв залишають
контору. Начал ник переймається втраченим робочим часом i
наказує зачинити й мкнути контору.
Картина друга
Жанова домiвка. Це велика кiмната, де спить Жан, та ванна кiмнатка
поменше. Коли Беранже приходить до Жана, його зуст чає Сухий
Дiдок, сусiд Жана, якого, виявляється, теж звуть Жанс* Але Беранже
не до нього. Випадковiсть. Жан, виявляється, хворщ Болить голова,
голос хрипкий. Та коли Беранже починає вибача ся за вчорашню
суперечку, той стверджує, що це в Беранже голос н впiзнанний. Вiн
скаржиться, що в нього болить лоб, i Беранже ï ворить, що на лобi у
Жана ґуля. Той, як завжди, не погоджуєтьс проте йде до
ванноï кiмнати подивитися на лоба у дзеркало. ґуля
324ЕЖЕН Й О Н Е С К 0. Носороги
(плiр його шкiри стає зеленкуватим. Беранже пропонує
викликати IIiчiря, однак його друг заявляє, що вiрить тiльки
ветеринарам. Розним точиться далi. На лагiдний тон Беранже Жан
вiдповiдає агре- iiiтю, хоча його друг прийшов вибачитися за
вчорашню сварку черн носорогiв. I тут Жан, не слухаючи його,
промовляє: По правдi, я I п> що не люблю людей, вони менi
байдужi або ж гидкi, хай лиш не рмиоть менi на дорозi, я розчавлю
ïх. I шкiра його дедалi зеленiшає. Iiк'iшнже
розповiдає, що сталося з паном Бефом. Жан у захватi, бо
нтжає Бефа смiливцем: А я вам кажу, що бути носорогом не гiрше,
[ii iн людиною. Носороги, зрештою, такi ж, як i ми, i мають однакове з
ими право на життя! Це вже мiркування не зовсiм людини не тiльнi :ювнi.
Жан говорить, що через мораль слiд переступити, замiнивши ïï
природою, повернувшись до первiсноï цiлостi. Увесь час вiн Ь
мникає у ваннiй кiмнатi, то зявляється щоразу зеленiшим i
змiненим. Вiн уже реве: Болота! Болота! А Беранже усе ще не вiрить, що
Жми добровiльно перетворився на носорога й пишається цим. Нарепг п
Жан у подобi носорога просто кидається на нього, i Беранже ледь
нiiпґться вибiгти на сходинки. Вiн кричить, що в будинку носорiг i
ïï ” iт викликати полiцiю. Але Сухий Дiдок сердиться, що йому
довчають. Аколи Беранже, бiгаючи по сходах, знов пiдходить до його
Бi'рей, звiдти показуються двi носорожачi голови. Носороги усюди. Ии
глянувши з вiкна, вiн бачить: На вулицi ïх тепер уже цiле стани!
Посорожаче вiйсько бiжить собi вулицею вниз! Як вибратись, як мнii
вибратись?.. Якби ж вони бiгли тiльки по вулицi! Вони виходять к и
тротуари… А дверi ванноï кiмнати, де був зачинений Жан, двиг-
i.i и,, i задня стiна нарештi обвалюється разом з дверима
ванноï кiм- шiти. Беранже втiкає i кричить: Носороги!
Носороги!
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiï майже тi самi. Кiмната Беранже нагадує Жанову. Лише
……… деталей, меблiв вказують на вiдмiннiсть. Беранже
лежить на
диипнi з перевязаною головою й марить: Нi. (Пауза) Роги, стережи- iн!
рогiв! У паузi чути, як за вiкном проходить велика череда носоро- П и.
Нарештi вiн падає з дивана i, прокинувшись, бiжить до дзерка- нм
перевiрити, чи нема ґулi. Полегшено зiтхнувши, зазначає:
Воля, пмiовне це воля. Зачинивши всi вiкна, щоб не було чути носоро-
ишчого сапання, випиває коньяку i засинає. Саме тодi його
вiдвiдує Д у дар. Вони розмовляють. I Беранже, прислухаючись,
боïться почу- i и хрипоту у голосi Дудара чи у своєму. Вiн
надто добре знає, що має Пути потiм. Вони говорять про Жана
та його переродження. Беранже пи iначає: В мене нiколи б i думки
не виникало, що вiн отак переро-
325
ЕЖЕН Й О Н Е С К 0. Носороги
диться. Я за нього був певен бiльш, нiж за себе!.. I щоб це в менi
очах. Дудар заспокоює його, стверджуючи, що то лише хвороба.
Беранже над усе стоïть
се пiдхопити ту хворобу й перестати I
сњбою. Своє пияцтво вiн пояснює саме цим бажанням
запобiгти!
ро&i А Дудар веде далi, пропонуючи вийти на вулицю i не боятi
Ну й що? Глядiть лишень, щоб у них на дорозi не стати. Зрешi
ïх не так уже й багато. Та Беранже бачить ïх скрiзь. I Дудар
заi
няє: Вони не зачеплять вас. Якщо ïх не чiпати, вони не
звертаютii
вас уваги. По сутi, вони не злi. В них навiть є певна природна
неви,
нiсть, якась лагiднiсть. А проте я й сам, щоб навiдати вас, пройГ
пiшки всю вулицю. I, бачите, цiлий i здоровий i не маю нiякого
поту. Дудар пропонує змиритися i навчитися жити у свiтi де поi
носорогiв. А Беранже не згоден отак з усiм погодитися, бо треба щг
робити дiяти. Дудар так не вважає. Вiн розповiдає, що
контора i не працює, начальник подав у вiдставку, бо став
носорогом. Бера*
вражении: Це… пан Папiльйон! Як його всi шанували!
Дудар. Проте це доводить щирiсть його перетворення.
Б е р а н ж е. Вiн не мiг зробити це зумисне, я переконаний, родження
вiдбулося поза його волею.
Дудар. Звiдки вам знати? Важко збагнути потаємнi причi
людських постанов.
I Дудар закидає спiврозмовнику нетерпимiсть: Любий мiйН
ранже, завжди треба намагатися зрозумiти. Й коли хочеш зба*.
ти явище i його наслiдки, то чеснiсть думки спонукає докопатись (
до причин. I цього треба прагнути, бо ми ж мислячi iстоти… В
буï
якому разi спочатку треба ставитися прихильно або принаймнi н<
трально, виявити нескутiсть розуму, властиву науковому мисленi
Бо все логiчне. Зрозумiти значить виправдати. Саме на цю ;
мову Беранже вiдповiв: Ви скоро станете прихильником носорогi.. Ьеранже,
здається, втрачає всi аргументи, аж раптом йому
спадає!
Думку, що можна запросити Логiка i той усе розтлумачить. Та коi
вiн укотре пiдбiгає до вiкна, проклинаючи носорогiв, раптом бач!
i впiзнає серед них Логiка: Це єдиний носорiг з бриликом.
ДуД11 вже мало не кепкує: Якщо це справжнiй мислитель,
як ви казал.
то вiн мусив не пiддаватися. Перш нiж вибрати, вiн мав добре зважИ ти
всi за i проти. Це аргумент на користь носорогiв, та Бера же кричить:
Нi, я з вами не пiду! У цей час приходить Дезi. Боа!
з кошиком ïжi прийшла навiдати хворого, а тепер розкладає
ïжу i столi, i Дудар ревниво зазначає, що вона добре
знає, де посуд То
вiн запитує, чи не заважає ïм. Але вони просять його
залишити^
Дезi розповiдає новину: Ботар став носорогом. Дудар коментуЯ
326
ЕЖЕН Й О Н Е С К 0. Носороги
i* ноно! Вiн змiнив свою думку! Всi люди мають право на розви- . Отже,
це не зрада? Дехто говорить, що коло носорогiв зростає, в нсi
вiдомi люди стали ними. Дезi говорить, як важко було зна- N щось
ïстiвне: Магазини спустошенi: вони жеруть усе. Частина ммниць
зачинена, а на дверях пишуть: Унаслiдок перевтiлення. Цiним нiхто не
дивується носорогам, просто поступаються ïм на вули- НI /V
тим часом уже перетворилися всi пожежники, цiлий носоро- ММ'ïий
полк, ще й з барабаном попереду. I люди вже не мають бiль- ”Миii i.
Дудар iде, i вони розумiють, куди й чому, намагаючись його Ицтмати,
довести, що вiн людина.
охоплений вiдчаєм, Беранже нарештi освiдчується Дезi в
коханiï нони обiцяють не залишати одне одного. А тим часом ïх
оточили
!IМ<роги. ïхнi портрети, щораз зявляючись на стiнi, стають усе
кра-
||И м и. Потiм вони взагалi там залишаються висiти i вже не зникнуть.
Iiкоханi усе ще мрiють про майбутнє, коли лунає телефонний
дзвi- iпii. Веранже сподiвається, що це хтось з людей, може
навiть з уря- iу> але зi слухавки лунає носорожаче ревiння.
Щойно Дезi казала: в i ” ми маємо право жити. Це навiть наш
обовязок удвох, без нi- нго бути щасливими незважаючи нi на що.
Виннiсть небезпеч-
” иii симптом. Це ознака недоброчесностi. Але тепер вона дорiкає,
<” ””' Перанже не може захистити ïï у цьому свiтi
носорогiв. Той кида- rn.ni до радiо, щоб почути новини, але з приймача
розлягається ре- IIIИiiи. I вже Дезi говорить, що це, мабуть,
ïхня провина, що вони не
I ïм усi. Беранже вiдчайдушно намагається втримати Дезi вiд
таких Думок. Вiн вiрить, що кохання допоможе ïм вижити i вiдродити
люд
* I пн i: * Ну, ну, трохи смiливостi, ну, зовсiм трошечки . Та Дезi вже
не IНУ хпє його: Це вони народ. I ïм весело. ïм добре
в ïхнiй шкурi. По ||их не видно, що вони божевiльнi. Вони дуже
природнi. I вони ма- п- слушнiсть. I вже любов коханого здається
ïй смiховинним ар- гцмiчiтом. Беранже говорить, що носороги
ревуть, а Дезi твердить: (Ти дурний, вони спiвають. Вони огиднi!
твердить вiн. I якi ж иии гарнi! захоплюється вона. Беранже
пiдходить до дзеркала, |й1и подивитися ще раз на себе: Я не такий уже
бридкий як чоловiк. iii'i i не красень. Дезi, вiр менi! Але коли
обертається, то ïï вже не- Чш н кiмнатi. Вiн просить
ïï повернутись, благає, та все марно. Вона |Iiiиш. Вiн
почувається самотнiм. З люттю зачиняє вiкна й
замикає Вирi на ключ. Сiвши в крiсло, звертається до
носорожачих голiв на Вi'iiiiiх: Я з вами не пiду, я вас не розумiю! Я
зостануся тим, ким є.
4 и< людина. Людина. Становище абсолютно нестерпне. Якщо вона нила,
то це моя провина. Я був усiм для неï. Що з нею станеться? Ще йдшi
людина на моєму сумлiннi. Менi ввижалося лихо, i воно таки
327
ЕЖЕН ЙОНЕСКО. Носорогисталося. Бiдне дитя, загублене в свiтi потвор.
Нiхто менi не допоi^^| знайти ïï, нiхто, бо нема вже
нiкого… Знову чути ревiння, i БерачяМ У вiдчаï затикає
ватою вуха, а сам до себе говорить, що треба ïх ш конувати,
вмовляти. Але як? Вивчити мову носорогiв? А вона є? А —
вiдбуваються зворотнi мутацiï? Самi питання без вiдповiдей. Вiн
божеволiє вiд голiв на стiнi й тупоту за вiкнами. Дiстає
старi фото^| фiï, портрети рiдних i знайомих. Розвiшує
ïх мiж носорожачими ловами по стiнах, та тепер вони здаються йому
негарними. Я бра кий, я бридкий, говорить вiн, зриваючи портрети й
жбурля|^И ïх на пiдлогу. Вiн уже майже шкодує, що в нього
немає рогу i ш ри зеленоï, як у носорогiв. I вiн
сумнiвається, може, слiд було ПIТ! ними? А тепер запiзно. I ось
останнi мiркування Беранже: Шко я потвора, я потвора. Шкода, я нiколи не
стану носорогом, нiколи нiколи! Я вже не зможу переродитись. Я так хочу,
дуже хочу, але ” можу. Я вже не можу дивитися на себе
(повертається спиною до дам кала). Який я бридкий! Лихо тим, хто
хоче зберегти свою оригiв* нiсть! (Раптом пiдскакує.) Ну тим
гiрше! Я боротимусь проти Мiй карабiн, де мiй карабiн?!
(Повертається обличчям до зображ- носорогiв на стiнi й кричить.)
Проти всiх я боротимусь! Я остаин людина i буду нею за самого кiнця! Я
не здамся!
Завiса.
