Червона Шапочка
Категории
Оригинал
Жила собi в одному селi гарненька дiвчина Червона Шапочка. Носила вичовганi джинси й розписаний незрозумiлими гаслами балахон. На головi була червона шапочка — подарунок бабусi на шiстнадцятирiччя. Тому так ïï i звали.Якось мама дала Червонiй Шапочцi пирiг, вина й звелiла вiднести бабусi.
Вiдiйшла дiвчина подалi, сiла пiд кущ, випила вино, з'ïла пирiг, дiстала з потайноï кишенi цигарку i запалила... Смалить собi та й наспiвує:
Ах, эта красная рябина...
Аж тут з-за кущiв Вовк — страшенний, здоровенний i як гаркне:
Ага, попалася, Червона Шапочко! Зараз тебе з'ïм!
Червона Шапочка озирнулась, швиркнула через напомаджену губу, дихнула на Вовка перегаром, що той ледь не очманiв. А тодi схопила його за вуха, скочила на нього верхи i звелiла ïхати.
Аж уранцi пiд'ïхала до бабусиноï хати. Кинула:
Чао предкам!тодi попередила, що коли маман питатиме, де вона була, то щоб бабуся сказала, що в неï.
— Дай щось пошамати! — сказала Червона Шапочка. Бабуся вiдмовила, що нiчого немає, бо вона хворiла. Тодi дiвчина кинула:
Ну тодi гони бабки. Пошлю Вовка, зараз принесе!Бабуся тремтячими руками розв'язала вузлика й подала Червонiй Шапочцi свою пенсiю, говорячи, що бiльше немає.
— Тодi я тебе з'ïм! — налякала Червона Шапочка.
А повз хату в цей час проходив мисливець. Побачив загнаного Вовка, почув схлипування бабусi й ускочив у свiтлицю:
— Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво посмiхнулися й сказала, щоб не втручався у родиннi справи, бо напише скаргу, що вiн убив Вовка, обiкрав бабушенцiю i приставав до неï...
Мисливець, хоч i був смiливий, а тут затрусився. Згадав дружину, дочок, та й позадкував до виходу.
Що далi було — нiхто не знає. Тiльки пiд полудень з хати вийшла Червона Шапочка з вузликом на спинi. I зникла в лiсi, десь там блукає й досi. Хто побачить — сповiстiть хоч ïï маму, бо побивається за своïм чадом неповнолiтнiм.
Гуморески Є. Дударя торкаються актуальних проблем з рiзних сфер життя: учених дискусiй навколо надуманих наукових питань, бюрократiï та неповаги до старших, що стала популярною серед молодi. Викриваючи суспiльнi недолiки, автор вказує й на мiру провини кожного з нас в ïх iснуваннi. Адже пiдтримуючи паперову волокиту, ми самi сприяємо ïï зростанню. Старше ж поколiння, скаржачись на молодь, часто забуває про тi помилки у вихованнi, яких припустилося, плекаючи нащадкiв.
