Павло Загребельний нар. 1924 року
Украïнська романiстика найяск равiше представлена творчiстю Пав ла
Загребельного. Починав свiй твор чий шлях письменник з новел i повiстей
(збiрки оповiдань Учи тель (1957), Новели морського уз бережжя (1958),
повiстi Марево, Там, де спiвають жайворонки (1956), Долина довгих снiв
(1957)), у яких i кристалiзувалося, огранювалося ху дожнє слово.
Улюблений жанр Павла Загребель ного iсторичний роман. Та iнтерес автора
до iсторiï не обмежується зоб раженням подiй минулого, адже
пер шочерговий обєкт зацiкавлення митця це особистiсть у контекстi
великого свiту, iсторiï держави, народу. Загребельний немовби пише
iсторiю людськоï душi, спираючись на документальну основу реальних
фактiв i донаснажуючи сухий фак таж майстерно виписаною полiфонiч нiстю
сюжетних лiнiй, глибокою об разнiстю й глибинною символiч нiстю. Тож
минуле i сьогочасне у романах Павла Загребельного постають як суцiльне
часове полотно, на якому примхлива рука долi виписує життя людини
i ширше народу, нацiï, усього людського роду. Особливу увагу у
своïй творчостi П. Загребельний придiляє минулому
УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА украïнського народу темi Киïвсь
коï Русi та iншим перiодам вiтчизня ноï iсторiï. Так
зявляються романи Диво (1968), Первомiст (1972), Смерть у Києвi*
(1973), впрак- сiя* (1975), Роксолана (1980), Я, Богдан* (1983).
Результатом невпинного творчого пошуку митця в напрямку компо
зицiйноï своєрiдностi став роман Диво, у якому автор зробив
спробу органiчно поєднати в текстi твору да леку минувшину й
сучаснiсть. Упер ше в iсторiï украïнськоï лiтератури у
творi стали поруч двi абсолютно рiзнi iсторичнi епохи, i це було
органiчним i не руйнувало сюжетноï канви рома ну: 1965 рiк.
Провесiнь, Надморя Рiк 992. Великий сонцестiй. Пу ща* 1941 рiк. Осiнь.
Киïв. Син- тезацiйним елементом виступає Со фiя Киïвська
мистецький витвiр, що однаковою мiрою належить XI ст. i столiттю
двадцятому. Це незвичай не диво, що нiколи не кiнчається й не
переводиться, стало й справжнiм головним героєм роману.
Характерним для творчостi Загре- бельного є те, що кожен з його
iсто ричних романiв завжди має кiлька цiкавих, змiстовних,
осмислених у соцiальному й психологiчному ас пектi характерiв. Завжди це
особис тостi сильнi, яскравi, здатнi на звитя гу, на найсерйознiшу
перемогу пе ремогу над самим собою. впраксiя, героïня однойменного
роману, зовсiм юною потрапляє в Саксонiю, стає дружиною
маркграфа й там, серед ду ховного калiцтва, проживає життя. Та до
смертi вона не втрачає бажання повернутися додому у вистраж данiй
душi героïнi як найвища люд ська цiннiсть живе любов до рiдного
краю. Непересiчною особистiстю постає в однойменному романi
Загребельного й легендаризована постать Роксола- ни доньки
украïнського священи ка Анастасiï Лiсовськоï, яка замоло
ду потрапляє в полон. Так примхлива доля грається життям
Роксолани: чу жина, рабство, згодом гарем само го турецького султана.
Перед чита чем iсторiя звичайноï украïнськоï
селянськоï дiвчини, яка стала улюб леною дружиною Сулеймана, що
дало ïй змогу здiйснювати вплив на внут рiшню i зовнiшню полiтику
Османсь коï iмперiï, а вiдтак i всiєï вропи.
Роксолана роман iсторико- психологiчний. На вiстрi iнтересу письменника
внутрiшнiй свiт не пересiчноï особистостi XVI ст., по ведiнка,
почуття, iнтелект якоï спри яли тому, що вона зумiла вiдстояти свою
людську й жiночу гiднiсть у сус пiльствi, де зробити це було практич но
неможливо. У творi оживає ре' альна Роксолана, а не багатовiкова
легенда про ïï долю. Досi Роксолана належала переважно
легендi, мiф0′ 782 логiï в романi зроблено спробу по вернути
ïï психологiï, так уточ нює свiй задум сам автор.
Чи не в цьому полягає невичерпний iнтерес до цiєï
постатi в сучасному духовному життi Украïни. Боротьбу героïв
Павла Загребель- ного супроти злоï долi завжди живи ла любов до
рiдноï землi, до ïï вiковiч них святинь, збереження яких,
на думку письменника, у душi й на зем лi найперша мета кожноï
людини. Твори П. Загребельного характе ризуються моральним пафосом, по
лемiчнiстю проблем, оригiнальнiстю композицiйного вирiшення. Вони
зруйнували умовну межу мiж мину лим i сучаснiстю, продемонстрували
наявнiсть справжнього реального свiту душi людини.
