До Основяненка

Однiєю з найхарактенiших озiщ творчостi Тараса Шевченка є
зВе нення до iсторiï Украïни, ïï славно^ минулого. У
вiршi До Основянен ка Кобзар сумує за козацькою воль ницею,
згадує колишню славу рiдНоi землi. Свою тугу автор передає
через систему персонiфiкацiй: очерети за питують у Днiпра, а могили
— у вiтру, тирса у степу, а чайки — у синього моря одне й те
саме: де ви, преславнi козаки? Запитують i вод ночас кличуть ïх
повернутися. Зви чайно, повернення можливе, але тiльки як повернення
iдеï. Поет намагається пробудити в на щадкiв гiднiсть,
колишню звитягу, запорiзьке лицарство, честь. На дум ку Т. Шевченка,
нацiя, яка м ає такi пiсеннi скарби, не може загинути: Наша дума,
наша пiсня, Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава
Украïни.